11. Поняття та обсяг правосуб’єктності суб’єктів господарювання.

В сучасних дослідженнях наголошується, що поняття правосуб’єктності не отримало однознач-

ного визначення, і в літературі існують різні точки зору щодо нього. В теорії права правосуб’єктністю вважають сукупність правоздатності та дієздатності, що відображає ті випадки, коли правоздатність і дієздатність нероздільні у часі, органічно об’єднані.

Проблема: ГК України та ЦК України містять різні підходи до визначення правосуб’єктності суб’єкта господарювання. Положення ГК України передбачають спеціальну правоздатність – наявність у юридичної особи таких прав та обов’язків, які відповідають меті і завданням її діяльності .ЦК України закріплює універсальну правоздатність юридичної особи – здатність мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа.

Господарська правоздатність як другий елемент господарської правосуб’єктності – це здат-

ність господарської організації мати права та обов’язки, які безпосередньо законом не встанов-

лені, але необхідні для виконання господарською організацією покладених на неї функцій і зав-

дань. Господарська правоздатність виникає завдяки закріпленому в законі дозволу мати інші

права та обов’язки, якщо вони не суперечать основним нормам законодавства, правам та за -

конним інтересам інших осіб. Правоздатність на відміну від компетенції має індивідуальний

характер, оскільки пов’язана із завданнями іфункціями конкретної організації

Вказане питання досліджувалося у працях таких вітчизняних вчених, як С. М. Грудницької «Господарська правосуб’єктність державних підприємств», І. Є. Якубівського, О. В. Трофімової, Д. С. Січка, В. С. Різника, та ін., а також праці відомих російських вчених, зокрема В. А. Горемикіна, О. В. Кабатової, В. Д. Газмана, Ю. Харитонова, В. Вітрянського, А. Асташкіної, І. Решітник та ін.

Ст. 55 - Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.” Отже, в господарському законодавстві використовуються різні терміни: господарська правоздатність, господарська компетенція, господарська правосуб’єктність.  Госп прв-суб складається з госп компетенції та госп право-здатності. Господарська компетенція – визначена законодавством за суб’єктом господарювання сукупність спільних юридичних можливостей при участі в безпосередній господарській діяльності та/або її організації.

Деякі вчені відносять до правосуб’єктності і третій елемент деліктоздатність – ст. 96 ЦК – особа сам відповідає за своїми зоб усім належним їй майном, винятки можуть встановлюватися законом та установчими документами (ця норма є не досить логічною). Загальний принцип – взаємної не відповідальності учасників і суб’єкта господарювання. Винятки - субсидіарна відповідальність: товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство, держава за казенне підприємство

Господарська правосуб’єктність як правова властивість господарської організації, що виражається в суб’єктивних правах і юридичних обов’язках, які надані законом та/або безпо-

середньо законом не встановлені, але необхідні для виконання господарською організацією покладених на неї функцій і завдань, спрямована на збалансування приватних і публічних інтересів.

11. Особливості правового становища підприємства за Господарським та Цивільним кодексами України.

 Ісаков М.Г. “Правовий статус підприємства як суб’єкта господарювання”

Правове становище підприємств в українському законодавстві, що почало формуватися після здобуття Україною державної незалежності, вперше було визначено Законом України від 27.03.1991 р. «Про підприємства в Україні», більшість положень якого була врахована при розробці Господарського кодексу України (набув чинності з 01.01.2004 p.). Слід зазначити, що в Цивільному кодексі поняття підприємства дається в главі 12 «Загальні положення про об'єкти цивільних прав» у ст. 191 «Підприємство як єдиний майновий комплекс». Відповідно до цієї статті «підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності», і як така є сукупністю нерухомих і рухомих речей, майнових та інших прав, а також може бути в цілому чи в частині об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. На відміну від Цивільного кодексу, Господарський кодекс (статті 62-72) визначає підприємство самостійним суб'єктом господарювання, якому притаманні такі риси:

• належність до основної ланки економіки;

• безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності та іншої господарської діяльності - як комерційної (підприємницької), так і некомерційної;

• можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі виробничих кооперативів, господарських товариств, колективних підприємств), приватній (приватні підприємства);

• установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом (так, для підприємств, що діють у формі повного чи командитного товариства, установчим документом буде засновницький договір - ч. 1 ст. ГК 82); та інші риси.

Господарський кодекс України регламентує порядок створення, реєстрації, ліквідації і реорганізації підприємств; розкриває загальні принципи управління підприємством і самоврядуванням трудового колективу; розглядає механізм формування і використання майна підприємств; визначає види господарської, економічної і соціальної діяльності підприємств; фіксує права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності; регулює відносини з іншими господарюючими суб'єктами та державою.

Проблема правового становища підприємств в Україні розглядалася в працях багатьох дослідників, а саме: Алексєєвої Ю., Ісакова М., Кравчука В, Кучеренка І. М., Ніколаєвої Л., Старцева О., Хахуліна

В. та інших,