9. Суб’єкти господарювання та суб’єкти організаційно-господарських повноважень: спільні та відмінні риси, їх відображення в господарському законодавстві.

Згідно зі ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Проте не всі перелічені категорії осіб є суб'єктами господарських правовідносин (господарського права). Такими суб'єктами є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, яким притаманна сукупність необхідних для цього ознак 

Порядок створення та організація діяльності суб’єктів господарювання досить широко досліджені у вітчизняній науковій літературі такими вченими як І.М. Кравець, О.М. Вінник, О.Р. Кібенко, В.М. Кравчук, І.М. Кучеренко, І.В. Спасибо-Фатєєва, В.С. Щербина, О.В. Щербина та ін., то щодо аналізу суб’єктів організаційно-господарських повноважень відсутнє комплексне, цілісне дослідження їх правового становища.

Розкриті лише окремі аспекти організаційно-господарських повноважень у дослідженнях правового становища окремих видів суб’єктів таких повноважень, зокрема: господарських об’єднань (С.М. Грудницька, 1997; І.В. Бейцун, 2006); холдингових компаній (І.В. Лукач, 2007; Ю.А. Слюсаренко, 2008); органів місцевого самоврядування (К.І. Апанасенко, 2006; В.А. Устименко, 2007); органів державної влади (Л.Р. Грицаєнко, 2001; А.С. Ластовецький, 2002; Т.М. Кравцова, 2004). Важливою для даного дослідження є монографія В.С. Щербини „Суб’єкти господарського права” (2008 р.), де висвітлюються особливості правового становища органів державної влади та органів місцевого самоврядування як учасників господарських відносин.

Проблема: Недостатній рівень наукового дослідження правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень, не міг не відбитися на законодавстві. Так, норми розділу ІІ Господарського кодексу України „Суб’єкти господарювання” регулюють порядок створення та організації діяльності суб’єктів господарювання та господарських об’єднань. При цьому залишається поза увагою чи лише побіжно згадується в ГК України більшість суб’єктів організаційно-господарських повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, власники майна), тобто в ГК відсутні положення щодо основ правового становища цієї важливої категорії суб’єктів господарських правовідносин та окремих їх видів.

9. Правове становище суб’єктів внутрішньогосподарських відносин: поняття, ознаки, види, рівні правового регулювання.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що встановлюють­ся між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Дисертація: Щербак І.А. “Правове регулювання господарських відносин за участю відокремлених підрозділів підприємств”

Особливе становище притаманне суб'єктам внутрішньогосподарських відносин, до яких належать: відокремлені підрозділи, філії, представництва

цехи, лабораторії, відділи, департаменти господарських організацій, територіальне розташування яких збігається з основним місцезнаходженням такої організації;

органи управління та контролю господарської організації корпоративного типу: загальні збори, виконавчий орган/органи), спостережна/наглядова рада, ревізійна комісія (ревізор) та /або орган внутрішнього аудиту.

Характерними рисами цих категорій суб'єктів внутрішньогосподарських відносин є: спеціальне регулювання: ст. 64 ГК України; ст. 95 ЦК України; закони: "Про господарські товариства" (ст. 9), "Про банки і банківську діяльність" (статті 23-25) та ін.; наявність у ВП статусу суб'єкта внутрішньогосподарських відносин і, відповідно, відсутність прав зори динної особи; наявність статусу юридичної особи у господарської організації (ГО), що створила ВП; належність ВП до організаційної структури ГО, що його створила; визначення повноважень ВП в установчому та внутрішніх документах ГО, до організаційної структури якої належить ВП; обсяг повноважень ВП визначається в положенні про нього, що затверджується ГО, яка його створила; керівництво ВП здійснюється одноособовим керівником, який у зовнішніх відносинах може діяти від імені ГО, до організаційної структури якого він належить, у межах і на підставі довіреності, підписаної керівником цієї ГО; майнова основа діяльності ВП - майно, закріплене за ним ГО, що відображається в актах бухгалтерського обліку та інвентаризації; залежність ВП у майновому та організаційному відношенні від ГО, до структури якої вій входить і за рішенням якої створюється; територіальна відокремленість ВП від ГО, до структури якої він входить; діє на підставі положення, що затверджується організацією, складовою якої є і за рішенням якої створюється ВП; та інші.