7. Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права.

Щодо наукових робіт, спеціально присвячених зазначеній темі, нині можна виділити статті Р. Б. Прилуцького «Джерела господарського права за чинним законодавством України», «Поняття джерел цивільного права України: потрібні нові підходи»

Господарське законодавство складається з великого масиву взаємопов’язаних між собою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. У своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства.

Відповідно до систематизації нормативних актів за предмет ним критерієм розрізняють:

- компетентні нормативні акти, тобто такі нормативно-правові акти різної юридичної сили, що визначають правовий статус суб’єктів господарських відносин (р. II «Суб’єкти господарювання» Господарського кодексу України; ЗУ «Про товарну біржу», «Про промислово-фінансові групи в Україні», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про кооперацію», «Про холдингові компанії в Україні», Декрет Кабінету Міністрів «Про довірчі товариства», укази Президента України «Про корпоратизацію підприємств», «Про холдингові компанії, що створюються у процесі корпоратизації та приватизації» та ін.);

- договірне право як інститут господарського законодавства, що регулює зобов’язальні відносини у сфері господарювання. До джерел цього інституту належать: норми ГК України (гл. 20 «Господарські договори», гл.гл. 30-36); Цивільного кодексу (гл.гл. 52-54, 56, 58, 60-77), ЗУ «Про інвестиційну діяльність», «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», «Про інноваційну діяльність», «Про концесії», «Про угоди про розподіл продукції»; постанова Кабінету Міністрів від 18. 01. 2000 р. № 72 «Про реєстр концесійних договорів».

До окремих інститутів господарського законодавства належать нормативні акти, що регулюють ринок капіталів, страхування, інвестиційну діяльність, зовнішньоекономічну діяльність, порядок розгляду господарських спорів тощо.

Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України іі або укладені за її згодою.

Своєрідним джерелом права е звичаї ділового обороту, в тому • числі міжнародні торговельні звичаї (згідно зі ст. 2 ЗУ «Про режим іноземного інвестування», оцінка окремих видів іноземних інвестицій може здійснюватися за міжнародними торговими звичаями; ст. 7 Цивільного кодексу України закріплює принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності). Господарський кодекс України у ст. 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб’єктів господарювання.

Регулювання відносин у сфері господарювання може здійснюватися і за допомогою правил професійної етики у сфері конкуренції, що приймаються зацікавленими організаціями за погодженням з Антимонопольним комітетом України (ч. 1 ст. 38 ГК України). Проте такі правила так само, як і правила професійної етики у сфері конкуренції, належать до звичаїв, оскільки застосовуються за умови посилання на них у договорі, установчих та інших правових документах суб’єктів господарювання (ч. 2 ст. 38 ГК України).

Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Цей Кодекс складається з 9 розділів: І — основні засади господарської діяльності; II — суб’єкти господарювання; III — майнова основа господарювання; IV — господарські зобов’язання; V — відповідальність за правопорушення у сфері господарювання; VI — особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання; VII — зовнішньоекономічна діяльність; VIII — спеціальні режими господарювання; IX — прикінцеві положення.

Про своє право бути хоча й допоміжними, але визнаними джерелами права чітко заявили звичай та судова практика господарського судочинства. Те, що звичай посів місце повноправного джерела господарського права відзначається багатьма вітчизняними вченими (Р. Б. Прилуцький, В. М. Гайворонський, Н. Є. Толкачова та ін.). В той же час, питання про те, чи є судова практика господарських судів джерелом вітчизняного права залишається дискусійним. Проблема визнання судової практики як джерела господарського права не є новою – зараз одночасно існують дві протилежні позиції. Одні дослідники визначають судову практику та судовий прецедент джерелами господарського права в Україні (Б. Шацька, Н. Гураленко). Інші – не надають судовій практиці такого значення (В. В. Рєзнікова).

Можна погодитися з думкою В. В. Рєзнікової, що рішення ВСУ за своєю природою є прецедентами тлумачення або прецедентами інтерпретаційного характеру – квазіпрецедентами. З цього важко зробити висновок, що судова практика, на відміну від звичаю, визнається законодавцем у якості офіційного джерела права.

Фактично господарські суди в обґрунтування своєї позиції в окремих справах часто посилаються на суди вищих інстанцій.

Існує декілька шляхів посилення ролі судової практики в системі джерел господарського права України. Зокрема, Б. Шацька пропонує розробку нормативно закріплених процесів систематизації та публікації в спеціалізованому виданні «Судові прецеденти» рішень ВСУ, прийнятих за результатами перегляду рішень ВГСУ з мотивів неоднакового застосування судом однакових норм матеріального права.