6.Методи господарського права, їх особливість та відмінність від методів цивільного та адміністративного права.

Г. Л. Знаменський- єдиний комплексний метод правового регулювання в господарському праві, що інтегрує усі інші методи, забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів та полягає в рівному підпорядкуванні всіх суб’єктів господарювання суспільному господарському порядку.

Щербина - три методи господарського права:метод владних приписів, метод автономних рішень і метод рекомендацій

Вінник - чотири основні методиправового регулювання:

метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського управління (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм;

метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення й передбачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік);

метод координаціїзабезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору);

метод рекомендаційпередбачає видання компетентними органами пропозицій (рекомендацій), адресованих суб'єктам господарювання щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, утому числі відкритих акціонерних товариств.

Висновок

Метод господарсько-правового регулювання складний і грунтується на поєднанні елементів загальнодозвільності в межах закону («дозволено все, що не заборонено законом») і зобов'язальності згідно із законодавством («суб'єкти господарювання повинні вчиняти те, що на них покладено законом»).

Методом цивільного права є диспозитивний метод, за допомогою якого регулюються відносини між рівноправними субєктами.

Основна критика методології концепції господарського права пов'язана з розмитістю і відсутністю ясності в змісті методу рівного підпорядкування, зокрема, щодо дії цього методу регулювання господарських договорів, інших приватно-правових відносин, які становлять предмет господарського права. В принципі, будь-який господарсько-правовий договір є правовідношенням юридично рівних сторін, незалежно від ступеню імперативності в цих відносинах, зумовленої обмеженнями свободи підприємницької діяльності і заборонами, зокрема передбаченими конкурентним законодавством, які зобов'язують суб'єктів до певного варіанта поведінки. В усіх цих випадках йдеться про приватне, договірне зобов'язання, а не про адміністративне або інше публічне правовідношення. Правовий режим господарських договорів, в яких безпосередньо присутній публічний інтерес, зокрема, державних контрактів, договорів про передачу державного майна у власність або в користування приватним особам (купівля-продаж в процесі приватизації, оренда, концесія), незважаючи на підвищений ступінь імперативності в порядку укладення цих угод, зберігає правову сутність договору як приватного правовідношення. І в цьому випадку, незалежно від наявності або відсутності спеціальних норм як у самому ГК, так і у відповідних актах законодавства, повинні застосовуватися загальні положення ЦК України про цивільно-правові зобов'язання (договори).