- •Становлення господарського права як галузі права.
- •2. Господарські правовідносини: поняття, види, відмежування від суміжних видів.
- •3. Організаційно-господарські відносини.
- •4. Роль держави у сфері економіки: форми, методи, засоби державного регулювання господарських відносин.
- •6.Методи господарського права, їх особливість та відмінність від методів цивільного та адміністративного права.
- •7. Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права.
- •8. Проблеми вдосконалення господарського законодавства.
- •Суб’єкти господарювання та суб’єкти організаційно-господарських повноважень: спільні та відмінні риси, їх відображення в господарському законодавстві.
- •Правове становище суб’єктів внутрішньогосподарських відносин: поняття, ознаки, види, рівні правового регулювання.
- •Поняття та обсяг правосуб’єктності суб’єктів господарювання.
- •Проблеми ліквідації підприємств.
- •Корпоративні відносини в господарських товариствах: поняття, суб’єктний склад, зміст, проблеми вдосконалення.
- •Особливості правового регулювання створення, функціонування та припинення акціонерних товариств.
- •17. Угоди, правочини акціонерного товариства. Угоди акціонерів: проблеми правового регулювання.
- •18.Специфіка правового статусу холдингових компаній та їх різновиду – державних холдингових компаній.
- •19. Поняття, ознаки і види суб’єктів організаційно-господарських повноважень. Проблеми визначення їх правового статусу. (Дисертація Кравець)
6.Методи господарського права, їх особливість та відмінність від методів цивільного та адміністративного права.
Г. Л. Знаменський- єдиний комплексний метод правового регулювання в господарському праві, що інтегрує усі інші методи, забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів та полягає в рівному підпорядкуванні всіх суб’єктів господарювання суспільному господарському порядку.
Щербина - три методи господарського права:метод владних приписів, метод автономних рішень і метод рекомендацій
Вінник - чотири основні методиправового регулювання:
метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського управління (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм;
метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення й передбачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік);
метод координаціїзабезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору);
метод рекомендаційпередбачає видання компетентними органами пропозицій (рекомендацій), адресованих суб'єктам господарювання щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, утому числі відкритих акціонерних товариств.
Висновок
Метод господарсько-правового регулювання складний і грунтується на поєднанні елементів загальнодозвільності в межах закону («дозволено все, що не заборонено законом») і зобов'язальності згідно із законодавством («суб'єкти господарювання повинні вчиняти те, що на них покладено законом»).
Методом цивільного права є диспозитивний метод, за допомогою якого регулюються відносини між рівноправними субєктами.
Основна критика методології концепції господарського права пов'язана з розмитістю і відсутністю ясності в змісті методу рівного підпорядкування, зокрема, щодо дії цього методу регулювання господарських договорів, інших приватно-правових відносин, які становлять предмет господарського права. В принципі, будь-який господарсько-правовий договір є правовідношенням юридично рівних сторін, незалежно від ступеню імперативності в цих відносинах, зумовленої обмеженнями свободи підприємницької діяльності і заборонами, зокрема передбаченими конкурентним законодавством, які зобов'язують суб'єктів до певного варіанта поведінки. В усіх цих випадках йдеться про приватне, договірне зобов'язання, а не про адміністративне або інше публічне правовідношення. Правовий режим господарських договорів, в яких безпосередньо присутній публічний інтерес, зокрема, державних контрактів, договорів про передачу державного майна у власність або в користування приватним особам (купівля-продаж в процесі приватизації, оренда, концесія), незважаючи на підвищений ступінь імперативності в порядку укладення цих угод, зберігає правову сутність договору як приватного правовідношення. І в цьому випадку, незалежно від наявності або відсутності спеціальних норм як у самому ГК, так і у відповідних актах законодавства, повинні застосовуватися загальні положення ЦК України про цивільно-правові зобов'язання (договори).
