1. Становлення господарського права як галузі права.

Господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання.

Три позиції до господ права як галузі права:

Перша з них негативна. її прихильники (С.М. Братусь, P.O. Халфіна, ГК. Матвеев, Я.М. Шевченко, А.С. Довгерт та ін.) вважають господарське право не самостійною галуззю права, а простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак господарські правовідносини не можна розкласти на цивільно-правові й адміністративно-правові, хоча історичне коріння господарського права лежить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, господарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративного права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення господарського (торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.

Друга позиція щодо господарського права - позитивна (хоча й дещо категорична), вона полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В.В. Лаптев, В.К. Мамутов, І,Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, але пов'язане з іншими галузями права, наприклад з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядковується, наприклад, загальним засадам зобов'язального права; з адміністративним, використовуючи, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів, та правові форми управління економікою: управління поточними справами (шляхом видачі дозволів, ліцензій, патентів тощо; контроль за дотриманням вимог господарського законодавства.

Згідно з третьою точкою зору, що найбільше відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю.К. Толстой, OA Пушкін, С.С. Алексеев), господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання - господарської діяльності. Проте слід мати на увазі, що господарське право, крім запозиченого з інших галузей, має досить об'ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інститут внутрішньогосподарських, у тому числі корпоративних відносин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного регулювання господарської діяльності, інститут державного замовлення тощо).

Шершеневич виділяє три періоди становлення господарського права:

• італійський (11-14ст. Італія - центр середземноморської торгівлі. Купецтво. Купецькі статути)

• Французький (15-18ст. Період одержавлення торгівельних звичаїв. У 1673р. - 1ий комерційний кодекс Франції або "Кодекс Саварі". Загальнодержавні правила комерції. 122 статті. Основна мета: протидіяти обманам серед купців. Вводив інститут неспроможності і вимоги до людей, які хотіли стати купцями. 1807 Торговий кодекс Наполеона або Комерційний. Поділ на цивільне і комерційне право. Діяв майже 2 століття. В 2000 був замінений комерційним кодексом Франції.)

• Німецький (сер 19 - поч 20ст. Зростання промислового виробництва. 1871 - загальнонімецька торгова кодифікація "зведення торгового права". Вона регулювало такі питання як представництво, товариства, торгівельні правочини та ін. 1897 (1900 вступило в силу) - Німецьке торгове уложення. Зараз чинне. Складається з 4 книг. Вплинуло на Бельгію, Австрію, Чехію, Словаччину, Японію та ін.)

Сучасний період характеризується перетворенням торгового права на господарське. Посиленням ролі держави в економіці.

Перший підручник Господарського права - 1985 р. за ред. проф. Побірченка (наша кафедра).

Становлення господарського права як окремої галузі права та теренах комерційного (торгового) права, частково - муніципального прана було зумовлено збільшенням ролі держави у сфері економіки в Німеччині кінця XIX - початку XX століття, а згодом - у Радянському Союзі. 

Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб'єктів господарювання, хоча й передбачає окремі особливості управління державним і комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб'єктів господарювання, які функціонують та базі державного та комунального майна.