Розвиток світового готельного господарства періоду християнської ери (середньовіччя V-XV ст..Н.Е.)

Розвиток готельного господарства цього періоду характеризується великим впливом релігійних традицій.

У середньовічній Європі церква відігравала вирішальну роль в житті суспільства і була єдиним авторитетом, який визнавали в будь-якій країні. Ще в ІV - V ст. наданням послуг гостинності розпочали займатися релігійні заклади кожного міста: монастирі, церкви, княжі двори та ін., які безкоштовно, заради лю­бові до ближнього, організовували нічліг та харчування. Переважну кількість мандрівників того часу складали пілігрими, прочани, духовенство та паломники. У зв'язку з цим постоялі двори, в яких люди зупинялися на нічліг, стали будуватися ближче до храмів та й акценти в обслуговуванні стали іншими. Умови проживання залишалися досить примітивними.

Державну підтримку паломництва засвідчує едикт імператора Римської імперії, Карла Великого (768-814 рр..), згідно якого монастирі та церкви були зобов'язані утримувати «госпиції». Це, так звані, «будинки для прочан» на зразок готелів, що надавали мандрівникам нічліг, харчування, лікувальну допомогу, ванну, послуги цирульника та шевця. Утримували їх ченці та брати-прислужники, певних релігійних орденів (наприклад, Орден госпітальєрів або тамплієрів). Госпіціі влаштовувалися в населених місцях, горах, пустках і давали притулок усім мандрівникам Розцінок на кімнати не було, проте віталися пожертвування. Один з таких будинків, абатство в Ронсевальскій ущелині, обіцяв мандрівникам привітний прийом, безкоштовний хліб, послуги цирульника і шевця, фрукти і горіхи із запасів абатства, два госпіталі з ліжками для хворих і навіть освячене місце поховання для покійних. Найбільше поширення «госпиції» отримали в Швейцарії, яка завдяки старим традицям до сьогодні користується у світі найвищим авторитетом в галузі готельного господарства. Слід зазначити, що вже в той час церква управляла першим «готельним ланцюгом».

Монастирська їжа була простою, але часто більш високої якості, ніж де-небудь. Зазвичай ченці на своїх угіддях самі вирощували овочі і розводили худобу. На кухні було більше чистоти і порядку, ніж у приватних будинках. Крім того, ченці вели жорстку систему обліку продуктів, що позначалося на вартості їжі.

Настільки широке надання монастирями безкоштовних послуг подорожуючим стримувало розвиток приватних підприємств розміщення. Проте, з часом безкоштовний притулок починає перетворюватися на спеціальні, розраховані на дохід підприємства.

У Європі світська традиція «платної гостинності» пов'язана із зростанням міст. Не випадково перші заклади такого роду під назвою taberna perpetua (цілодобова торгівля вином) з'явилися на Рейні і Мозелі (найважливіша торговельна дорога Середньовіччя). Відомості про них містяться в резолюції місцевого архієпископа VIII століття, яка забороняла духовним особам відвідування цих «злачних місць». Такі заїжджі двори розташовувалися зазвичай на перетині важливих торговельних шляхів або в центрі міста на ринковій площі, де знаходилися головний собор і ратуша. Це були приватні будівлі, де господар часто тримав спеціальну кімнату, призначену для ночівлі гостей.

Побічно відродженню заїжджих дворів сприяли Хрестові походи (1096 – 1291), які допомогли організувати торгівлю, що призвело до підйому середнього класу. Спочатку готельна справа стала ґрунтовним бізнесом в північній Італії. Так у 1282 році трактирники Флоренції засновували першу професійну асоціацію «гільдію власників заїжджих дворів», яка встановлювала правила і статути для своїх членів і для гостей. Гільдія контролювала цей бізнес до такої міри, що міські чиновники прямо біля міських воріт опитували мандрівників і направляли у гільдію, де їх розподіляли по певних готелях.

В IX-XIІ ст. центром міжнародної торгівлі став Константинополь. Сюди з’їжджалися купці з різних куточків півночі та півдня, звідси товари поширювалися по всій Європі, а для надання притулку приїжджим будувалися гостинні двори. Створенню аналогічних закладів сприяли знамениті ярмарки у Франції (в Сен-Дені, Труа), Італії (в Феррарі, Павії), в німецьких князівствах (у Вормсі, Кьольні, Майнці, Шлейрі) та ін. Деякі з них збереглися до сьогодні.

У XIII-XIV ст. у зв'язку з зростанням і розвитком ремесла та торгівлі, пожвавленням внутрішніх і міжнародних економічних зв'язків у Європі, широкого поширення набула система тимчасового проживання за плату в готелях. Першими такими готелями були приватні житлові будинки (або окремі кімнати в них). Їх власники нерідко виконували й функції по­середників у справах своїх клієнтів, виступали як перекупники та агенти. Таким чином, з'являються прототипи сучасних готелів. Приблизно в цей же час була здійснена перша офіційна спроба їх класифікації. У Берліні, в якому на той час проживало близько 130 тис. мешканців, було 9 заїж­джих дворів І класу, з них два уже називалися готелями; 10 заїжджих дворів ІІ класу та 13 заїжджих дворів III класу.

Про рівень комфорту того часу дає уявлення один із перших середньовічних путівників «Малая книга с описанием путей по всей Германии, Венгрии и Богемии», виданий в Германії у 1590 році, в якому прописані римовані поради мандрівникам, коротка суть яких – будь задоволений тим, що отримаєш, або «їж, що дають».

У XV столітті в деяких готелях вже було від 20 до 30 кімнат. Георгіївський готель, один з найбільш відомих, мав винний підвал, комору, кухню, кімнату для господаря і господині, був і спеціальний працівник, що доглядав за кіньми. Кімнати для гостей, або номери, були названі на честь відомих людей, міст або видатних чиновників. Серед них були кімнати «Граф», «Оксфорд», «Сквайр», «Лондон» тощо.

В Англії великий поштовх до розвитку приватних заїжджих дворів і таверн був даний лише в період пізнього Середньовіччя, особливо під час Реформації, коли англійський король Генріх VIII в 1536 і 1539 роках провів секуляризацію монастирських земель, значна частина яких перейшла в руки нового дворянства. Ніхто з мандрівників не міг більше розраховувати на безкоштовну зупинку в монастирях і змушений був зупинятися на приватних заїжджих дворах.