Функціонально-компонентна структура індустрії туризму

Підсистеми	Структури	Компоненти
Інституційно-організаційна	І. Правова	1. Законодавча і нормативна база;  2. Митна служба;  3. Консульська служба
	ІІ. Фінансово-економічна	1. Система оподаткування;  2. Система страхування;  3. Фінансова система і обмінний курс валют
	ІІІ. Кадрова	1. Система підготовки кадрів;  2. Система наукових досліджень і науково-дослідних розробок
Функціонально-господарська	І. Гостинності	1. Готельне господарство;  2. Громадське харчування;  3. Галузі сфери послуг з надання додаткових послуг
	ІІ. Транспорту	1. Авіаційний;  2. Автомобільний;  3. Залізничний;  4. Водний

Продовження таблиці 3.

	ІІІ. Туристичної та оздоровчої діяльності	1. Туристичні підприємства;  2. Екскурсійні бюро;  3. Санаторно-курортні установи;  4. Оздоровчі заклади
Територіально-господрська	І. Туристичні ресурси	1. Природно-рекреаційні;  2. Культурно-історичні;  3. Інфраструктурні
	ІІ. Соціально-демографічні	1. Населення;  2. Розселення і історія формування території;  3. Традиційна етнічна культура населення
	ІІІ. Господарські	1. Господарський комплекс території;  2. Інфраструктурні системи;  3. Адміністративно-територіальний устрій і система управління

Бурхливий розвиток туризму в світі і в нашій країні сприяв виникненню цілої індустрії гостинності, де для створення комфортних умов проживання, переміщення, харчування, відпочинку і розваги трудяться мільйони різних фахівців. Все це різноманіття вимагає щоденної і, головне, персоніфікованої уваги і турботи до основного елементу всієї системи індустрії туризму – гостя, клієнта, людини, задля якої зводяться сучасні порти, вокзали, готелі, унікальні клуби і парки, метою яких є створення умов для повноцінного відпочинку, розваг і пізнання.

Отже, розвиток готельної справи нерозривно пов'язаний з розвитком індустрії туризму, а гостинність – є найважливішою споживчою властивістю комплексного туристського продукту.

3. Еволюція розвитку світового готельного господарства

Еволюційний розвиток готельного господарства умовно поділяють на 4 основні етапи: стародавній, середньовічча, новий час, сучасний період.

Стародавній період (іv тисячоліття до н.Е. – 476 р.Н.Е.)

Для першого етапу характерні наступні основні форми надання послуг гостинності:

1. створення таверн – (переважно послуги харчування). Письмове згадування про таверни знайдено у давніх манускриптах, наприклад в кодексі царя Вавілонії Хаммурапі – 1700 рік до н.е.

2. організація постоялих (заїжджих) дворів (послуги харчування та ночівлі).

Були поширені в Древній Греції у І тисячолітті до н.е., де активний розвиток торгівлі вимагав організації послуг як харчування, так і ночівлі.

Також були поширені в Римській імперії. Будувались переважно вздовж доріг на відстані 25 миль (40,225 км) один від одного. Розселення здійснювалось суворо за класовою ознакою.

3) організація караван-сараїв. Розвиток торговельних зв’язків на Ближньому Сході, в Азії та Закавказзі став передумовою появи караван-сараїв. Їх будували для організації ночівлі учасників караванів (вздовж торговельних шляхів). Споруди караван-сараю як фортеця були оточені міцною стіною для захисту від природних стихій та розбійників.

Постоялий двір Греції Руїни караван-сараю Ribаt-i Sharaf, 1124р.

Рис. Засоби розміщення в стародавній період

Виникнення перших закладів розміщення у ІV тис. до н.е. пов’язане з необхідністю забезпечувати подорожніх місцем для ночівлі, харчування та відпочинку.

Результати розкопок, що проводилися протягом 12 років англійським археологом Леонардом Вуллі, у південній частині Іраку підтверджу­ють, що вже у V тисячолітті до нашої ери, тобто за 7000 років до наших днів, у Месопотамії існували хани — місця тимчасового при­тулку людей. У нижніх поверхах будівлі частково розміщалися стійла, частину приміщень займав сам хазяїн зі своєю родиною, решта – пристосовані для постояльців. Припускають, що хани були дво- та трипо­верховими.

Найдавніші писемні згадки про місця для розміщення подорожуючих можна знайти в джерелах Стародавнього Єгипту, Греції та Риму.

У ті далекі часи Єгипет вважався не тільки місцем зосередження пам'яток культури (про що свідчать написи на пірамідах, залишені екскурсантами і туристами античності), а й лікувальним курортом. Це приводило до спорудження наметових містечок, павільйонів, різноманітніх будівель і споруд для мандрівників, а також організації їх харчування та побутового обслуговування.

Згадки про перші підприємства індустрії гостинності, в яких надавалися послуги як розміщення, так і харчування – таверни, можна знайти в манускриптах, які вчені відносять до епохи античної Греції та Риму. Серед таких документів – кодекс вавілонського царя Хаммурапі (1792–1750-і р. до н.е.). Завдяки цим згадкам стає зрозумілим, що таверни користувалися сумнівною репутацією, виконуючи часом функції будинків розпусти. Проте це, практично, перший документ, який виконував функції регулювання бізнесу гостинності з боку влади. Кодекс Хаммурапі зобов'язував господарів таверн доносити владі на відвідувачів, з розмов яких випливавало, що вони задумують вчинити злочин. Недонесення каралось смертною карою. Крім того, смерті могли піддати навіть за розведення пива водою.

У Стародавній Греції в I тисячолітті до н.е. таверни були важливим елементом соціального і релігійного життя. Хоча в тавернах були приміщення для розміщення мандрівників, більшою мірою вони призначалися для надання послуг харчування. Кожен з гостей сидів при столі на ложі, з подушкою або валиком під лівою рукою. Під час їжі гостей розважали музиканти. У деяких тавернах були невеликі сцени для театральних вистав.

Оскільки зв'язок між містами у Стародавній Греції підтримувався «гемеродромами» (денними гінцями), на відстані, що міг подолати кінь без відпочинку, існували спеціальні станції, де можна було одержати їжу та свіжих коней.

Розвиток торгівлі і пов'язані з нею тривалі подорожі вимагали організації не тільки харчування, але і ночівлі. Ця обставина і зумовила появу іншого типу підприємств – постоялих (заїжджих) дворів.

У Древній Греції набули поширення два типи заїжджих дворів: приватні - катагогії, державні - пандокеї. У таких міських дворах, незалежно від форми власності, передбачалося постійне водопостачання керамічними трубами, наявність у дворику туалету - латріки, водойм, фонтанів, декоративного озеленення. У подібних закладах часто зупинялися державні службовці, багаті патриції, які прибували на спортивні змагання, відвідували театри, відомі храми. Найдавніший заїжджий двір, що згадується в джерелах, знаходився на острові Кріт (близько 1500 р. до н. е.). Готелі, як місця відпочинку посланців уряду, з'явилися значно піз­ніше. Так, у давньогрецькому місті Епідаврі (культурному центрі бога зці­лення) був готель на 160 кімнат з прилеглими галереями зі скульптурами, стадіоном і театром на 17 тис. місць.

Найбільш розгалужена мережа постоялих дворів була створена на території Римської імперії. Давньоримські постоялі двори розташовувалися крім міст, в селах, уздовж всіх основних доріг, на відстані близько 25 миль (40,225 км) один від одного з таким розрахунком, щоб державні чиновники не втомлювалися в дорозі, відпочиваючи в кожному з них.

Чітка класова диференціація, характерна для Римської імперії, вплинула на діяльність постоялих дворів. В період правління імператора Октавіана А́вгуста (44 рік до н.е. – 14 рік н.е.) була розроблена певна класифікація підприємств гостинності. Виділялися два типи постоялих дворів: одні з них призначались лише для патриціїв (мансіонеси), інші - для плебеїв (стабулярії).

Розселення подорожуючих тут проводилося за класовою ознакою. Ніколи купці, торговці й інші постояльці з простого народу не могли бути поселені поруч з державними службовцями. Ця обставина вплинула на якісний стан постоялих дворів. Ті, у яких зупинялися представники аристократії і державні чиновники, будувалися за всіма правилами архітектурного мистецтва і вирізнялися оригінальністю будівлі, вишуканістю обслуговування, широким спектром послуг. Тут були кімнати для розміщення подорожуючих, і складські приміщення, стайні, крамниці, майстерні лазні, масажні, пральні та чищення взуття і т. д. У зимовий час приміщення обігрівалися. За порядком, чистотою і дотриманням законності при наданні послуг спостерігали уповноважені чиновники – еділи. Постоялі двори зобов'язані були вести список гостей і бухгалтерію, а також у зако­нодавстві було передбачено особливу відповідальність такого закладу за ре­чі гостя. Пізніше Марко Поло говорив, що на таких постоялих дворах і “королю зупинитися не соромно”. Користуватися ними можна було, лише показавши спеціальний урядовий документ, який свідчив про особливий статус їх пред'явників, і тому такі офіційні папери часто крали і підробляли. До того часу як Марко Поло відправився у свою подорож на Далекий Схід, таких постоялих дворів налічувалося в країні близько десяти тисяч.

Високий рівень сервісу забезпечували, крім державних заїжджих дворів, приватні постоялі двори які будували на окраїнах своїх володінь багаті землевласники або відставні гладіатори, що вирішили вкласти свої заощадження в «ресторанний бізнес».

Таверни і заїжджі двори, призначені для обслуговування громадян нижчих верств(стабулярії), пропонували мінімальні умови для ночівлі та відпочинку. Наприклад, дуже часто подорожуючі спали просто на соломі, а щоб не замерзнути в холодну пору року, притискалися до теплого боку свого коня. Про якийсь додатковий комфорт не було й мови.

Господарі постоялих дворів у ті часи були позбавлені багатьох громадянських прав, включаючи право служити в армії, чи порушувати проти кого-небудь справи в суді, приносити присягу і виступати в якості опікунів чужих дітей. Іншими словами, моральні підвалини кожної людини, що займається цим бізнесом, автоматично ставилися під сумнів. Однак римські кухарі вважали себе елітою і нагороджували один одного гучними титулами. Більш того, за часів правління імператора Адріана (117-138 р. н.е.) римські шеф-кухарі заснували на Палатинському пагорбі власну Академію кулінарного мистецтва. Ідея першого в історії «ланчу ділової людини» належить секвою Локату, римському шинкарю, який ще в 40 р. до н.е. значно полегшив життя маклерів на Галерній пристані, занадто зайнятих, щоб сходити додому пообідати.

Звичайні таверни вважалися кублами гріха і заходили туди, окрім простолюду, тільки аристократи, які зовсім опустилися. Вище ж суспільство воліло відпочивати в громадських лазнях. До того часу, коли до влади прийшов Калігула (37 р. н.е.), ці лазні працювали цілодобово, чоловіки і жінки милися тут разом. При лазнях були розкішні обідні кімнати, де організовувались багатолюдні банкети, які проходили часом з таким розмахом, що уряд був змушений ухвалити закон про розкіш, що обмежує витрати римлян на їжу та випивку.

Таким чином, ще у стародавніх Греції та Риму були закладені тра­диції, що дотримуються і в сучасному готельному господарстві – відповідальність за збереженість речей гостя, обов'язковий облік проживаю­чих тощо.

Величезну роль в появі підприємств гостинності відіграв розвиток торговельних зв'язків на Близькому Сході, в Азії і Закавказзі. По території цих регіонів проходили найбільші торгові шляхи, по яких довгими потоками рухалися каравани з товаром. У каравані налічувалося іноді більше тисячі верблюдів або інших в'ючних тварин. Для організації ночівлі учасників караванів уздовж торгових шляхів створювалися спеціальні пункти розміщення – караван-сараї, що включали, як правило, приміщення для людей і загони для верблюдів і коней. Все це було оточене оборонною стіною, що захищала від природних стихій (вітру, дощу, бурі), а також від грабіжників і розбійників. У мусульманських країнах в караван-сараях подорожнім і їх тваринам протягом перших трьох днів надавали дах і їжу за рахунок скарбниці.

Після падіння Римської імперії почалася якісно нова епоха розвитку готельного господарства.