2. Організаційно-правові форми закладів готельного господарства

Органiзацiї, з наданням їм статусу юридичної особи створю­ються i функцiонують в нашiй країні вiдповiдно до її законодавст­ва (закони, декрети, укази, постанови, розпорядженння тощо). Ос­новними формами підприємницької дiяльностi у готельному господарстві України є товариства, кооперативи, приватнi пiд­приємства, якi функцiонують згiдно iз основними законодавчими актами України про пiдприємництво.

Створения i функцiонування пiдприємств даної галузi в Україні має свої особливостi, якi визначаються умовами перехiдного перi­оду вiд адмiнiстративно-командної системи економiки до ринкової.

У готельному бiзнесi України функціонують пiдприємства з рiзним майновим статусом:

- державнi пiдприємства – cтвopeнi за рахунок бюджетних коштiв (загальнодержавна власнiсть);

- yнiтарні пiдприємства – пiдприємства, не надiленi правом щодо власностi на майно, надане власником;

- повнi товариства – створюються за рахунок вкладiв учасникiв на основі угоди про повну солiдарну вiдповiдальнiсть;

- товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю – створюються за рахунок вкладiв учасникiв на основі угоди про обмежену фiнансо­ву вiдповiдальнiсть;

- довiрчi товариства – товариства, до яких приєдналися члени­ вкладники, що несуть фiнансову вiдповiдальнiсть в межах своєї ча­стки вкладеного капiталу;

- публічні акцiонернi товариства – майно товариств формується за рахунок продажу шляхом вiдкритої пiдписки акцiй, володiння якими визначає право щодо управлiння й отримання прибутку;

- приватні акцiонернi товариства – майно товариств формується за рахунок продажу акцiй у формi закритої пiдписки серед членів товариства;

- змiшанi акцiонернi товариства – товариства, частиною акцій яких володiє держава;

- приватнi пiдприємства – створюються за рахунок коштiв гро­мадян i передбачають iндивiдуальну вiдповiдальнiсть з наданням права найму робочої сили;

- iндивiдуальнi пiдприємства – заснованi на приватнiй влас­нocтi фiзичної особи та виключно на її працi;

- сiмейнi пiдприємства – засновуються на власностi й праці громадян, що є членами oднiєї родини;

- негласнi товариства – створюються на базi приватного пiдприємства за рахунок вкладiв фiзичних осiб (партнерiв);

- спiльнi пiдприємства – пiдприємства, якi cтвopeнi за участю українських та iноземних юридичних осiб. Вони мають право мати на територiї України у власностi майно, необхiдне для здійснення дiяльностi, визначеної установчими документами.

Спiльнi пiдприємства створюються на основі:

- установчого договору про спiльнi довготермiновi цiлi;

- об' єднання капiталiв (в грошовiй i майновiй формах), кон­сультативних та iнших послуг;

- здiйснення визначених завдань через спiльне управлiння шля­хом створення для цього вiдновiдних opгaнів управлiння;

- розподiлу прибуткiв i ризикiв;

- спiльного призначення виконавчих директорiв.

Поряд iз зазначеними формами в готельному бiзне­ci можливе впровадження бiльш ефективних органiзацiйних форм, якi добре зарекомендували себе у свiтовiй практицi функцiонуван­ня малого i середнього бiзнесу, а саме:

• концерни – cтaтутнi об' єднання пiдприємств на основі повної фiнансової залежностi вiд одного чи групи пiдприємцiв;

• консорцiуми – cтaтутнi об'єднання капiталу різних підприємств, якi спiвпрацюють заради досягнення загальної мети;

• холдинг-компанii - об'єднання пiдприємств, бiльша частина акцiй яких (понад 50%) належить спiльному фонду;

• конгломерати – материнська фiрма з кiлькома фiлiалами;

• венчурнi пiдприємства – договiрнi об'єднання пiдприємств i приватних осiб, cтвopeнi на перiод виконання певних проектiв;

• офф-шорнi компанiї - компанiї з реєстрацiєю юридичної адреси в кpaїнi з податковими пiльгами та сферою дiяльностi за її межами;

• кооперативнi об'єднання – добровiльнi об'єднання фізичних осiб задля досягнення загальної мети;

• публiчнi компанiї - об'єднання пiдприємств як юридичних осiб з вiдокремленим майном, якi є державними органами;

• асоціації, союзи – добровiльнi об'єднання пiдприємств i приватних осiб;

• картелi - форма об'єднання пiдприємств на основі угод, якi регламентують цiни, обсяг виробництва, умови найму робочої сили, межi ринкiв збуту;

• синдикати - об'єднання пiдприємств у формi картеля з цент­ралiзацiєю функцiї щодо реалiзацiї продукцiї (послуг) i придбання сировини. Учасники синдикату мають виробничу й фiнансову са­мостiйнiсть, але втрачають комерцiйну;

• трести - об'єднання пiдприємств навколо одного центру уп­равлiння виробничою й комерцiйною дiяльнiстю, пiд контролем одного власника (юридичної особи).

Ліквідація централізованих управлінських структур, набуття повної господарської самостійності, розгортання приватизаційних процесів змушує керівників готельних підприємств самостійно планувати їх подальший розвиток, укладати відповідні господарські угоди, забезпечувати технологічні процеси надання послуг, підбирати кадри і керувати роботою персоналу, щоденно вирішувати безліч непередбачуваних проблем Значно збільшився обсяг управлінської праці, пов’язаної з постачанням, обліком, контролем виконання завдань. Все це потребує високої кваліфікації керівників, їх уміння на високому рівні виконувати будь-які управлінські функції.

Розглянуті особливості менеджерської діяльності готельних підприємств спонукають їх до об’єднання в асоціації, консорціуми, господарські товариства, де ряд управлінських функцій можна виконувати централізовано (укладання угод щодо постачання, ремонту, маркетингових досліджень, правового консультування, підготовки кадрів, обліку роботи тощо).

На сьогоднішній день для міжнародного туристичного ринку притаманна жорстка конкурентна боротьба за клієнта, ринки збуту та сфери впливу. Вчені та спеціалісти пропонують різні шляхи вирішення проблем конкуренції. Одним із шляхів вирішення проблеми є використання стратегії синергізму, тобто створення нових моделей організації та управління туристською індустрією, які ввібрали в себе останні досягнення теорії та практики господарювання і управління.

Стратегія синергізму – це стратегія отримання конкурентних переваг за рахунок поєднання двох або більше організацій в одних руках (стратегія сформульована в працях М.Бредлі, А.Десаі, Е.М.Кліма у 1983 р.). Стратегія синергізму передбачає наявність у організації конкурентних переваг за рахунок спільного використання ресурсів (стратегія технологій та витрат), ринкової інфраструктури (спільний збут) або сфер діяльності (синергія планування та управління). Ця стратегія дозволяє отримати більшу рентабельність виробництва при взаємодії організацій, ніж коли вони управляються окремо.

Для процесів розвитку нових ефективних форм управління та господарювання шляхом в туризмі характерні наступні тенденції:

1. Проникнення підприємств транспорту в сферу діяльності туристських фірм (авіакомпанія Air France заснувала туристську фірму SOTA, бельгійська авіакомпанія Sabena організувала туристське підприємство Transair International, державна залізнична компанія Франції SNSF має тур операторську фірму Vacans 2000, яка входить до числа 13 найбільших тур фірм Франції, на долю яких припадає 50% туристського ринку держави).

2. Створення багато профільних галузевих концернів, що дозволяє здійснювати перехресне субсидіювання, тобто діяльність одних підприємств, що входять в концерн, фінансується з прибутку підприємств інших галузей цього ж концерну. Це дозволяє уникнути банкрутства підприємствам індустрії туризму. В туризм вливаються капітали нафтових компаній (AGIP), торгівельних фірм, які є власниками ланцюгів найбільших універмагів та посилкової торгівлі (Neckermann, Kaufhof, Hertie).

3. Придбання туристськими підприємствами власних засобів розміщення (французька туркомпанія Club Med має 172 туристських комплекси (туристські селища), які розташовані в 35 країнах світу).

4. Участь в туристській індустрії фінансових структур (в Нідерландах RABO Bank займається туристськими операціями).

В сучасних умовах розвитку туристських підприємств виділяють два основні типи об’єднань: глобальні об’єднання і стратегічні союзи.

Глобальні об’єднання – це координація та інтеграція діяльності підприємств в світовому масштабі з метою отримання економії від збільшення масштабів виробництва або придбання досвіду (навчання), використання переваг своєї торгівельної марки та обслуговування міжнародних постачальників і клієнтів.

Глобальні туристські об’єднання створюються шляхом злиття, придбання і поглинання туристських організацій.

При створенні глобального об’єднання особлива увага приділяється вибору організаційної форми закордонного підприємництва:

1) створення нової туристської організації за кордоном;

2) придбання діючої іноземної організації індустрії туризму;

3) придбання частки участі в капіталі іноземних туристських організацій, що надає право контролю;

4) купівля цінних паперів іноземних організацій індустрії туризму без права контролю;

5) надання позик і кредитів іноземним філіям на розширення їх діяльності або іноземним фірмам.

Глобальні компанії мають значні переваги над своїми конкурентами, що працюють виключно у себе вдома. Так вони, оперуючи в багатьох країнах світу, мають можливість вивчати передовий досвід інших країн і переводити його в країни, де вони розвернули свою діяльність.

Однак, спеціалісти вважають, що створення і управління глобальними об’єднаннями – це складний процес, що потребує багато часу і ресурсів, тому багато компаній за кордоном звертаються до іншої форми організації міжнародного співробітництва – стратегічні союзи (альянси).

Стратегічні союзи (альянси) – це створена на тимчасовій основі група незалежних підприємств, пов’язаних сучасними інформаційними технологіями та об’єднавших свої ресурси і зусилля в цілях ефективного використання благо приємної ринкової ситуації (В.Д.Маркова, С.А.Кузнецова. Росія).

У стратегічні союзи входять компанії з ціллю погодження і координації зусиль у вирішенні окремих задач: 1) проведення передконкурентних маркетингових досліджень, 2) розробка, виробництво та збут послуг, 3)проведення спільних науково-дослідних робіт та фінансових вкладень. Своєрідність цих зв’язків у тому, що вони безпосередньо не торкаються відношення власності у компаніях, оскільки співпрацюючі компанії зберігають свою автономію.

До видів міжфірмового обміну в стратегічних союзах (альянсах), що активно використовуються у туристському бізнесі, відносяться:

• угода про франчайзинг;

• управлінські контракти;

• контракти з маркетингу,

• спільні підприємства.

Сутність угоди про франчайзинг полягає в тому, що головна фірма укладає договір з організацією про надання їй виключного права на реалізацію послуг під торгівельною маркою головної компанії, тобто невелика та маловідома туристська організація включається в збутову мережу відомої туристської компанії, що розширює можливості останньої контролювати ринки з мінімальними витратами.

Франчайзингові договірні відносини. Слово “франчайзинг” має французькі корені (franchise – привілея, пільга), і означає в сучасному розумінні систему договірних відносин між великими і малими самостійними підприємствами, при якій останні отримують право на виробництво і реалізацію від імені і під торгівельною маркою великої фірми певного виду товару і послуг.

Поруч з терміном “франчайзинг” використовуються терміни “франшизинг”, “договір франшизи” і “франчайз”.

Франчайзер (франшизодавець) і франчайзі (франшизоотримувач) – учасники такого договору.

Франчайзинговий пакет, який пропонується для використання партнерам компанії, включає:

• систему спеціальних знижок; рекламну підтримку;

• забезпечення продажу авіа білетів;

• використання товарного знаку;

• ноу-хау в організації бізнесу, маркетингової концепції;

• спільне застосування сучасних інформаційних технологій (бронювання, резервування);

• консалтинг та навчання персоналу.

Ця форма співробітництва дозволяє підприємствам скорочувати витрати на управлінський апарат, рекламну діяльність, просування торговельної марки.

Звичайною умовою є участь у ринковій стратегії франчайзера.

Угоди на управління передбачають передачу оперативного контролю на туристською організацією або якоюсь фазою її діяльності спеціалістам іншої компанії за певну плату. Такі угоди можуть стосуватися управління виробництвом туристських послуг чи кадрами, маркетингу чи фінансового менеджменту. Оплата послуг має різні форми: відсотки від об’єму реалізації чи прибутку, одноразові винагороди та інше.

Угоди з маркетингу – схожі на угоди про надання управлінських послуг: починаюча туристська організація делегує великій компанії індустрії туризму відповідальність за всі види діяльності, пов’язані зі збутом всього або частини туристського продукту за певну плату.

Спільні підприємства створюються за участю українських та іноземних юридичних осіб і сприяють розвитку іноземного інвестування туристської індустрії.

Вибір тієї чи іншої форми управління в стратегічних альянсах обумовлений певними чинниками:

• бажаний ступінь гнучкості у взаємовідносинах з партнерами;

• розмір витрат та ризиків, пов’язаних з організацією співробітництва;

• необхідність отримання бажаних результатів;

• стратегічні цілі партнерів та інше.

Як правило ці види рідко існують у „чистому вигляді”, частіше вони здійснюються в різних сполученнях, взаємодоповнюючи один одного.

Особливості застосування оренди та концесій в готельному бізнесі.

Оренда, як організаційна форма управління готельними підприємствами стала популярною у 1950-1960-ті роки. На сьогоднішній день вона застосовується значно рідше.

Сутність оренди полягає у тому, що підрриємство орендується на відповідний термін за оговорений відсоток з продажу (зазвичай від 20 до 50%). Наприклад, міжнародна експансія американських готелів почалася з оренди компанією Hilton одного з готелів у Сан-Хуані (Пуерто-Ріко). Особливу популярність здавання у оренду державних підприємств набуло у країнах, які розвиваються.

Скорочення обсягів державного фінансування, незначні обсяги довгострокового кредитування банківським сектором та невеликі обсяги інвестицій в порівнянні з їх потребою викликало необхідність у розробці та впровадженні нових механізмів залучення фінансових ресурсів в туристську індустрію, одним із яких є механізм концесій.

Концесія - це надання на підставі концесійного договору на обумовлений строк юридичній чи фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) з метою задоволення громадських потреб виключного права на створення (будівництво) чи експлуатацію об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе управління об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого ризику.[3]

Правові умови для запровадження концесійного механізму створені Законом України "Про концесії" №997-14 від 16 червня 1999 року (зі змінами та доповненнями), який прийнято з метою підвищення ефективності використання державного та комунального майна і забезпечення потреб громадян України у товарах (роботах, послугах).

При інвестуванні на основі укладання концесійних договорів інвесторам надаються права на проведення господарської діяльності, пов’язаної з використанням об’єктів, що перебувають у державній або комунальній власності і передаються у концесію [2].

Об'єкт концесії передається концесіонеру на конкурсній та платній основі в тимчасове користування на умовах, визначених в концесійному договорі, який укладається на строк не менше 10 років та не більше 50 років. Законом встановлені сфери господарської діяльності, об'єкти права державної і комунальної власності, які можуть надаватися у концесію, зокрема це будівництво та експлуатація готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших відповідних об’єктів туристичної індустрії.

До об'єктів концесії належить майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами, об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які можуть бути добудовані або спеціально збудовані об'єкти з метою їх використання для надання послуг по задоволенню громадських потреб.

Інвестування в санаторно-курортну сферу шляхом укладання концесійного договору має для потенційного інвестора (концесіонера) ряд переваг в порівнянні з іншими формами інвестування:

• право отримати державне або комунальне майно на довгостроковий період терміном від 10 до 50 років;

• можливість отримати в концесію не лише майно, але і права на провадження певних видів підприємницької діяльності, а саме: будівництво і експлуатація туристичних комплексів та відповідних об’єктів туристичної індустрії.;

• можливість здійснювати інвестування у реалізацію довгострокових інвестиційних проектів на об'єктах права державної та комунальної власності у визначених цим законом сферах господарської діяльності;

• стабільність умов концесійних договорів на весь строк їх дії;

• можливість включення до концесійного договору, крім істотних умов, визначених Законом України “Про концесії”, інших умов та положень в межах чинного законодавства за згодою сторін;

• право власності на прибуток, отриманий від управління об'єктом концесії, а також на продукцію, отриману в результаті виконання умов договору;

• право на відшкодування витрат, зроблених у зв'язку з поліпшенням майна, отриманого в концесію, за рахунок отриманого прибутку, якщо інше не передбачено концесійним договором;

• можливість отримання пільги щодо концесійних платежів, а також дотації і компенсації концесіонерам збиткових та низькорентабельних об'єктів концесії, які мають важливе соціальне значення. У частковому фінансуванні таких об'єктів передбачена і участь держави або органів місцевого самоврядування.

Отже, концесія є одним із швидких і безболісних для держави видів залучення інвестицій. Першими концесіями в Україні були автодорожні, зокрема ще у 1998 році було вирішено віддати у концесію будівництво дороги Львів – Краковець і був виданий Указ президента від 4 липня 1998 № 739 "Про концесію на будівництво та експлуатацію нової автомобільної дороги Львів – Краковець". Мета концесії: прискорення розбудови транспортних коридорів, залучення іноземних та вітчизняних інвестицій у автодорожнє будівництво. Далі Президент підписав Указ №735 "Про концесію на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг", надавши концесійній діяльності державного значення для розвитку автодорожнього господарства України. За останні роки було об’явлено декілька концесійних конкурсів на об’єкти туристично-оздоровчого призначення. Так в Кам’янці-Подільському було оголошено про десятирічну концесію на Турецькі бастіони, пам’ятку історії та архітектури XVII століття. У Харкові організували концесійний конкурс на майно комунального підприємства „Центральний парк Культури та відпочинку ім. Горького”, комунального підприємства „Парк культури та відпочинку „Юність” з метою збереження, розвитку і поліпшення парків культури та відпочинку.