1.2. Історія розвитку готельного господарства україни

1. Зародження готельної справи в Україні

Ще у ІХ-ХІ ст. стародавня Русь завдяки своєму географічному положенню стала центром перехрещування торговельних шляхів між Заходом і Схо­дом, Північчю та Півднем. Після прийняття християнства на Русі із Візантії до нашої країни потяглися священики, перекладачі, пере­писувачі книг, ремісники. З XI ст. в давньоруській мові з'являється слово «гість», що означає «заїжджий купець». Аж до XVI ст. «гість» був центральною фігурою у встановленні та зміцненні зв'язків з іншими країнами.

Готельна справа на Русі зароджується в ХІІ-ХІІІ ст. Це був час князівських міжусобиць і монголо-татарського іга. Величезні володіння монголів потребували добре налагодженого зв'язку з підкореними землями. Цей зв'язок здійснювали ханські гінці, які мали постійну потребу в ночівлі та відпочинку.

Знаменитий італійський мандрівник Марко Поло писав: «Якою б доро­гою не виїхав із Канбалу гонець великого хана, через 25 миль (близько 40 км) він приїздить на станцію, по-їхньому ямб, а по-нашому кінна пошта; на кожній станції великий, прекрасний будинок, де гінці пристають. Багата постіль з розкішними шовковими ковдрами у цих заїжджих дворах; усе, що потрібно гінцю, там є; і царю пристати тут добре». Мережею таких ямбів були покриті величезні володіння монго­лів. На Русі це трансформувалось в «ями».

В той же час зявляються заїжджі двори, які надають притулок для всіх категорій мандрівників і не відрізняються особливим комфортом. Тут можна було відпочити, переночувати, розмістити коней та отримати харчування. Окремі кімнати не передбачались, подорожуючі відпочивали на підлозі в одній загальній кімнаті, а харчувалися з господарями (рис…).

Рис…. Відновлений варіант заїжджого двору на Русі

Розвиток торговельних відносин Русі з сусідськими країнами та паломництво до «святих місць» сприяли складанню надійних маршрутів прямування торговельних караванів і шляхів паломників та створенню заїжджих дворів різного ступеня комфортності з урахуванням соціального стану мандрівників. Утворилася своєрідна система сервісу схожа з західноєвропейською моделлю того періоду. Типовий тому приклад, поява закладів для іноземних купців – гостинних дворів.

Гостинний двір – давньоруська назва споруд (торгових приміщень), що відводилися в містах переважно для оптової торгівлі, спочатку тільки для іноземних або іногородніх купців-гостей (рис….).

Рис… Гостинний двір на Русі

Вперше такі двори були засновані в XІI ст. у Великому Новгороді, який знаходився на перетині великих торгових шляхів. Особливістю гостинного двору було те, що крім розміщення і харчування тут були можливості для здійснення комерційних операцій. Гостин­ні двори складались із мебльованих кімнат, рядів крамниць, торговельних приміщень і складів, об'єднаних критими галереями. Як правило, все це обносилось стінами та вежами з в'їзними воротами. Розміщення іноземних купців проводилося за національною ознакою. У більш пізній період вони втратили своє первісне значення і перетворилися на центральні міські ринки, у відкриті для всіх торгові ряди. У Новгороді в XV-XVII століттях існували «німецький» і «голландський» гостьові двори, в Москві – «англійський», «грецький», «шведський» та ін. У XIII столітті гостьові двори з’явилися у Вітебську, Гродно, Бресті, Слонімі та інших білоруських містах. Поряд з гостинними дворами іноземних купців, з XVI ст. в Новгороді виникають гостинні двори російських купців з інших земель ( наприклад, псковський та ін.).

Регламентувалась діяльність гостинних дворів спеціальними правилами (що носили назву "скрій"). Вони мали повну внутрішню автономію від місцевої влади. Гостинні двори встановлювали порядок взаємин мешканців двору між собою і з місцевим населенням, визначали вимоги до поведінки, проведення торгових операцій тощо. Особливо акцентувалась увага на вимогах стосовно безпеки життя, майна клієнтів і житла.

У XV ст. у Московській державі з'являється досить розвинена мережа шляхів і поштових станцій (ямів), що перебували у віданні Ямського при­казу – центральної державної установи, що відала ямською, тобто поштовою справою. У 1723 р. Ямський приказ було перейменовано на Ямську канцелярію, яка проіснувала до 1781 р. Система поштових станцій мала назву «Ямсь­ка гонга». Для здійснення цієї служби було введено ямську повинність - обов'язок селян і посадських людей перевозити адміністративних осіб і державні вантажі. Населення сплачувало ямські гроші (податки), за раху­нок яких організовувались ями. Звідси й виник своєрідний стан ямщиків.

З кінця XVII— на початку XVIII ст. у Росії з'являються поштові трак­ти що з'єднували Москву з Санкт-Петербургом, Ригою, Архангельськом, Тобольськом і Білгородом, а також із Псков та Києвом, на яких з’являються станції з поштовими (заїжджими) дворами.

Таким чином, крім ямів на Русі існували заїжджі та гостинні двори.

У XVI— першій половині XVII ст. одним з головних торговельних цен­трів Східної Європи був Київ, через який проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини, кра­їн Західної Європи, що направлялися до Московської держави. Українсь­кі купці мали право безмитної торгівлі у прикордонних містах Московії. Для них створювалися спеціальні гостинні двори. На чумацьких і торго­вельних шляхах України здавались в оренду корчми, що не тільки вели торгівлю хмільними напоями, але й були пристановищем для подорожніх.

У другій половині XVII ст., коли «козацька християнська республіка» перебувала на острові Чортомлик, на її території біля порту височів «Грецький дім» - приміщення для іноземних послів і купців. Адже Запорізька Січ сама вела жваву торгівлю і була транзитним пунктом у торгівлі всіх українських земель і Московської держави з країнами Сходу.

Крім того, Київ став одним з центрів паломництва. В Україні до прочан ставилися з великою повагою. Миряни вважали за честь прийняти богомольців на ночівлю, а то й на кілька днів, пригостити, дати продуктів на дорогу. Паломники були в особливій пошані і мали захист при церквах і монастирях, які з давніх часів їм відводили спеціальні приміщення, будувалися будинки для прочан і заїжджі двори, де велися книги для запису прочан, які свідчать про масовий характер паломництва.

Після приєднання України до Російської імперії (кінець XVIII ст.) Почалося будівництво поштового тракту від Москви до Києва через Калугу, Глухів, Путивль, Конотоп з поштовими дворами та станціями, які одночасно виконували функції готелів. Перший поштовий двір у Києві на Подолі було засновано у 1725 році Указом Катерини І.

Близько 1785 року у Львові на місці теперішнього Музею етнографії на проспекті Свободи підприємець Йоганн Прешель спорудив триповерхову будівлю – перший український готель, який називався «Під римським цезарем». Для будівництва використали цеглу розібраного шпиталю Святого Духа на теперішній площі Івана Підкови.

Одним із перших світських готелів м. Києва володіла Києво-Печерська лавра. У центрі Печерська їй належала садиба по вулиці Московській, 30. У 1803-1805 роках тут за проектом архітектора Андрія Меленського було зведено двоповерховий будинок «Зелений готель» (або «Зелений трактир з номерами»), який у першій половині ХІХ століття вважався найкращим в місті. Готель складався з одного 4-поверхового і трьох 2-поверхових корпусів. У 1850 р. Тут було 200 окремих номерів і близько 20 загальних кімнат, не враховуючи навісів для простих прочан і кількох маленьких будиночків. Помешканнями готелю впродовж двох тижнів можна було користуватися безплатно. Один із корпусів готелю був зайнятий лікарнею для прочан з жіночим і чоловічим відділеннями, по 40 ліжок у кожному. Свого часу його відвідали: Олександр Грибоєдов, Євген Гребінка, Тарас Шевченко та ін.. Готель приймав до 85 тис. відвідувачів за рік, утримувався переважно на кошти графині Настасії Орлової та княгині Турчанінової.

Згідно з архівними даними, на 1824 в Києві було 10 трактирів, 2 ресторації, 1 харчевня, 1 кав'ярня і лише два готелі: на Печерську («Зелений готель») і на Подолі (поштовий двір).

Помітний розвиток готельного господарства в царській Росії починається лише в другій половині XIX ст.