Тема 2. Теоретичні основи педагогічної психології

2.1. Наукові уявлення про психіку особистість і суб'єкт — основа організації ефективної освіти

Науково організоване навчання, виховання і розвиток ґрунтуються на знанні педагогом внутрішнього світу, індивідуальних особливостей дитини, розумінні психоло­гічних закономірностей функціонування, становлення розвитку і саморозвитку особистості, адекватної реалізації цього знання у професійній діяльності.

Психіка (грец. psychikos — душевний) — функція мозку, сутність якої полягає у відображенні дійсності через відчуття, сприймання, уяву, мислення, почуття тощо.

Ситуативна нестійкість психіки є умовою її розвитку.

Поріг чутливості — величина подразника, який викликає або змі­нює яскравість сприйняття, силу відчуття.

Нижче порогу чутливості все зменшується, стирається, забувається, не залишається ніяких слідів, вище нього — все багатократно збільшується.

Психологія особистості

Для організації освітнього процесу педагогу необхідні знання про особистість.

Особистість є певною цілісністю що проявляється у вчинках і поведінці.

Найсуттєвішою її характеристикою є спрямованість особистості (поведінку, діяльність спілкування) і не залежать від ситуації.

Спрямованість особистості має такі форми:

а) егоїстична спрямованість перевага мотивів власного благополуччя, самоствердження, престижу, особистого спокою. Прагне у своїй діяльності передусім задовольнити свої потреби і домагання;

б) гуманістична спрямованість. Вчинки породжені інте­ресами і потребами суспільства, колективу, групи, інших людей. У них домінують колективістські й альтруїстичні мотиви;

в) ділова спрямованість особистості. Захоплення процесом діяльності, прагнення до пізнання. Взаємодіяти з іншими заради справи і характеризується мотивами безко­рисливого виконання, служіння справі, що породжує від­чуття радості.

Особистість — духовна, соціально-психологічна інстанція людини, функціями якої є виокремлення себе з оточення, самоспричинення внутрішньої і зовнішньої активності, самовираження та саморозвиток у цілісній життєдіяльності, активне переживання у часі і просторі свого існування (екзистенції).

Вершинною і водночас глибинною основою особистості є її духовність — здатність до морального спрямування свого буття і відповідного самотворення..

В особистості зовнішнє і внутрішнє поєднується через

цілісність — стійку системну єдність, гармонійність її внутрішніх якостей і зовнішніх ознак.

індивідуальність — унікальне поєднання особливостей і рис людини, що зумовлює її несхожість на інших людей.

індивідуальної свідомості Моральні та духовні цінності зумовлюють еконо­мічні, ідеологічні, політичні та інші суспільні цінності.

самосвідомість знання про себе; самоцінність, практика самовпливу; духовні цінності, моральні ідеали, принципи і норми, соціально-психологічні ролі та норми; життєвий досвід; ідеали, Я-цінності та сенси життя; минуле, теперішнє та майбутнє.

Структуру зрілого ставлення особистості до себе утво­рюють:

— потреба у самопізнанні, розуміння себе як особисто­сті, самореалізація;

усвідомлення, організування власного життєвого часу, життєвого шляху, особистісного розвитку;

проблемне бачення свого життя, активне виявлення, осмислення і продуктивне розв'язання внутрішньої особистісної суперечності;

здатність до усвідомлення та адекватного оцінювання результатів своєї активності.

Психоенергетичним центром особистості є спонукальна сфера (цінності, ідеали, потреби, інтереси, цілі, наміри, мотиви тош,о), що забезпечує енергією її життєдіяльність. Головною змістовою характеристикою спонукальної сфери є її спрямованість.

Особистість характеризується життєвим потенціалом, в якому поєднуються життєвий досвід, здібності, інтелект, знання, уміння та навички.

Природною основою особистості є її тілесні (соматич­ні) характеристики (фізичні можливості: тип нервової системи як основа темпераменту; статеві, вікові властивості тощо).

Отже, розуміння педагогом особистості у її цілісно­сті, урахування спонукальної сфери, самосвідомості життєвого потенціалу, тілесних (соматичних) характеристик тощо забезпечить ефективну організацію освіт­нього процесу.

Психологічна характеристика суб'єкта

Успішність та ефективність навчально-виховного процесу забезпечується вивченням психологічних характеристик індивідуального та групового суб'єктів діяльності.

Індивідуальний суб'єкт — це людина на вищому рівні всебічної зовнішньої і внутрішньої активності, цілісності, автономності. Його активність проявляється у зовнішньому і внутрішньому планах (вибір мети, способів її здійснення).

груповим суб'єктом діяльності узгоджена взаємодія індивідів (учнів, педагогів) в умовах спільної життєдіяльності, об'єднувальним центром якої є навчальна, виховна і розвивальна мета, а рівнем суб'єктності — активність, дієвість, інтегрованість, відповідальність, групова рефлексія, національна свідомість і самосвідомість тощо.

Динамічними (процесуальними) характеристиками колективного суб'єкта (шкільного класу, педагогічного колективу) є:

цілеспрямованість, яка характеризується спільними інтересами, змістом цілей, груповими соціальними наста­новами, переконаннями, ідеалами;

мотивованість — активне, зацікавлене, дієве ста­влення (спонукання) учнів до життя;

цілісність (інтегрованість) — внутрішня єдність учнів класу, що виявляється в їх взаємозв'язках і взаємозалежностях;

структурованість класу, чіткість його структури, розподілу функцій, завдань, прав, обов'язків і відповідальності між мікрогрупами;

5) узгодженість — гармонійна єдність учнів класу, скоординованість їх дій,

організованість, підпорядкованість певному способу і порядку досягнення цілей, здатність діяти відповідно до мети;

результативність — здатність досягати позитивного результату у навчанні і розвитку.

Діяльність як чинник розвитку особистості

Суть діяльності полягає у творенні людиною людського світу, суспільних відносин і себе.

Спільна діяльність передбачає взаємну діяльність і взаємні дії.

Дитина стає індивідуальним суб'єктом не в ролі пасив­ного наслідувача дорослого, а в ролі безпосереднього уча­сника діяльності та учасника групового суб'єкта.

Спрощене трактування діяльності створює ілюзію лег­кості її проектування, контролювання, програмування та управління нею. Щоб діяльність стала ефективним чинником розвитку особистості, вона повинна бути належно організованою і одночасно вільною, постійно розвиватися та змінюватися.