Змістовий модуль 2. Елементи системи ланцюга постачань.
Лекція 7. Логістика закупівлі.
1. Ціль, завдання та основні проблеми логістики закупівлі.
Логістика закупівлі - Inbound Logistics охоплює комплексне планування, управління та фізичне опрацювання потоку матеріалів, сировини, покупних частин та відповідного інформаційного потоку в процесі їх переміщення від постачальників у сферу початкового виробничого складування з метою оптимізації витратних та часових характеристик процесів. Ціль логістики закупівлі – забезпечити заготівлю товару (продукції чи сировини) відповідно до програми його «обробки» (виробництва, перепродажу тощо) з оптимальними затратами. Завдання логістики закупівлі:
Отримати попередні замовлення.
Поставити товар «на вимогу».
Гарантувати безпомилковість поставки товару.
Забезпечити високий рівень якості поставлених товарів.
Мінімізувати втрати товару на вхідному контролі.
Оптимізувати кількість товару, що закуповується.
Придбати вхідний товар по мінімально можливій повній ціні.
Використати єдині контейнери (упаковки) протягом тривалого періоду.
Оптимізувати зовнішні та внутрішні затрати щодо закупівлі товару.
Здійснити пошук та використання надійних постачальників.
Здійснити інтегрування з іншими субсистемами.
Логістика закупівлі – комплексне планування, управління та фізичне опрацювання потоку матеріалів, сировини, покупних частин та відповідного інформаційного потокув процесі їх переміщення від постачальників у сферу початкового виробничого складування з метою оптимізації витратних і часових характеристик процесів.
Логістика закупівлі охоплює функціональну галузь товарного постачання підприємства і включає в себе зовнушнє транспортування товарів, їх складування на підприємстві та відповідне переміщення до місця виробничого складування в процесі виготовлення.
Пригадаємо, що рух матеріалів може бути вхідним, внутрішнім та вихідним. Всі вхідні потоки поділимо на:
Вхідні товари, котрі використовуються для виробництва іншого товару;
Вхідні товари, придбані для перепродажу;
Вхідні товари, що повертаються на переробку (тобто приймають участь в процесі рециклінгу).
Постачання (закупівля) – це відповідальна організаційна функція підприємств щодо придбання товарів для перепродажу. Слід зазанчити, що біля 25 років назад закупівельна логістика стала привертати до себе увагу підприємств з наступних причин:
По-перше, підвищення цін на паливо заставило постачальників більш жорстко контроювати затрати на транспортування. Наслідком цього стало більш ефективне використанні транспорту. Зокрема, підприємства розпочали застосовувати оптимальні способи збаласованої достаки вхідних та вихідних вантажів.
По-друге, після зняття обмежень на транспортування багато підприємств отримали можливість використати свій ензавантажений на зворотному шляху транспортний засіб для інших перевезень.
По-третє, розробка нових наукових методів управління привела до посилення впливу вхідних потоків на прибутковість і підприємства почали більше уваги приділяти управлінню залишками товарів, призначених в першу чергу для збирального виробництва на конвеєрі.
По-четверте, все це підігрівалось дуже високими процентними ставками, завдяки чому зросла вартість перевезень.
Майже у всіх ситуаціях, що пов’язані із постачанням (закупівлею), придбані товари необхідно фізично перемістити туди, де в них є потреба. Якщо є потреба досягти більш ефективної роботи в сфері логістики, що пов’язана з вхідними потоками підприємства, варто виконати наступні кроки, що узгоджуються із завданнями постачання (закупівлі):
Проаналізувати вартість транспортування вхідних вантажів. Для цього достатньо переглянути оплачені рахунки за перевезення. По товарам, котрі закупляються з доставкою, необхідно порахувати, скільки вартувала б боставка, якщо б за неї платили окремо.
Спонукати співробітників, хто причасний до закупівлі, оперувати категоріями логістики. Перш, за все вони повинні оцінити вартість зберігання запасу товару та вигоди своєчасної доставки. Крім того, закупівельники повинні добиватися того, щоб постачальники відокремлювали затрати на транспортування від інших затрат.
Визначити найбільш сприятливі терміни закупівлі, прийнявши до уваги можливі ризики і те, що „час - це гроші”. Більшість великих підприємств страхуються від всіх можливих ризиків, і тому можна брати на себе ризик відповідальності за вхідні потоки.
Вияснити, які знижки на вантаж пропонують постачальники.
Встановити правила проходження вхідних потоків та штрафування постачальників, котрі їх не виконують.
Об’єднати свої зусилля з постачальниками на основі взаємної вигоди (наприклад, застосовувати штрих-коди для товарів на протязі всього ланцюга постачань).
Визначити, чи вигідно використати одне транспортне агенство, що відповідає за всі вхідні потоки підприємства або надати перевагу кільком перевізникам.
Створити систему контрою вхідних потоків, яка зазвичай є складовою частиною комп’ютеризованою системою замовлень підприємства.
Головну роль в управлінні затратами щодо закупівлі відіграють постачальники. Тому обидві сторони повинні разом працювати над пошуком розумних шляхів зменшення затрат в наступних напрямках:
Поглиблений аналіз потреб щодоі виготовлення або закупівлі товару.;
Пошук найкращих форм оплати.
Надання знижок за кількість.
Використання наукового аналізу вартості.
Підбір матеріалів для забезпечення можливої заміни основних матеріалів.
Зміна методів виробництва, обробки та складання.
Зменшення відходів виробництва.
Зміна допусків та специфікацій.
Розробка та реалізація програм зменшення затрат у постачальника.
Об’єднання замовлень.
2. Рециклінг та реверсивна логістика.
На практиці досвідчені підприємства розробили системи, котрі зв’язують інформаційні системи та співробітників підприємств постачальників зі співробітниками підприємства в одну команду. В роботі зі своїми постачальниками підприємство використовує контроль за вхідними потоками з допомогою процесу, котрий називається „загальним контролем матеріалів” (Total Material Control - TMC).
Зазвичай передбачають, що матеріальний потік рухається „назовні”, за межі підприємства, але разом з тим, завжди існує невеликий зворотний потік. Частково зворотний рух обумовлений збільшеним інтересом до рециклінгу товару та упаковки.
Зростаючий суспільний інтерес до рециклінгу, або повторному використанню матеріалів, розпочинався як процес протесту проти споживчої моделі суспільства, побудованої по принципу одноразового використання, коли всюди – в парках, скверах, на вулицях – були розкидані порожні упаковки та пляшки з-під напоїв. В 70-х роках минулого століття вчені прийшли до необхідності рециклінгу з економічних причин, коли виявили, що повторне використання матеріалів може суттєво зменшити об’єми енергії, що споживають промислові об’єкти. Слід зазаначити, що діяльність підприємства в сфері рециклінгу поділяють на наступні категорі:
Рециклінг продукції.
Рециклінг упакування.
Багато підприємств приділяють суттєву увагу процесу рециклінгу, реорганізовуючи власне виробництво зметою можливості повторного використання деяких матеріалів та вузлів застарілих моделей товару в нових товарах. Наприклад, на переконання виробників автомобілів, автомобіль майбутнього – це не лише комфорт їзди, безпека, економія та простота в обслуговуванні. Швидше, від проектантів зараз вимагається створювати автомобілі, котрі можна включити в процес рециклінгу настільки повно, наскільки це можливо в плані повторного використання матеріалів, вузлів чи агрегатів. З орієнтацією на рециклінг виробництво самого товару та пакувальних матеріалів здешевляється за рахунок того, що або менше використовується матеріалів, що закупляється, або використовуються лише повернені в оборот матеріали.
В торгівлі деякими видами товарів (наприклад, молокопродукти) передбачено, що непродані товари повертаються при виконання умов, що встановлені договором з виробником чи дистрибутором. По суті, це стимул для наступних учасників ланцюга постачань зберігати більше запасів товару, оскільки ризик за непроданий товар фактично беруть на себе їх постачальники.
В сучасній економічній науці використовують термін реверсивна логістика – термін з широким розумінням, що охоплює логістичний менеджмент та діяльність щодо зниження та знищення небезпечних втрат тари та продуктів. Вона означає зворотний розподіл, тобто рух товарів та інформації в напрямку, протилежному тому, в якому протікає нормальна логістична діяльність. Хоча ми звикли думати, що матеріали та товари рухаються по ланцюгу постачань в напрямку від джерела сировини до кінцевого споживача, існують також неперервні де-які потоки в протилежному напрямку, котрі також потрібно планувати. Одним з таких варіантів руху є забирання товару у випадку, якщо вони потрапили до споживача з дефектами.
Лекція 8. Логістика виробництва та дистрибуції
Поняття та завдання логістики виробництва.
Більшість продуктів з’являються в результаті поєднання сировинних матеріалів та людської праці. Ціль виробництва – продаж товару на конкретному ринку. Тому такі фактори, як сировина, праця та ринки, впливають на прийняття рішення щодо розташування виробничих, переробних (комплектуючих) та розподільцих центрів.
Часто сировинні ресурси розташовані на великих відстанях від місця їх подальшого використання. В таких випадках набуває великого значення така характеристика товару, як зміна ваги товару в процесі обробки. В таких випадках слід зважати на наступні застереження:
Для товарів, що не зменшують свою вагу в процесі обробки, місце переробки (обробки) можна вибрати в будь-якій точці між джерелом сировини та ринком збуту.
Для товарів, що зменшують свою вагу в процесі обробки (усадочні товари), місце переробки (обробки) варто вибрати ближче до місця їх видобування.
Для товарів, що збільшують свою вагу в процесі обробки (наприклад, вода наливається в пляшки), місце переробки (обробки) варто вибрати ближче до місця їх продажу.
Однією з необхідною умовою розташування багатьох об’єктів – наявність джерела води. Вона використовується як обов’язковий елемент товару (наприклад, при наливі напитків в пляшки; або для технологічних цілей: охолодження, чи промивки обладнання; відводу промислових стоків; протипожежні цілі тощо).
Логістика виробництва - Product Logistics охоплює управління виробництвом як процесу виготовлення та включає в себе процеси від початку виробництва до передачі товару у функціональну галузь збуту, в тому числі внутрішньотранспортні переміщення напівфабрикатів, комплектуючих тощо, одне слово, всі процеси між операціями постачання та збуту. Ціль логістики виробництва - організація у відповідності із замовленням безперервного технологічного процесу при одночасній мінімізації наявності товару в процесі виготовлення та затрат на виробництво. Завдання логістики виробництва:
Безпомилково виробляти з метою запобігання збільшенню часу виготовлення та витрат на виправлення браку.
Підвищувати рівень кваліфікації робочої сили для зростання реакційної здатності на замовлення споживачів.
Мінімізувати затрати ручної праці.
Зменшити глибину виготовлення – зменшення різновиду товару.
Максимізувати використання виробничих потужностей.
Оперативно планувати та управляти виробництвом для скорочення часу виготовлення при збереженні оптимальних розмірів партій у відповідності з отриманими замовленнями.
Мінімізувати оборотні кошти у незавершеній продукції.
Мінімізувати тривалість оборотного циклу.
Інтегрувати внутрішньовиробничі транспортні та вантажно-пакувальні процеси і засоби виробництва в системі виробничого планування та управління.
Мінімізувати витрати на транспортно-складські та пакувальні процеси в середині виробництва.
Мінімізувати витрати заготівлі готових упакованих виробів для галузі збуту.
Здійснити інтегрування з іншими субсистемами.
Виробникам життєвонеобхідно мати інформацію щодо наступних питаннь:
По-перше, скільки потрібно виробити товару.
По-друге, куди вироблений товар потрібно відвантажувати
2. Виробничі центри та їх характеристика.
Виробничий центр (ВЦ) – виробничі об’єкти, де проходить фізичне перетворення товару.
Вибір товарів для власного виробництва чи зовнішнього постачання як об’єкт логістичних рішень є ключовим елементом в системі логістичного планування та управління товарорухом у сфері виробництва логістичного ланцюга постачань підприємства. Чим більше комплексний та комплектований товар, тим більше стоїть перед підприємством запитань на кшалт:
Чи можуть бути виготовлені на власних потужностях потрібні товари?
Якщо „так”, то яка собівартість такого виробництва і наскільки гнучким буде виробничий процес?
Якщо „ні”, то наскільки затратним буде їх постачання від інших виробників?
Врахувавши відповіді в п.п.2 та 3, наскільки швидко підприємство зможе реагувати на потреби споживачів, щоб їх задовольнити?
Виходячи із вищевикладеного перед нами постає завдання щодо принципового розподілу товарів на три групи: власного виробництва, стороннього виробництва, постачання за вимогою. Методика оптимізаційного розрахунку поділу товарів полягає у проведенні ABC / XYZ – аналізу товару, де АВС-аналіз проводиться на основі вартісних оцінок товару, а XYZ-аналіз проводиться на основі групової оцінки сталості споживання.
Щодо АВС-аналізу, то тут слід зазначити, що віднесення товарів до груп А, В чи С відбувається при допомозі розрахункового показника V, що визначається за формулою:
∑Св - ∑Сн
V = --------------------
∑Nв - ∑Nн
, де ∑С – сума часток товарів за вартістю
∑N – сума часток товарів за кількістю
індекси „в” та „н” означають відповідно верхні та нижні значення цих показників
Інтервали цього розрахункового показника дають змогу віднести конкретний товар до наступної групи:
Група А: V > 3,0
Група В: 0,7<= V <= 3.0
Група С: V < 0.7
Щодо XYZ-аналізу, то тут віднесення конкретного товару до певної групи слід робити користуючись наступними рекомендаціями:
Група X: стабільне (детерміноване) споживання, що відповідає оцінці сталостей споживання в межах від 9 до 10 балів включно.
Група Y: нестабільне (несталостне) споживання, що відповідає оцінці сталостей споживання в межах від 4 до 8 балів включно.
Група Z: нестійке (стохастичне) споживання, що відповідає оцінці сталостей споживання в межах від 1 до 3 балів включно.
Логічним продовженням оптимізації функціональних сфер є оптимізація безпосереднього виробництва необхідного товару. Оскільки процес планування зорієнтований на прискорення процесу виготовлення, то особливого значення з економічної точки зору набуває формування внутрішнього замовлення, поділ його на партії певних розмірів та фактори впливу на ці величини.
Загалом процес планування може грунтуватись на наступних альтернативних підходах:
Максимальне використання виробничих потужностей при одночасному короткотривалому часовому використанні.
Мінімальне використання виробничих потужностей при одночасному довготривалому часовому використанні.
3. Ціль та завдання логістики дистрибуції.
Логістика дистрибуції - Distribution Logistics охоплює управління переміщенням готових виробів від післявиробничого складування до замовника. Логістика збуту часто трактується як дистрибуційна (розподільча) логістика, оскільки стосується процесів розподілу товару між замовниками. Ціль логістики дистрибуції – організація збутової діяльності у відповідності із замовленнями споживачів з оптимальними затратами. Завданнями логістики дистрибуції:
Наскрізне управління замовленням споживачів.
забезпечити достатню кількість необхідного товару.
Прийом замовлення.
Комплектація замовлення.
Поставка товару у відповідності із замовленням.
Забезпечити високий рівень сервісу.
Оптимізація затрат щодо комерційної діяльності збуту.
Пошук нових споживачів.
Здійснити інтегрування з іншими субсистемами.
Слід зазначити, що під терміном «інтегрування» ми будемо розуміти об’єднання будь-яких елементів (частин) в одне ціле.
Інтеграція – це процес об’єднання будь-яких елементів (частин) в одне ціле; процес взаємозближення та утворення взаємозв’язків.
Дистриб'юція (логістика) — це поняття у логістиці, яке означає комплекс взаємопов'язаних функцій, які реалізуються в процесі розподілення матеріального потоку між різними, як правило, гуртовими покупцями.
Більшість підприємства, пропонуючи різні матеріальні блага, не створюють споживчу цінність для споживачів та стійкі переваги для себе - вони швидше надають товари особливим способом (хто ціною, хто бонусами – тобто задовольняють власні потреби), думаючи, що споживачі будуть вдячні їм за це протягом тривалого періоду часу. І забувають аксіому сучасного бізнесу, яка надає підприємству суттєвої переваги над конкурентами: «Знайдіть та вирішіть проблему вашого споживача (обслужіть споживача на предмет – задоволення ЙОГО потреб) і ви поглибите зв’язок з ним».
Обслуговування споживачів можна визначити як задоволення їх потреб. В загальному розумінні, обслуговування споживачів – це сукупність видів діяльності, що здійснюються в процесі виконання замовлень, направлених на задоволення потреб споживачів та націлених на створення в них враження про те, що з даним підприємством можна мати справу легко та приємно. Це чудовий засіб конкурентної боротьби, який разом з конкурентоздатними цінами, створює додаткові переваги.
Щодо ланцюга постачань, то обслуговування споживачів – це процес надання логістичним ланцюгом постачань істотних переваг, що додають вартість товарам підприємства, котрі виправдовують затрати. В даному випадку додана вартість означає надання де-яких додаткових послуг, котрі роблять володіння товарами підприємства кращим, ніж конкурентів.
Слід зазначити, що підприємства надають більш високий рівень обслуговування своїм споживачам, виходячи з наступних причин:
По-перше, надійний сервіс дозволяє підприємству підтримувати низький рівень запасів товарів, що в свою чергу, означає зменшення витрат на зберігання товару.
По-друге, розширене використання програм виробника щодо контролю якості вимагає більш високого рівня обслуговування споживачів.
По-третє, підприємство, котре пропонує високий рівень обслуговування споживачів, що побудований на особистісній основі, набуває сильної переваги на ринку, що в кінцевому рахунку веде до збільшення продаж.
Все це «лягає» в основу стандартів обслуговування споживачів – набір переконань, правил та інструментів (засобів), котрі застосвує підприємство до споживачів з метою отримати їх лояльність протягом тривалого терміну.
Головним чинником щодо стандарту обслуговування споживачів слугує виявлення точки зору самого споживача щодо питання: «мої потреби та найважливіше в сервісі для мене?»
Основою обслуговування споживачів є їх замовлення на задоволення власних потреб. В сфері комерційної діяльності підприємства результатом якісного обслуговування споживача стають повторні замовлення, котрі не потребують від менеджера з продажу будь-яких особливих зусиль.
4. Етапи управління замовленнями на підприємствах.
Підприємства аналізують якість обслуговування своїх споживачів, розбиваючи управління замовленнями на наступні етапи:
Планування замовлень.
Передача замовлень.
Обробка замовлень.
Комплектація замовлень.
Доставка замовлень.
В процесі управління дистрибуцією, визначення мінімально можливих розмірів замовлень стає великою проблемою для працівників підрозліду логістики. Споживачі усвідомили просту істину: «великі запаси товару – великі «заморожені» кошти на складах, а отже, великі затрати». Як наслідок багато споживачів схильні замовляти малі партії товарів через малі проміжки часу. Проте, в кожній конкретній ринковій ситуації підприємству необхідно прискіпливо та детально аналізувати наступні питання:
По-перше, чому робляться дрібні замовлення.
По-друге, яка буде реакція існуючих споживачів на нову політику щодо формування замовлення:
або робити замовлення вище мінімально прийнятного розміру;
або за мале замовлення доплачувати постачальнику, щоб компенсувати втрати.
Отже, з точки зору логістики дистрибуції маємо непросту ситуацію: з одного боку, торговельні точки роблять мінімальні замовлення; з другого боку, логістичні затрати на виконання цих замовлень є значними; з наступного боку, логістика потребує плановості дії та рішень, що повинно спиратись на прогнозованість ситуації.
Варто зазначити, що при прогнозуванні ми повинні враховувати наступне:
Добрі прогнози все ще будуть містити істотні помилки – майбутнє завжди буде залишатися сумнівним, і чим далі в майбутнє ми заглянемо, тим більш ймовірними будуть помилки. Частий аналіз дозволить керівникам застосовувати дії, щоб виправити помилки прогнозування.
Ефективний прогноз часто досягається при допомозі аналізу сукупних продуктів та ринків.
Помилки прогнозування корегуються в часі, географічних регіонах та серед виробів.
Наука та мистецтво прогнозу спираються на передбачувані шаблони, проте зовнішні та динамічні фактори важко передбачити та прогнозувати.
Система прогнозування попиту та управління замовленнями – об’єднує дані про наявні замовлення з даними про попередні замовлення для вироблення вимог до готових товарів, що задовільняє операційні, тактичні та стратегічні плани. Для оперативного та короткотермінового тактичного планування важливою проблемою є перехід від прогнозів, які мають значну степінь невизначеності, до планів з наступним переходом до замовлень, котрі мають значно менше невизначеності. Довгострокове планування потребує зв’язування даних галузі з економічними факторами, котрі мають високу степінь невизначеності.
5. Основні системи дистрибуції товарних залишків підприємства.
Підприємства, під час здійснення комерційної діяльності використовують наступні системи дистрибуції товарних залишків:
«Виштовхуючу» систему, коли виробники товарів нав’язують свій товар споживачам з метою зменшення своїх власних товарних запасів
«Виштовхуюча» система розподілу підприємства визначається виробничою можливістю, орієнтованою на повне використання виробничих потужностей. Щоб зменшити втрати від переналаштування. Від менеджера з виробництва вимагається так планувати робочий процес, щоб переналаштування поточних ліній на випуск іншого виду, розміру чи моделі виробу щдійснювались у позоробочий час. Проте, тут є небезпека виробити товар, попит на який вже немає.
«Витягуючу» систему, коли гуртові чи роздрібні торговельні точки замовляють товари по мірі їх необхідності, оперативно реагуючи на попит
Ця система вирішує проблему надлишку товару шляхом переходу на гнучке виробництво, що дозволяє швидко переналаштовувати виробничі потужності та виробляти таку кількість товару, на яку є попит. Іншими словами виробляється рівно стільки, скільки потрібно продати. Тут не створюється надлишковий запас. Проте, є небезпека виникнення дефіциту.
Всі системи управління, незалежно від їх назв та виконання певних функцій, поділяються на:
Push-система (Push System – система „ті, що штовхають”) – система організації управління логістичним ланцюгом постачань, в якій товари подаються з попередньої технологічної операції на наступну за „завчасно сформованим жорстким графіком”; вона означає випереджуюче, по відношенню до попиту, формування товарних запасів.
Pull-система (Pull System – система „ті, що тягнуть”) – система організації управління логістичним ланцюгом постачань, в яких товари подаються на наступну технологічну операцію з попередньої в міру необхідності, без жорсткого графіку; вона означає випереджуюче, по відношенню до формування запасів, стимулювання попиту на продукцію у споживачів.
Слід зазначити, що коливання попиту – це реальність, до якої більшість підприємств повинні пристосуватись в процесі управління своїм ланцюгом постачань. Добре сплановані та виконувані процеси ланцюга постачань можуть зменшити, але не ліквідувати повністю невизначеності часу на виконання нового замовлення. Аналогічні невизначеності, пов’язані з якістю продукції, комплектацією замовлень, пошкодженням товару тощо, можуть бути в значній мірі зменшені ефективним управлінням.
Логістичні канали створюються таким чином, щоб товари могли безперешкодно переходити від виробника до кінцевого споживача. Проте, в де-яких випадках необхідно створити умови для їх руху, хоча й значно меншого, в протилежному напрямку.
Лекція 9. Логістика переробки (утилізації).
1. Ціль та завдання логістики переробки.
Одним з важливих видів діяльності при обслуговувнні споживачів після укладання договору – це обробка товарів, що повертаються. Товари повертаються з багатьох причин:
по-перше, вантажовідправник помиляється при виконанні замовлення;
по-друге, товар пошкоджується під час транспортування та потрібно визначити суму, яку повивнен компенсувати перевізник;
по-третє, споживач може зробити помилку при формуванні замовлення;
по-четверте, не завжди споживач може використати собі на користь те, що купує;
по-п’яте, виявлення дефекту в товарі:
при прийомі товару від перевізника;
коли пройшов де-який час.
Логістика утилізації відходів, яку ще називають «реверсивною логістикою», визначається, як «застосування концепції логістики до використання відходів з метою забезпечення економічно ефективної та екологічно безпечної їх переробки за одночасної просторово-часової трансформації, що включає зміну обсягу та виду потоків перероблюваних відходів». Логістика утилізації відходів є однією з підсистем логістичного управління, яка охоплює «потік повернення непотрібних поставок та рух таких речей, як упакування повторного використання, яке слід повернути відправнику, вторинна сировина та відходи». Відмінними рисами реверсивної логістики, які відрізняють її від інших різновидів логістики, є як об’єкт дослідження(потоки відходів), так і напрямок руху головного потоку – зворотній (від споживачів до виробників).
Отже, об’єктом дослідження реверсивної логістики є потоки відходів, що з’являються в результаті як процесів виробництва (наприклад, виробничі відходи, промислові стоки) та дистрибуції (наприклад, упакування та товари пошкоджені під час транспортування), так і споживання(повернення непотрібних товарів та упакування багаторазового використання). Відзначимо, що відходи, як і кінцева продукція підприємств, з'являються на виході їхніх логістичних систем
Логістика переробки (утилізації) охоплює управління не лише переробкою та поверненням у виробничий процес виробничих відходів, що потребують утилізації, але й переробкою та поверненням на підприємство після закінчення терміну служби своїх товарів, тари, упаковки тощо з необхідним для цього транспортуванням та складуванням. Ціль логістики переробки (утилізації) – мінімізація витрат на переробку виробничих та пакувальних відходів, утилізацію через відповідні системи збереження та рециклювання. Завдання логістики переробки (утилізації):
Сортовано заготовляти відходи та утиль в стандартизований транспорт та пакувальні контейнери.
Швидко переробляти товари, які можуть бути повторно використані шляхом рециклювання.
Екологічно безпечно складувати відходів, які не можуть бути повторно використані.
Мінімізувати витрати у проміжному складуванні відходів та утилю, повторній підготовці, транспортуванні та кінцевому складуванні.
Здійснити інтегрування з іншими субсистемами.
Залежно від можливості повторного використання відходи поділяються на дві групи: ті, що надаються до повторного використання та переробки; ті, які до цього не надаються.
Перші становлять предмет рециклювання (наприклад, алюмінієві банки, відходи, склобій), тому роблять можливим зменшити (або істотно обмежити) витрати на утилізацію. Другі, що як правило, не надаються до переробки та повторного використання, підлягають знищенню згідно з обов’язковими приписами. Оскільки відходи можуть перебувати в різних фізичних станах, то застосовується поділ відходів на тверді, рідкі та напіврідкі.
2. Екологічні та економічні цілі логістики переробки.
Умовою раціонального використання відходів є системне розуміння економічних та екологічних цілей логістики утилізації. Її економічна мета, що витікає з сутності логістики, зводиться до зменшення логістичних витрат і підвищення рівня обслуговування логістики повторного використання. Відповідний рівень обслуговування реверсивної логістики означає згідне з вимогами збирання відходів у місцях їх виникнення та ретельну щодо виду, обсягу, простору та часу доставку вторинної сировини в місця її рециклювання.
Підставовою умовою раціонального використання відходів є системне розуміння економічних та екологічних цілей логістики утилізації. Її економічна мета, що витікає з сутності логістики, зводиться до зменшення логістичних витрат і підвищення рівня обслуговування логістики повторного використання. Відповідний рівень обслуговування реверсивної логістики означає згідне з вимогами збирання відходів у місцях їх виникнення та ретельну щодо виду, обсягу, простору та часу доставку вторинної сировини в місця її рециклювання.
Екологічна мета логістики утилізації відходів, що підкреслює залежність між логістикою та природним середовищем, полягає в охороні природних ресурсів та зменшенні забруднень, пов’язаних з логістичними процесами утилізації відходів. Приймаючи певні рішення в межах логістики утилізації, слід мати на увазі, що економічні та екологічні цілі в далекосяжній перспективі можуть збігатися. Так, застосування екологічних технологій виробництва може з часом запевнити підприємству конкурентну перевагу і тим самим спричинитися до досягнення економічних цілей. У системному розумінні загальна ефективність руху відходів розглядається в категоріях економічної ефективності (загальні витрати логістики утилізації та пов'язаний з ними рівень обслуговування на вході та виході) та екологічної ефективності (наприклад, обсяг відновлених матеріалів чи зменшення емісії забруднень).
Найважливішим рішенням у сфері логістики утилізації є вибір шляхів використання відходів, оскільки обраний метод тягне за собою вибір відповідної системи повторного використання та забезпечення необхідним технічним устаткуванням. Напрямок дій щодо повторного використання відходів визначається, головним чином, їхніми властивостями, зокрема: хімічним складом, вогнезаймистістю та енергетичною вартістю, ступенем псування, забрудненням, речовинним складом, габаритами, запахом, можливістю біологічного розкладання. Обираючи метод використання відходів, належить також брати до уваги економічні (рентабельність процесу) та екологічні (наприклад, заборону дезактивації деяких відходів, що не підлягають переробці) чинники. Оптимальне рішення щодо усування відходів полягає в їхній утилізації (переробці), а коли останнє неможливе – в нейтральній ліквідації (знищенні) відходів, яка не несе шкоди для навколишнього середовища. Різні види дій, пов’язані з утилізацією та знищенням відходів показані на рис. 1.
Утилізація (від лат. Utilitas – корисність, вигідність) означає повторне використання речей та упакування або їх вторинну переробку (рециклювання) з метою використання матеріалу, акумульованої енергії або певних складників, що містяться в матеріалі.
Методи рециклювання (переробки з метою повернення використаних товарів та матеріалів до вжитку) поділяються на:
1) рециклювання матеріалів (відновлення матеріалів),
2) хімічне рециклювання (відновлення первинної субстанції) та термічне рециклювання (відновлення енергії).
Всі побічні продукти, що виникли в результаті утилізації (напиклад, попіл та металічні окатиші після термічного рециклювання) та відходи, які за своїми характеристиками не підлягають утилізації або переробка яких була б надто коштовною (наприклад, через сильне забруднення, зношеність чи інші негативні риси) підлягають ліквідації (знищенню).
Рис.1 Поділ дій щодо утилізації та знищення відходів.
Знищення відходів здійснюється шляхом їх дезактивізації (це така обробка відходів, після якої з них ніщо не може бути вимите, вилуговане), спалювання або вивезення на сміттєзвалища. Хоча поміщення та тримання відходів на смітниках повинно бути останньою ланкою в логістичному ланцюжку утилізації та ліквідації, олнак на практиці це поки що залишається найрозповюдженішим спосібом позбування відходів.
3. Профілатичні засоби у сфері логістики переробки.
Суттю профілактичних заходів є запобігання виникненню відходів чи принаймні зменшення їх обсягу та шкідливої дії. Заходи попереджувального характеру також дозволяють усунути або значно зменшити кошти, з якими пов’язані деякі методи утилізації чи знищення відходів. Отже, згідно засади раціонального використання відходів профілактичні дії повинні передувати операціям утилізації та ліквідації (рис. 2).
До профілактичних заходів у сфері використання відходів відносять:
1) мінімізацію відходів;
2) попередження виникнення відходів;
3) обмеження обсягу відходів;
4) багаторазове використання товарів (у т. ч. упакування).
Хоча деякі з вищенаведених профілактичних заходів, на перший погляд видаються подібними, їхня інтерпретація є відмінною, оскільки різні заходи мають різний зміст, мету та набір конкретних дій. Серед заходів типу «ex ante» (профілактичних) меті раціоналізації відходів також служить тзв. «стратегія чистого виробництва» яку ще називають заходом «begin of the pipe» (англ. початок труби). Попереджувальний характер цієї стратегії полягає в стимулюванні розвитку водно та енергозберігаючих, маловідходних технологій.
Рис. 2. Принципова схема раціонального використання відходів.
Реалізація профілактичних засобів у сфері використання відходів часто може бути результатом виконання «екологічного балансу» (або екобалансу), що являє собою системний аналіз взаємозв’язку «підприємство – навколишнє середовище». Екобаланс характеризує і оцінює слабкі (шкідливі) сторони впливу підприємства на навколишнє середовище, а також пропонує відповідні заходи з метою тривалого зменшення негативного впливу, і, таким чином, становить підставу стратегічного планування структурних змін у логістичних підсистемах. Екобаланс має комплексний характер, тобто охоплює не тільки складові елементи логістичних систем, але також зв’язки між ними, їх взаємодію та відносини з навколишнім середовищем у просторі та часі. Екологічна стратегія, складником якої є екобаланс, є вельми ефективною. Перш за все, вона дозволяє знизити виробниче споживання та собівартість продукції. Заходи, що реалізуються в межах цієї стратегії, здійснюють вагомий позитивний вплив на навколишнє середовище. Це означає, що вони є більш ефективними в порівнянні з технологіями очищення, що, як правило, призначені до боротьби з одним певним видом забруднення. Застосування екобалансу передбачає технологічні інновації, скеровані на заміну технологій, що є небезпечними для природного середовища, на технології та продукти, що є «екологічно приязними». Нарешті, проекологічна стратегія, порівнюючи з заходами «ex post» (наприклад, застосуваням очисного устаткування та споруд), є значно дешевшою формою охорони навколишнього середовища. За виконання всіх заходів, що мають метою раціональне використання відходів, як також за попередження їх виникнення, несуть відповідальність всі учасники «товарно-виробничого ланцюга», до яких відносяться: постачальники сировини та матеріалів, виробники готових виробів, торгівля, споживачі, фірми з збирання виробничих та споживчих відходів, заклади з переробки відходів, органи муніципальної влади тощо. Прикладовий поділ завдань з метою обмеження відходів (відходи з упакування) серед учасників «товарно-виробничого ланцюга» показаний в табл. 1.
Як висновок, можна стверджувати, що раціональне використання відходів полягає, перш за все, в запобіганні їх виникненню, а у випадку обмежених можливостей щодо останнього - у виборі такого методу утилізації та знищення відходів, який не тільки зменшить їх шкідливий вплив на навколишнє середовище, але й одночасно запевнить зниження логістичних витрат та поліпшення рівня логістичного обслуговування клієнтів. Не підлягає сумніву, що екологічні та економічні користі, отримані в результаті застосування засад раціонального використання відходів, значно перевищують кошти з впровадження раціональної стратегії утилізації відходів. Оскільки стратегічні і тактичні рішення стосовно раціонального використання відходів, що приймаються на різних щабелях управління, е досить складними і підлягають численним нормативно-регулюючим положенням зі сторони як самого ринку (отримувачів, конкурентів, кооперантів), так і державної та місцевої влад, а також неурядових організацій, то успішне впровадження та виконання вищенаведених постанов залежить, головним чином, від обізнаності осіб, що приймають рішення, про особливості функціонування міжнародної, національної та локальної економіки відходів, а також від їхньої екологічної свідомості та культури.
Таблиця 1. Відповідальність окремих ланок, що беруть участь у ринковому колообігу упакування та процесі утилізації відходів
-
Ланки «товарно-виробничого «ланцюга»
Заходи, що скеровані на попередження виникненя відходів
1.Виробники пакувальних матеріалів та упакування
1.1. Розробка та впровадження матеріалозберігаючих технологій у виробництві упакування
1.2. Розробка технологій виробництва зворотнього упакування
1.3. Застосування матеріалів, що придатні до повторної переробки або інших форм утилізації
1.4. Позначення упакування символами, що вказують вид матеріалу та можливість різних методів утилізації
2. Виробники товарів, до яких використовується упакування
2.1. Вибір матеріалів, виду та системи упакування
2.2. Впровадження до обігу зворотнього упакування та організація системи його приймання
2.3. Участь (у т.ч. фінансова) в організації системи збирання використаного упакування
2.4. Застосування додаткових елементів упакування (наклейки, закривачки тощо), що теж підлягають повторній переробці
3. Торгівля
3.1. Участь в організації системи повернення упакування багаторазового вжитку та системи збирання використаного упакування
4. Споживачі
4.1. Початковий поділ (сортування) використаного упакування та його складання в спеціальні контейнери або доставка до збиральних пунктів
5. Фірми, що займаються збиранням та вивезенням відходів
5.1. Збирання використаних відходів – промислових (виробничих) та споживчих
5.2. Приготування відходів до вивезення та подальшої переробки, в т. ч. сортування та очищення
6. Заклади з переробки відходів
6.1. Переробка відходів на якісну вторинну сировину або використання їх як вихідної сировини до подальшої переробки
6.2. Виробництво продукції з вторинної сировини
7. Органи місцевої влади
7.1. Організація збирання та вивезення відходів упакування на муніципальній території