3. Форми звертання.

В українській мові, на відміну від російської існує Кличний відмінок, який не відповідає на питання, але іменники в цьому відмінку означають звертання до особи, предмета, явища тощо.

·У кличному відмінку іменники твердої групи мають форму типу Василино, колего, мамо, донечко, тату, сину, Петре, Іване,Іменники м’якої групи мають форму типу Насте, Маріє, закрійнице, Ігоре, лікарю, вчителю. Пестливі імена утворюються за формою Галю, Тоню, бабусю, тітусю.

·Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення -о, імена по батькові чоловічого роду - закінчення -у: Ірино Петрівно, Надіє Михайлівно, Степане Івановичу, Петре Васильовичу.

·У звертаннях, що складаються із загального слова та власного імені, обидва слова мають форму кличного відмінка:пане Олексію, друже Михайле, тітко Надіє.

·У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, у Кличному відмінку ставиться загальна назва, а прізвище виступає або у формі Називного відмінка: пане Семенов, добродійко Хомчук, лікарю Петренко,

або окремі прізвища можуть ставитися в кличному відмінку: пане Коваліве, добродію Семенове, добродію Осико.

·Якщо звертання складається із двох загальних назв, кличну форму обов’язково має перше слово, а друге може виступати у формі як називного, так і кличного відмінка: добродію секретар(секретарю), пане офіцере (офіцер).

4. Ділова бесіда

Ділова бесіда — це є форма обміну інформацією між двома чи декількома особами у "вузькому колі". Від нарад та зборів вона відрізняється не тільки кількістю учасників, але й віль­нішим характером як щодо проблематики, так і наслідків: офі­ційні рішення за підсумками бесід приймаються не завжди, але при цьому для них створюється необхідне підґрунтя (учасники одержують інформацію для роздумів, за якими можуть відбутися або не відбутися відповідні дії).

За характером бесіди можуть бути офіційними й неофіційними, так званими "робочими"; за спрямованістю — цільови­ми (що переслідують конкретні цілі) й вільними (наприклад, ознайомлювальними); регламентованими (що відбуваються за  визначеними правилами та у запропонованій послідовності — анкетування) й нерегламентованими, безсистемними (дружня розмова).На відміну від інших форм обміну інформацією, бесіди характеризуються високим ступенем щільності контактів, безпосередністю спілкування, обов'язковістю зворотного зв'язку. У результаті бесіди створюються сприятливі умови для розвитку неформальних, особистих відносин.

5. Монологічне мовлення

Монологічне мовлення – це, як відомо, мовлення однієї особи, що виражає в більш-менш розгорнутій формі свої думки, наміри, оцінку подій і т.д.

Самостійна робота №3. Лексика та фразеологія ділових папері.

1. Лексичне значення слова – це те поняття, той зміст, який вклали в слово люди. Слова можуть позначати предмети, осіб, явища, процеси, ознаки, взагалі всю повноту наших думок і мислення. Фактично, без слів ми не змогли б виражати свої почуття, своє бачення світу, не могли б спілкуватися одне з одним. Мова – це сукупність певних поєднань звуків, букв, яким конкретною людською спільнотою (найчастіше – етносом, народом) присвоєно певне значення. Окрім лексичного значення, слова мають і граматичне значення, яке показує, що слово належить до певної частини мови та має граматичні ознаки.

2.  Групи слів за значенням (синоніми, антоніми, омоніми)

Омоніми (від гр. homos — однаковий і onyma — ім’я) — це слова, однакові за звучанням і різні за значенням. Омоніми утворюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (лава — ослін, лава — вулканічна; поле — простір, поле — дієслово; термін — час, термін — слово, поняття) і внаслідок певного розходження значень багатозначного слова, коли зв’язки між значеннями практично втрачено (фокус — спритність рук, фокус — в оптиці). Омоніми бувають лексичні і граматичні.

Лексичні омоніми, залежно від контексту, означають різні предмети чи поняття: Хто се, хто се чеше довгу косу? – А внук косу несе в росу, весело співає.Або: Гірським ключем він пахне і глицею гірською. Ключ виймає: прийшов і двері одмикає — І ключ у небі лине й лине.

Граматичні омоніми — це слова, які виявляють омонімічність тільки в певних граматичних формах. З фабрики (родовий відмінок однини) — усі фабрики (називний відмінок множини).

Фонетичні омоніми, омофони — різні слова, що зберігають звучання при відмінності їх фонемного складу і, відповідно, графічного відтворення: бони — тимчасові паперові гроші — бонни (бонна — гувернантка — вихователька);незграба (іменник) — не з граба (частка і прийменник з іменником).

Синоніми (від гр. synonymos — однойменний) — це слова, близькі за значенням, але різні за звучанням. Залежно від відтінків значень, емоційно-експресивного забарвлення або можливостей поєднання з іншими словами, синоніми, що виражають єдине спільне для всіх слів поняття, об’єднуються всинонімічні ряди. Кожний такий ряд починається зі стрижневого слова, або домінанти — найуживанішого серед інших. Це слово зазвичай стилістично нейтральне, основне, найменш емоційно забарвлене й таке, що найтонше та найповніше виражає значення всього ряду: мати, матір, матуся, матусенька, ненька, мамочка, мамуня, мамуля; Олександр, Сашко, Саньк; Наталя, Наталка, Тала, Таля, Ната, Тата; повідомити, возвістити, дати знати, інформувати, довести до відома.

Антоніми (від гр. anti — проти і onyma — ім’я) — це слова, що називають протилежні за змістом поняття. Явище антонімії характерне переважно для слів, що мають у своєму значенні вказівку на:

якість: твердий — м’який, спека — мороз, багатий — бідний, сильний — слабкий, високо — низько;

дію: іти — стояти, мовчати — говорити, плавати — тонути;

ознаку дії або якості: надто — недостатньо, дуже — злегка;

кількість: мало — багато, зайвина — брак, усе — ніщо.

Антоніми збагачують мову, роблять її образною й виразною. Антонімічні пари можуть творити і фразеологічні одиниці.

3. Канцеляри́зми — слова та сталі форми словосполучень, вжи­вання яких характерне винятково для норм спілкування, прийнятих офіційно-діловим стилем мовлення.

Слово «канцеляризм» стосовно інших стилів мовлення набуває різко негативного забарвлення і звичай­но асоціюється не з усією офіційно-діловою лексикою, а з найбільш характерними, свого роду найбільш «бездушними» й «сухими» словосполученнями — кліше, прийнятими в цьому стилі, на зразок: ліжко-місце, людино-година, отоварювання, вжити заходів, довести до відома тощо.

Найчастіше канцеляризми в тексті художніх творів викори­стовуються з метою створення комічного враження в читачів і мовленнєвої характеристики дійових осіб.

Терміноло́гія — це:

1. Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

2. Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1. Логічними зв'язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

2. Мовними зв'язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а, відповідно, їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, граматичні тощо)

Основні способи творення термінів:

• зміна значення слова звичайної мови;

• творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;

• запозичення з іноземних мов (етранжизми).

Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічнихсловниках.

4. Мовне кліше — це мовний стереотип, готовий зворот, що вживається в текстах офіційно-ділового стилю. Наприклад: з метою підвищення якості продукції.

Мовне кліше – мовна одиниця, яка характеризується постійним лексичним складом та відтворюваністю у мовленні, при цьому його компоненти семантично незалежні, тобто можуть входити до складу вільних словосполучень з іншими словами. Мовні кліше близькі до сталих виразів (фразеологічних сполучень) та позначають певні звичні явища та ознаки. Часто повторювані, усім знайомі мовні кліше є невід’ємною частиною офіційно-ділового стилю української мови.

Близькі поняття: «канцелярський вислів-кліше», «канцелярський зворот», «мовна формула», «мовна формула-штамп», «стійке сполучення слів», «стандартизоване словосполучення».