Контрреформація в Україні

Головні особливості:

1. 1569 р. в Україні та Білорусі почало діяти “Товариство Ісуса” (орден єзуїтів);

2. діяльність єзуїтів спричинила те, що їх прибічниками стало чимало магнатів і шляхти, яких вони навернули до католицизму (Радзивіли, Хоткевичи, Сапеги);

3. у 1574-1575 рр. у Ярославі заснована перша єзуїтська колегія (навчальний заклад на українських землях);

4. у 80-х рр. XVI ст. створюються єзуїтські місії у Львові, що поширюють свою діяльність на Волинь і Поділля;

5. єзуїтські колегії відкриваються у Львові, Перемишлі, Бересті, Острозі, Луцьку, Кам'янці, Вінниці, Варі, Овручі, Києві;

6. єзуїтські навчальні заклади забезпечували високий рівень освіти завдяки використанню досягнень гуманістичної педагогіки, створюючи конкуренцію протестантським школам;

7. єзуїти залучали на свій бік інші верстви населення: захищали селян-кріпаків, виступаючи за скорочення панщини, підбурювали міщан проти магнатів-протестантів;

8. вплив контрреформаційних ідей на православну церкву в Україні виявлявся у поширенні серед церковних ієрархів прагнень її вдосконалити.

Берестейська церковна унія 1596 р.

Берестейська церковна унія – об'єднання католицької (Вселенської) церкви з православною церквою України та Білорусії, проголошене на церковному соборі в Бересті (Бресті) 1596 року.

Загальна характеристика

Передумови укладення:

1. католицька церква традиційно намагалася розширити свій вплив на Сході і об'єднати католиків та православних під владою Риму. Активно використовували кризовий стан православної церкви в Україні та Білорусії;

2. українські й білоруські православні єпископи вбачали в унії єдину реальну на той час можливість досягти бажаної мети:

• позбутися залежності від торгово-ремісничого люду, об'єднаного в братства;

• подолати кризу православної церкви і оздоровити церкву в цілому;

• досягти фактичної рівності у правах з католиками в Речі Посполитій.

3. влада Речі Посполитої вважала, що єдина віра – це фактор, який зміцнює державу. Унія в планах польської політики була:

• можливістю остаточно закріпити у складі Речі Посполитої українські та білоруські землі;

• перехідним етапом до чистого католицизму;

• засобом денаціоналізації українців та білорусів, оскільки з церковною латинізацією пов'язувалася і полонізація.

4. українська православна знать, яка підтримувала ідею об'єднання двох церков на засадах рівноправності, уважала, що унія:

• стане засобом оновлення православної церкви, піднесе її до потреб часу;

• сприятиме тіснішому зближенню із західноєвропейською культурою;

• дозволить зрівняти в правах православних ієрархів з католицькими (дістати місця в сенаті) і посилити позиції православних у Речі Посполитій.

Основні умови:

1. прийняття католицької догматики про чистилище, походження Духа Святого від Бога-Отця та Бога-Сина;

2. визнання зверхності Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви;

3. збереження православної візантійської обрядовості та юліанського календаря;

4. проведення богослужінь церковнослов'янською мовою;

5. виборне право на заміщення митрополичої та єпископської кафедр із наступним затвердженням обраних духовних осіб світською владою;

6. збереження за нижчим духовенством права одружуватися, на відміну від обов'язкової безшлюбності латинського духовенства;

7. підтвердження східних принципів організації чернечого життя;

8. зрівняння у правах руського духовенства з латинським у Речі Посполитій;

9. звільнення від сплати податків;

10. право займати державні посади;

11. надання єпископам прав сенаторів;

12. навчання у школах і семінаріях на україно-білоруських землях повинно проводитися грецькою та слов'янською мовами;

13. підпорядкування братств єпископам.

Результати і наслідки:

1. утворилася Українська греко-католицька церква;

2. греко-католицьке духовенство чинило опір спробам католицької ієрархії за допомогою унії покатоличувати і полонізувати українське населення;

3. відстоюючи національну ідентичність, греко-католицька церква довела, що вона є українською церквою;

4. замість однієї церкви на українських землях виникли дві;

5. розпочалася тривала боротьба “Русі з Руссю” – між православними і греко-католиками;

6. фактичного зрівняння суспільного становища греко-католиків і католиків не відбулося;

7. обіцяних місць у сенаті греко-католицькі єпископи не отримали;

8. в умовах збереження права патронату в Речі Посполитій від світської влади залежало, яка саме церква (греко-католицька чи православна) існуватиме на підвладній їй території;

9. православна церква не припинила пошуку шляхів свого оновлення;

10. православна церква спиратися на підтримку світських елементів – православних українських шляхтичів, міщан і козацтва;

11. в українському суспільстві загострилося протистояння на ґрунті віросповідання;

12. захист православ'я став основним гаслом українців у національно-визвольній боротьбі кінця XVI – першої половини XVII ст.

Назва “греко-католицька церква” має історичне походження. До Берестейської церковної унії українські й білоруські православні на землях у складі Речі Посполитої, підлеглі константинопольському патріарху, вважали себе приналежними до східного грецького обряду християнства і казали, що сповідують “грецьку віру”. Після унії для вирізнення тих, хто її підтримав у Римі, стали вживати назву “греки католики”. Проте вже в 20-х рр. XVII ст. прихильників унії частіше визначали як “русинів католиків” або “з'єднаних”, а вірних православ'ю – як “нез'єднаних” або “схизматиків”. Стосовно самих церков щоразу частіше використовували назви “Руська з'єднана” і “Руська нез'єднана” церкви. Офіційну назву “греко-католики” вперше запровадила для своїх підданих австрійська імператриця Марія Терезія наприкінці XVIII ст.

Церковне життя в першій половині XVI ст.

Унаслідок Берестейської унії православна церква в Україні розкололася на дві частини – греко-католицьку і православну. Обидві частини, поза сумнівом, діяли зі щирої любові до свого народу, переймалися за сучасне і майбутнє церкви, обстоювали власне бачення її сутності та шляхів подолання того жалюгідного стану, у якому вона знаходилась. Але можливе розв'язання цього питання розглядалося ними по-різному.

Вплив Берестейської унії на розвиток церковного життя в Україні:

1. глибокий розкол між прихильниками обох церков у суспільстві → унаслідок Берестейської унії відбувся фактичний розкол Київської митрополії на дві церкви: визнану польською владою “з'єднану” і “нез'єднану” – напівлегальну, не визнану владою і патронами-католиками;

2. одразу після унії польська влада поставила православне духовенство поза законом → 15 грудня 1596 р. король Сигізмунд III видав універсал із вимогою до всього православного духовенства і віруючих приєднатися до унії;

3. визнання польською владою законності греко-католицької церкви не задовольнило її єпископат → греко-католицьке духовенство не отримало обіцяних місць у сенаті через опір польської аристократії;

4. польські можновладці силою відбирали церкви й монастирі у православних → насильницькі дії стосовно православної церкви спричиняли опір її прихильників. Зокрема, київський воєвода князь В. Острозький за підтримки православної шляхти не допустив передачу Києво-Печерської лаври греко-католикам;

5. розгортання православними братствами боротьби з церковною унією → члени братств складали протести стосовно протиправних дій греко-католиків та їхніх протекторів на сеймики і сейм Речі Посполитої, вели процеси за церковне майно, подавали відповідні матеріали сеймовим послам;

6. поширення творів полемічної літератури, у яких засуджувалася церковна унія → послання афонського ченця І. Вишенського, твір невідомого автора “Алокрисис або відповідь на книжки про собор Берестейській”, “Тренос” – Мелетія Смотрицького та ін.;

7. укладення союзу про спільну боротьбу між православними і протестантами → у травні 1599 р. за ініціативою Віденського братства православна і протестантська шляхта на спільній нараді у Вільно уклала акт про конфедерацію (тимчасове об'єднання і спільні дії) стосовно захисту своїх прав на богослужіння і недоторканність церков та їхніх маєтностей;

8. сеймова форма боротьби православних за свої права → єдино можливий законний шлях боротьби за відновлення православної церкви. Православні посли погрожували зірвати сейм 1597 р. Разом з протестантами зірвали роботу сеймів 1601 і 1603 рр. Примусили владу піти на певні поступки: у 1607 р. – рішення сейму про те, що православні посади і маєтності мають надаватися лише за згодою їх засновників. Не повинно чинитися перешкод православним у вільній відправі богослужінь. Церковні православні братства зберігали свої права і привілеї; у 1609 р. – визнання сеймом існування в Речі Посполитій як греко-католицького, так і православного духовенства. Утиски будь-кого з них повинні були каратися на державному рівні; у 1618 р. – заклик сейму проте, що православні мають право вільно відправляти богослужіння і нікого з них не можна силою примушувати змінювати віру;

9. протиріччя між здобутим сеймовою боротьбою формальним і фактичним станом православної церкви в суспільстві → на місцях стосовно православних продовжувалося свавілля і насильство, монастирі та церкви відбиралися і передавалися греко-католикам, православна шляхта обмежувалася в правах, православне міщанство не допускалося до участі в роботі магістратів;

10. українське козацтво виступило на захист православної церкви → козацтво захищало православних і допомагало їм відстоювати свої церкви з їхніми маєтностями. Військо Запорозьке стає колективним членом Київського братства.