Лекція № 13.

Тема ХІІ. Доба Речі Посполитої

Мета вивчення: набуття знань про основні причини входження українських земель до складу Речі Посполитої. Визначити характерні риси розвитку українських земель в складі Речі Посполитої

План

1. Литовсько-московські війни кінця XV – першої половини XVI ст.

2. Люблінська унія та утворення Речі Посполитої

3. Берестейська унія 1596 року

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. Посібник. – К., 2002.

2. Головченко В., Матвієнко В. Дипломатична історія України (від найдавніших часів до ХІХ століття): Навч. посібник. – К., 2007.

3. Ґудзь В.В. Історія України. – К.,2003.

4. История Польши / Сост. С.А. Шумов, А.Р. Андреев. – М., 2002.

5. Історія України в особах. Литовсько-польська доба. – К., 1997.

6. Терещенко Ю. Україна і європейський світ: Нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця XVI ст.: – К., 1996.

7. Широкорад А.Б. Давний спор славян: Россия, Польша, Литва. – М., 2007.

8. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К., 2005.

9. Яковенко Н. Нарис історії України. З найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997.

Литовсько-московські війни кінця XV – першої половини XVI ст.

• 1487-1494 рр. – війна була спричинена масовим переходом верхівських князів зі своїми “вотчинами” до московського царя Івана III. Завершилася перемогою Московської держави. За умовами миру 1494 р. великий князь литовський Олександр визнав перехід до Москви верхівських князів.

• 1500-1503 рр. – війна була спричинена переходом до московського царя разом зі своїми вотчинами стародубського, новгород-сіверського і чернігівського князів, незадоволених спробами великого князя литовського Олександра примусово покатоличувати православне населення їхніх князівств. Завершилася перемогою московського князя і укладенням мирного договору, що закріпив за ним право на Чернігово-Сіверську землю.

• 1512-1514 рр. – війну розпочав московський князь Василь III, який прагнув оволодіти західною частиною Смоленської землі. Завершилася взяттям 1 серпня 1514 р. Смоленська. У битві під Оршею у вересні 1514 р. литовці завдали поразки московській армії, але скористатися перемогою і взяти Смоленськ не змогли.

• 1517-1522 рр. – війну розпочала литовська армія, очолювана К. Острозьким. Жодна сторона не змогла досягти вирішального успіху. За перемир'ям 1522 р. Литва визнала перехід Смоленська під зверхність московського князя.

• 1534-1537 рр. – остання московсько-литовська війна. Її розпочав польський король і великий князь литовський Сигізмунд (1506-1548), що прагнув повернути втрачені землі. Литва не змогла здобути перемогу.

Православна опозиція у Литовсько-польській державі

Князь В.К. Острозький (1526-1608)

Характерні риси діяльності:

1. займав посади володимирського старости та маршалка волинської шляхти (з 1550 р.), сенатора (1569 р.);

2. на посаді київського воєводи (з 1559 р.) був фактичним господарем українського прикордоння або “некоронованим королем Русі”;

3. відомий своєю меценатською діяльністю;

4. заснував початкові школи в Турові (1572 р.), Володимирі-Волинському (1577 р.), при Києво-Печерському монастирі, у Слуцьку, колегію в Острозі (бл. 1576-1580 рр.), а також друкарні в Острозі, Дерманському і Києво-Печерському монастирях;

5. 1581 р. на кошти князя було видано перший текст Біблії (Острозька Біблія) церковнослов'янською мовою;

6. на початку 90-х рр. XVI ст. висунув програму об'єднання католицької та православної церков на засадах рівності;

7. виступив проти укладення церковної унії у тій формі, яку запропонували її учасники;

8. очолив опозицію на антиунійному Берестейському церковному соборі;

9. надіслав офіційний протест королю Речі Посполитої і уклав антикатолицький союз із польськими протестантами, погрожуючи підняти повстання;

10. висувався претендентом на польську корону після смерті Сигізмунда II Августа (1572 р.) і на московський престол після смерті царя Федора Івановича (1598 р.);

11. не підтримав укладення Люблінської унії. Уважав, що Україна повинна увійти третім рівноправним суб'єктом, як Польща і Литва, до складу Речі Посполитої; підписав унію лише від загрозою втрати маєтностей;

12. брав участь у придушенні повстань під проводом К. Косинського і С. Наливайка;

13. завдяки турботі й матеріальній підтримці князя у Києві були відбудовані Кирилівський і Межигірський монастирі, на Подолі збудовано церкви Миколи Доброго і Різдвяно-Передтечинська;

14. був патроном понад тисячі православних церков в Україні;

15. наприкінці XVI ст. був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої. Мав землеволодіння на Волині, Поділлі, Київщині, у Галичині та польських воєводствах. Щороку прибутки князя (10 млн. золотих) складали два річні бюджети Речі Посполитої.

Люблінська унія та утворення Речі Посполитої

Передумови підписання Люблінської унії:

1. Литва внаслідок поразок у московсько-литовських війнах кінця XV – початку XVI ст., Лівонській війні, що тривала з 1558 р., опинилася у стані глибокої кризи і прагнула отримати воєнну допомогу від Польщі;

2. Польща прагнула скористатися воєнними невдачами і ослабленням Великого князівства Литовського, щоб поширити свій вплив на слов'янський схід;

3. литовські магнати, прихильники незалежності, погоджувалися на об'єднання лише за умови існування окремого сейму і забезпечення свого привілейованого становища в державі;

4. середня і дрібна шляхта, не задоволена пануванням у князівстві великих землевласників, сподівалася внаслідок об'єднання дістати можливість безпосередньо впливати на вирішення державних справ;

5. польські магнати, середня і дрібна шляхта в цілому підтримували ідею об'єднання двох держав. Вони розраховували, що це відкриє їм нові можливості для отримання орних земель і залежних селян;

6. поляки, відкидаючи пропозиції литовських магнатів, виступали за включення Литви до складу Польщі;

7. українська сторона сподівалася, що в об'єднаній державі стане можливим налагодити ефективну оборону від турецько-татарських нападів і покласти край шляхетським наїздам (збройним нападам) у польсько-українському прикордонні;

8. українські князі висували пропозицію об'єднати Україну, Польщу та Литву в одну державу на рівних засадах, наполягали на збереженні свободи віросповідання і місцевих звичаїв;

9. дрібна і середня шляхта, що не мала таких привілеїв, як магнати, підтримувала об'єднання, розраховуючи здобути юридичну рівність з магнатами і набути впливу на перебіг політичних подій у державі.

Люблінська унія 1569 р.

Люблінська унія – угода про об'єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського в єдину державу – Річ Посполиту, підписана 28 червня 1569 р. на спільному засіданні депутатів польського і литовського сеймів.

Основні умови:

1. об'єднання Польщі й Литви у федеративну державу;

2. державу очолював виборний монарх, який одночасно був польським королем і великим князем литовським;

3. король мав обиратися на спільному польсько-литовському сеймі й коронуватися в Кракові;

4. створення єдиного сейму;

5. створення єдиної грошової системи;

6. ведення спільної зовнішньої політики;

7. збереження Польщею і Литвою свого державного статусу;

8. окреме законодавство;

9. окрема судова система;

10. окремі центральний і територіальний уряди;

11. окремі військо і фінанси;

12. в Литві власний сейм ліквідувався;

13. перехід до складу Польщі українських земель – Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини.

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Речі Посполитої

На території України утворювалися:

1. Руське (Львів) воєводство;

2. Белзьке (Белз) воєводство;

3. Підляське (Дорогочин) воєводство;

4. Волинське (Луцьк) воєводство;

5. Брацлавське (Брацлав) воєводство;

6. Київське (Київ) воєводство;

7. Подільське (Кам'янець) воєводство.

Наслідки Люблінської унії для українських земель

1. більшість українських земель було об'єднано в межах однієї держави;

2. на приєднаних до Польського королівства українських землях було збережено судочинство за Литовськими статутами 1529 і 1566 рр. та існуючий адміністративний устрій;

3. зберігалося ведення діловодства руською мовою;

4. на українських землях українські князі й шляхта отримали виключне право обіймати посади в місцевих урядах, незалежно від свого віросповідання;

5. через Польщу на українські землі поширювався західноєвропейський культурний вплив;

6. в Україні збільшувалася кількість навчальних закладів;

7. в Україні поширювались: шляхетська демократія, корпоративна організація суспільства, міське самоврядування;

8. необхідність брати участь у роботі сеймиків, сейму, трибуналу, спілкуватися з польськими урядовцями – вимагало від української шляхти якомога швидше пристосуватися до нових умов;

9. поступова полонізація і денаціоналізація української політичної еліти;

10. виникнення в Україні великих латифундій польських магнатів;

11. закріпачення селянства;

12. постійне зростання податків;

13. експлуатація природних багатств України;

14. українське населення почало зазнавати релігійних і національних утисків.