Лекція № 1.

Тема І. Вступ до курсу.

Мета вивчення: набуття знань про предмет і завдання курсу, з’ясувати основні групи історичних джерел, ознайомитись з методологією та принципами історичних досліджень.

План

1. Методологія історичної науки

2. Хронологія історії

3. Джерела та історіографія

Література

1. Брайчевський М. Вступ до історичної науки. Навч. посібник. – К., 1995

2. Ґудзь В.В. Історія України. – К.,2003.

3. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. – К., 1996.

4. Енциклопедія українознавства. У 8-ми т. – К., 1995.

5. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до ХХІ століття. – Харків, 2002.

6. Марченко М.І. Українська історіографія (З найдавніших часів до середини XIX ст.). – К., 1959.

7. Терещенко Ю.І. Історія України. Методичний посібник для самостійної роботи студентів. – К., 1997.

Навчальний курс “Давня та середньовічна історія України” вивчає історію України від найдавнішого періоду до першої половини XVII ст.

Функції історичної науки:

1. пізнавальна – полягає в вивченні історичного шляху країн, народів і в об'єктивно-істинному відображенні всіх явищ і процесів, що складають історію;

2. практично-політична – виявляючи на основі теоретичного усвідомлення історичних фактів закономірності розвитку суспільства, допомагає виробити науково обґрунтований політичний курс, запобігати суб'єктивним рішенням;

3. світоглядна – створює документально точні повісті про видатні події минулого, про мислителів, яким суспільство завдячує своїм розвитком;

4. виховна – звання історії України формує якості громадянина, показує роль народу і окремих історичних осіб у розвитку суспільства, дозволяє пізнати здобутки людства в їх розвитку, зрозуміти такі категорії, як честь, суспільний обов'язок, дозволяє бачити вади і недоліки суспільства і людей, їх вплив на людські долі.

1. Методологія історичної науки

Метод (спосіб дослідження) показує, як відбувається пізнання, на якій методологічній основі, на яких наукових принципах. Метод – шлях дослідження, спосіб побудови і обґрунтування знань.

Є основні загальнонаукові підходи в історичній думці. Вони існують і нині: це ідеалістичне і матеріалістичне розуміння історії, яке поєднується з метафізичним чи діалектичним методами її пізнання.

Представники ідеалістичної концепції історії вважають, що дух і свідомість первинні і більш важливі, ніж матерія і природа. Таким чином вони стверджують, що душа людини і її розум визначають темпи і характер історичного розвитку. При цьому, з їх точки зору, інші процеси, в тому числі і в економіці, вторинні, похідні від духу. Отже, ідеалісти роблять висновок, що в основі історичного процесу знаходиться духовне, моральне вдосконалення людей. Суспільство розвиває сама людина, в той час як здібності людині дав Бог.

Прихильники матеріалістичної концепції проповідують, що матеріальне життя первинне по відношенню до свідомості людей, то саме економіка визначає весь духовний розвиток і решту відносин між людьми.

Сучасна вітчизняна історична наука базується на діалектико-матеріалістичному методі. Цей метод розглядає суспільний розвиток як природно-історичний процес, який визначається об'єктивними закономірностями, але на нього впливає і суб'єктивний фактор через діяльність мас, класів, політичних партій, вождів, лідерів.

Існують і конкретно-наукові, прикладні методи історичних досліджень:

• структурно-функціональний аналіз;

• моделювання;

• порівняльний;

• системний;

• статистичний;

• математичний;

• конкретно-соціологічний.

2. Принципи історичних досліджень

Принцип – це основне правило, якого необхідно дотримуватись при вивченні всіх явищ і подій в історії.

Принцип історизму вимагає розгляду всіх історичних фактів, явищ і подій у відповідності з конкретно-історичними обставинами, в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Не можна розглядати подію чи особу водночас чи абстрактно, поза часовими вимірами.

Принцип об'єктивності передбачає опору на факти в їх справжньому змісті, не спотворені і не підігнані під схему. Цей принцип вимагає розглядати кожне явище в його різноманітності і суперечливості, в сукупності як позитивних, так і негативних проявів.

Принцип соціального підходу передбачає розгляд історико-економічних процесів з врахуванням соціальних інтересів різних прошарків населення, різних форм їх проявів в суспільстві. Цей принцип зобов'язує співвідносити інтереси класові і вузькогрупові з загальнолюдськими, враховуючи суб'єктивний момент у практичній діяльності урядів, партій, осіб.

Принцип альтернативності визначає ступінь вірогідності здійснення події, явища, процесу на основі аналізу об'єктивних реалій і можливостей. Визнання історичної альтернативності дозволяє по-новому оцінити шлях кожної країни, побачити не використані можливості процесу, винести урок на майбутнє.