2.1. Професійна освіта України та її основні поняття

Для аналізу сучасної системи професійної освіти вико­ристовуємо системний підхід, визначивши спочатку зовнішні зв'язки поняття професійної освіти, потім виділивши його елементи і пов'язавши їх між собою.

На початковому етапі слід згадати з курсу педагогіки основні де­фініції понять «освіта», «зміст освіти», «компоненти змісту освіти».

Освіта - організований суспільством нормований процес (і його результат) передавання соціально важливого досвіду попередніх поколінь наступним, який в онтогенетичному плані є становленням особистості відповідно до генетичної програми іі соціалізації особистості.

Зміст освіти - система знань, умінь і навичок, оволодіння якими сприяє розвитку розумових і фізичних здібностей учнів, формуванню основ світогляду й моралі, необхідної поведінки, підготовки до життя й праці. Зміст освіти - це частина освіти як складова триєдиного процесу, що характеризується засвоєнням досвіду, розумовим і фізичним розвитком.

Провідним видом діяльності при цьому є навчання. Систем­ний аналіз поняття змісту освіти постає в такому вигляді.

Зовнішні зв'язки системи освіти виявляються в усіх цілях освіти, серед яких головними є засвоєння досвіду, виховання типологічних якостей особистості, її розумовий і фізичний розвиток. Іншими словами, зміст освіти - це те, що передається особистості відкрито (через навчальний матеріал) і приховано (через форми й методи навчання).

Елементи змісту освіти можуть бути представлені як наскрізні компоненти змісту освіти, або його галузі.

Слід нагадати, що наскрізні компоненти, або галузі освіти особистості, - це такі галузі, які послідовно розвиваються в часі та пронизують усі види й етапи освіти. Для виділення основних компонентів змісту освіти слід згадати, що провідним видом діяльності освіти є навчання, спрямоване, у першу чергу, на засвоєння досвіду. Виходячи з цього, у структурі змісту освіти передусім відображається структура досвіду особистості.

Досвід особистості виражається перехресними групами компонентів:

- якості особистості, інваріантні предметній специфіці діяль­ності, тобто ті, які відповідають найбільш загальній структурі діяльності (досвід фізичного розвитку, досвід естетичного ставлен­ня до життя, досвід трудової і професійної діяльності, досвід пізнавальної та наукової діяльності, досвід моральних стосунків);

- досвід предметної діяльності, диференційованої за ступе­нем спільності її видів (загальне - спеціальне та їх перетин - політехнічна освіта);

- досвід особистості, диференційований за принципом «теорія - практика» («знання - вміння»);

- досвід особистості, диференційований за творчою ознакою (репродуктивна і творча діяльність).

Ця структура відбивається в змісті освіти, зокрема, може бути застосована при виділенні його компонентів.

Кожна з наскрізних галузей (компонентів) освіти починає­ться в дошкільному віці, продовжується в загальноосвітній школі та професійних навчальних закладах і розвиваються у процесі перманентної освіти (підвищення професійного рівня), що відбито на рис.2.1.

Таким чином, зміст освіти містить три основні перехресні компоненти: загальна, політехнічна та спеціальна (рис. 2.2).

Результатом загальної освіти є формування здатності до виконання її загальнокультурних, загальнолюдських функцій та видів діяльності.

Спеціальна освіта забезпечує підготовку до спеціальних, перш за все, професійних видів діяльності.

Політехнічна освіта розглядається як сфера перетину загальної та спеціальної освіти.

Професійна освіта - це такий різновид освіти, що готує людину до виконання певних соціально-диференційованих функцій. Для визначення зовнішніх зв'язків змісту освіти необхідно з'ясувати співвідношення понять спеціальна і профе­сійна освіта, професійна підготовка і професійна освіта.

Згідно з концепцією В. С. Лєдньова, спеціальна освіта є од­нією з «наскрізних» галузей освіти з рядом послідовних рівнів. При цьому, як відзначає автор, структура спеціальної освіти, не обмежуючись названими рівнями, має свої наскрізні галузі, що пронизують усі рівні.

Таким чином, спеціальна освіта є одним із наскрізних компо­нентів змісту освіти, галуззю, що готує людину до виконання пев­них спеціальних диференційованих функцій. Вона наявна у змісті освіти на всіх етапах життя людини, починаючи з дошкільного віку.

Професія - це здатність виконувати роботи, які вимагають від особистості певної кваліфікації. Професія вимагає певного позначення кола знань і вмінь.

Спеціальність - це категорія, що характеризує:

• у сфері освіти - спрямованість і зміст навчання при підготов­ні фахівця (визначається через об'єкт діяльності фахівця і відбиває різновид діяльності та сферу використання його в роботі);

• у сфері праці - особливість спрямованості та специфіку роботи в межах професії (зміст завдань професійної діяльності).

Виходячи з цього, можна відзначити, що:

• професія є більш широким поняттям, ніж спеціальність;

• критеріями виділення спеціальностей є способи диференціації професій, які й визначають структуру професійної діяльності.

Слід нагадати, що діяльність, залежно від видів, які її скла­дають, поділяється на загальну для всіх людей і професійну. Загальна діяльність визначає здібності людини до життя в сус­пільстві й включає такі різновиди: пізнавальна, комунікативна, трудова, моральна, естетична і фізична. Усі вони формуються не тільки в період одержання середньої освіти, але й у процесі професійної освіти при вивченні дисциплін гуманітарного, соціально-економічного і фундаментального циклів.

Для визначення видів професійної діяльності можна вико­ристати класифікацію В. С. Лєдньова й О. Е. Смирнової, які стверджують, що одним з універсальних способів диференціації професійної діяльності є «специфіка використання в народному господарстві фахівців однієї професії - внутрішньопрофесійний поділ праці, унаслідок якого визначається перелік спеціаль­ностей». Цей перелік спеціальностей і виділяє в професіях певні типологічні групи діяльності, що вирішують такі типові завдання: технологічні, організаційні, проектні, наукові, педа­гогічні. Ці завдання деякою мірою характеризують професійну діяльність із погляду способів і форм її існування та мають назву «вид діяльності». Таким чином, залежно від професійного поділу праці професійна діяльність поділяється на такі види: технологічна, організаційно-управлінська, науково-дослідна, проектно-конструкторська, педагогічна.

Виділення цих видів діяльності дає можливість умовно визначити такі сфери застосування професій, або так звані спеціальності в межах професій:

• технологічні;

• організаційні й управлінські;

• проектні й конструкторські;

• науково-дослідні;

• викладацькі (спеціальні дисципліни).

Інші ознаки виділення спеціальностей залежать від об'єкта діяльності або галузі знання, до якої належить ця професія.

Так, в енергетиці спеціальності й спеціалізації виділяються за такими ознаками:

- за видом енергоресурсів, що використовуються для вироблення електроенергії (тепло-, гідро-, атомна енергетика);

- за видом отримуваної енергії (теплоенергетика, електро­енергетика);

- за належністю до галузі (основні, видобувні, переробні); за видом використаного устаткування і технологічних процесів (теплові ЕС, гідроелектростанції, атомні електростанції, передача і розподіл електроенергії, споживання електроенергії).

Виходячи з цього, найменування енергетичних професій і спеціальностей відбувається саме згідно із зазначеними вище ознаками. Є, наприклад, професія інженер, спеціальність - електроенергетика, спеціалізація - електрична частина станцій і підстанцій і т. ін. Це положення продемонстровано на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Способи виділення спеціальностей

Наведені професії передбачають наявність умінь виконувати всі чотири види професійної діяльності. Але цс стосується не всіх професій. Так, електрослюсар не може виконувати всі перераховані види діяльності, оскільки він не має для цього достатньої підготовки. Іншими словами, спеціальністю можна володіти з різним ступенем майстерності.

Поняття «рівні освіти» вперше увів В. С. Лєдньов, поясню­ючи ступінчастість сучасної освіти тим, що формування більш досконалої системи знань, системи вмінь і пов'язаного з цим розумового розвитку є процесом удосконалення психіки люди­ни, який здійснюється послідовно за допомогою вправ. Це статичний процес, але зі стрибками переходу кількості в якість. Із цими стрибками автор пов'язує послідовні етапи у профе­сійній освіті, виділяючи в ній чотири рівні, кожному з яких властиві еталонні алгоритми діяльності й певні рівні квалі­фікації, що існували в СНД до 1995 року.

Ступінь майстерності фахівця під час вирішення завдань різ­ного виду визначає його кваліфікацію або так звані рівні про­фесійної кваліфікації. У межах кожного з них існують свої підрівні, які дають можливість диференціювати працю фахівця й оцінювати її залежно від умінь кваліфіковано виконувати задану роботу. Такими підрівнями в робочих професіях є квалі­фікаційні розряди, для фахівців з вищою освітою - поділ на категорії та рівні (молодший інженер, старший інженер, інженер-конструктор тощо), а в науковій сфері - наукові ступені та вчені звання.

На сьогодні в Україні система професійної підготовки у зв'я­зку з необхідністю інтеграції в Європейське співтовариство зазнала ряд змін. Уведено інші рівні професійної освіти - кваліфікаційний, освітній, освітньо-кваліфікаційний (рис. 2.4).

Запропоновано дещо інші характеристики понять «про­фесія», «спеціальність», «кваліфікація», а також способи виділення професії. Але основні положення концепції В. С. Лєдньова про ступінчасту закономірність професійної освіти зали­шилися незмінними і покладені в основу системи професійної освіти, що наведена на рис. 2.5.

	РІВНІ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
Освітні рівні: початкова загальна освіта; базова або середня освіта; повна загальна або середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта		Освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник; молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр

Рис.2.4. Характеристика рівнів професійної кваліфікації в Україні

6-7 рік		Універ-ситет, академія	Вища 4 півень						Магістр
5 рік			Інститут	Вища 3 рівень					Спеціаліст
4 рік				Коледж	Вища 2 рівень				Бакалавр
2-3 рік						ВПУ	Техні-кум	Вища 1 рівень	Молодший спеціаліст
1 рік					ПТНЗ			Серед-ньоспе-ціальна	Кваліфіко-ваний робітник
10-11 кл		Гімназія	Ліцей					Повна середня
9 кл		Школа						Базова середня

Рис.2.5. Наступність і ступінчастість спеціальної освіти України

Кваліфікація - це здатність особистості виконувати обов'язки і роботи на певному рівні. Вона вимагає певного освітньо- кваліфікаційного рівня і позначається через професію.

Освітній рівень - характеристика освіти шляхом визначення рівня сформованості якостей людини, що забезпечують її все­бічний розвиток як особистості і є достатніми для одержання відповідної кваліфікації.

В Україні існують такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфі­кований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Сучасна система освіти України включає систему загальної серед­ньої освіти і професійної освіти. У свою чергу система професійної освіти складається із професійно-технічної, вищої та перманентної (післядипломної) освіти. При цьому кожному освітньо-кваліфі­каційному рівню відповідають певні типи навчальних закладів.

Слід підкреслити, що сучасній освіті України властиві наступність і ступінчастість, що дозволяє людині підвищувати свій професійний рівень протягом усього життя, переходячи від одного типу навчального закладу до іншого. Це про­ілюстровано на рис. 2.5.

Як видно з рисунка, сучасна система професійної освіти України містить 5 освітньо-кваліфікаційних рівнів, кожен із яких має своє коло завдань. Необхідно зазначити, що сьогодні в Україні тільки починає формуватися чітка концепція навчання та профе­сійного використання бакалаврів і молодших спеціалістів.

З погляду освітніх завдань рівень «бакалавр» наближається до рівня «спеціаліст», оскільки він дає учневі той необхідний обсяг фундаментальних і професійно орієнтованих дисциплін, який дозволяє йому продовжити навчання у вищих навчальних закладах четвертого рівня акредитації для одержання диплома фахівця і далі - магістра. З іншого боку, з погляду наявності умінь виконувати типові професійні завдання рівень «бакалавр» ближчий до «молодшого спеціаліста», тому що він дає можли­вість виконувати виробничі завдання на рівні фахівця середньої ланки - техніка, молодшого службовця. Виходячи з цього, мож­на стверджувати, що сьогодні в Україні існує чотири рівні квалі­фікації: робоча кваліфікація (кваліфікований робітник, що навчався у ПТНЗ), середня кваліфікація (фахівці середньої ланки, яких готують технікуми, коледжі), вища кваліфікація (фахівці, яких випускають ВНЗ III і IV рівнів акредитації), наукова (магістр, старший науковий співробітник, кандидат наук, доктор наук, які закінчили ВНЗ ІІІ і IV рівнів акредитації).

Таким чином, є можливість сумістити систему професійної освіти, що існувала раніше, із сучасною системою професійної освіти України, яка постійно вдосконалюється, перебуваючи на шляху до світового співтовариства.

Кожен рівень кваліфікації має певне коло типових завдань, або певні види професійної діяльності, які повинен уміти аналізувати й визначати інженер-педагог у своїй роботі. Цей вид діяльності інженера-педагога є визначальним під час поста­новки мети і вибору технологій навчання (далі розглядається методика аналізу професійної діяльності фахівця).