7.3. Дидактичні характеристики навчальної мотивації та способи її здійснення

Навчальну мотивацію можна класифікувати не тільки за характером поведінки учасників (внутрішня та зовнішня), але й за належністю до певних етапів процесу навчання (рис.7.1)

Відповідно до етапів навчального процесу мотивація може вироблятися у вступній, поточній і заключній частинах нав­чального заняття.

Вступна мотивація активізує навчальну діяльність учнів, сприяє формуванню початкового бажання освоїти навчальний матеріал, викликає інтерес до процесу навчання.

Рис. 7.1. Класифікація навчальної мотивації

Поточна мотивація забезпечує оптимальне педагогічне спілкування в процесі навчання, сприяє формуванню стійкого інтересу до навчальної діяльності та підтримує цей інтерес на всіх етапах навчання. Для кожного з цих видів мотивації мож­ливі різні способи її здійснення і, відповідно, різні методи та форми організації навчання.

Вступна мотивація може здійснюватися у формі бесіди, показу, демонстрації того чи іншого предмета або явища, на яке буде спря­мовано весь процес навчання. При цьому основними методами є мотивуючий вступ і мотівуюча демонстрація.

Мотивуючий вступ проводиться у формі бесіди або розпо­віді із застосовуванням різних прийомів: віднесення до особис­тості учня, віднесення до ситуації, приголомшення, збудження інтересу, виступ із цитатою.

Наприклад, під час вивчення теми «Методи розрахунку електричних ланцюгів» можливі такі мотивуючі вступи:

• 1-й варіант: «На сьогоднішньому занятті ми будемо вивчати способи розрахунку електричних ланцюгів постійного струму. На жаль, на цю тему видіїено небагато часу, тому ми зупинимося на тих методах розрахунку, які застосовуються найчастіше»;

• 2-й варіант: «На сьогоднішньому занятті ми будемо вивчати способи розрахунку електричних ланцюгів постійного струму. Ця тема дуже важлива, тому що будь-який фахівець-електрик повинен уміти визначати, яким є струм, енергія якої величини протікає різними ділянками електричного ланцюга, розуміти, який провід у різних випадках слід застосовувати. Це є важливим не тільки в роботі, але й у побутових умова), коли необхідно встановити причину відсутності світла в кімнаті або надзвичайно сильного нагрівання того або іншого побутовою приладу тощо».

У першому випадку інтерес до теми не виникає й учні прак­тично не мотивовані. У другому випадку моїивацію підсилює прийом «віднесення до особистості», коли все пояснюване є важливим для учня, це цікавить його, це стасується його, це для нього актуально.

Мотивацію підсилює і «віднесення до ситуації», коли слухачі або учні вже переживали ту або іншу подію, бачили або чули яке-небудь явище, яке є основою досліджуваного матеріалу.

Наприклад, викладаючи тему «Трансформатори», доцільно згадати досвід відвідування станції, де учнів здивували величезні розміри трансформаторів або звук їхньої роботи. Аналогічно, вивчаючи резонансні явища в ехектричному лан­цюзі, слід нагадати про те, як від кинутого камінця по воді роз­ходяться кола, або про злагоджені звуки від ударів ніг солдатів, що рухаються по мосту. Це є непоганою можливістю вхо­дження в тему спілкування.

Підсилює мотивацію вступ із проблемою або «приго­ломшення», подив від сказаного або показаного перед заняттям.

Усі описані вище прийоми мотивації слід застосовувати на початку заняття, враховуючи такі відомі психофізіологічні закономірності особистості, як механізм сприйняття, засвоє­ння, запам'ятовування і розвитку пізнавальної діяльності учнів за принципом дії реклами: увага - інтерес - бажання - дія.

Відомо, що увага - це концентрація психічної діяльності на певному об'єкті та відволікання від усього стороннього. Існує мимовільна, довільна й «постдовільна» увага. Як привернути увагу учнів?

Мимовільна увага виникає сама по собі під впливом зювнішніх подразників (різке або слабке світло, загах, голосний або тихий звук) і нових вражень (не так, як у школі: нова форма, структура, зміст інформації). Для створення мимовільної уваги можна використовувати нетрадиційні вступи, зміну інтонації голосу тощо. Як приклад можна навести такий випадок. Поява лектора в аудиторії не викликала жодної реакції учнів. Вони продовжували галасувати й займатися своїми справами. Тема заняття була «Електрика». Замість того щоб заспокоювати аудиторію, закликати до порядку, викладач піднявся на ка­федру, зачекав і почав тихим голосом: «У далекі часи (ледве підвищивши голос) у VI столітті до нашої ери (ще голосніше) у Стародавній Греції, у місті Мілеті (і зовсім голосно) народився хлопчик». Аудиторія заспокоюється, прислухається, а викладач нормальним голосом продовжує: «І був він таким маленьким, що містився в пивному кухлі». В аудиторії панує тиша, а ви­кладач продовжує: «... і назвали його Фалесом Мілетським...». Студенти спокійно дослухують лекцію про відкриття Фалесом Мілетським електрики і про саму електрику. Так привертається увага. У цьому випадку спрацювали такі способи створення мотивації: незвичайність тону та інформації, надмірність інформації.

Доцільним у деяких випадках є проголошення тієї або іншої цитати, яка стосується досліджуваного явища.

Вступна мотивація методом демонстрації можлива, якщо відвідати підприємство, де використовується розглянута техно­логія й устаткування, або шляхом роботи, а також шляхом де_г монстрації досліджуваного явища в лабораторії, на макеті.

Поточна мотивація використовується для підтримки постій­ного інтересу до навчальної діяльності. Вона може здійсню­ватися різними методами навчання відповідно до етапів форму­вання діяльності:

• у процесі його пояснення (бесіда, лекція, розповідь);

• у ході виконання практичних завдань (розв'язання задач, вирішення завдань, виконання лабораторних робіт);

• у процесі контролю (поточний, підсумковий, заключний тощо).

Основними прийомами мотивації в процесі викладу нового матеріалу є такі: орієнтація навчального матеріалу на його прак­тичний зміст, орієнтація на конкретну професійну діяльність, демонстрація в мовленні практичного використання теоретичних положень, які наводяться.

При поточній мотивації слід враховувати, що занадто проста діяльність не викликає внутрішньої мотивації, оскільки не дозволяє реалізувати майстерність і не дає можливості відчути себе компетентним. Саме тому завдання для самостійної роботи мають диференціюватися за ступенем складності, але необхідно передбачити доступність і посильність їхнього виконання.

Внутрішня мотивація зменшується, якщо учень одержує негативну інформацію про свою діяльність, і, навпаки, збіль­шується, якщо інформація про результати праці позитивна. Повна відсутність зворотного зв'язку, стабільні невдачі позбавляють людину будь-якої мотивації.

Як відомо, зворотний зв'язок - це інформація про хід засвоєн­ня діяльності, яка може супроводжуватися як заохоченнями, так і покараннями, підтримкою або незадоволенням. Прояв реакції викладача на результати контролю сприймається учнями по- різному: і як контроль, і як інформування.

Контроль, як правило, пов'язаний з елементами невідомої констатації оцінки, непевністю (раптом щось не так) або при­мусом (додатково освоїти щось, повторити). Під час навчання до контролю ставляться насторожено, оскільки будь-який при­мус завжди викликає негативну реакцію.

Отже, контроль як такий, особливо якщо він організований прямолінійно (покажіть, що ви робили; прозвітуйте; зараз ми перевіримо ваші завдання), знижує креативність і ефективність навчання в цілому. У той же час організація інформування про хід навчальної діяльності, про отримані результати, про рівень успішності налаштовує на прояв майстерності та компетентності, оскільки пов'язана з вільним спілкуванням. Інформативні чинники не примушують до зміни діяльності, викликають позитивні емоції, підвищують рівень внутрішньої мотивації, унаслідок цього вивіль­нюється творче мислення й підвищується ефективність навчання.

Можна рекомендувати такі основні прийоми поточної моти­вації на етапі формування і контролю діяльності: надання пра­на вільного вибору завдань, створення завдань оптимальної і кладності, новизна та непередбачуваність завдань, позитив­ній зворотний зв'язок або інформування учнів про успішність їхньої діяльності.

Для наочності все описане систематизовано і наведено в табл. 7.2.

Таблиця 7.2. Дидактичні характеристики внутрішніх мотиваційних технологій навчання

Види технологій	Методи навчання	Використовувані прийоми навчання
Вступна мотивація	Мотивуючий вступ	Віднесення до особистості
		Віднесення до ситуації
		Приголомшення
		Виступ із цитатою, питанням
	Мотивуюча демонстрація	Попереднє відвідування підприємств
		Попередній показ досліджуваного явища, процесу
Поточна і заключна мотивація	Етап викладу матеріалу: лекція, бесіда, розповідь	Орієнтація змісту навчального матеріалу на його практичний зміст і на конкретну професійну діяльність
		Демонстрація в мовленні практичного використання теоретичних положень, що наводяться
	Етап формування і контролю діяль­ності: розв'язання задач і рішення завдань, виконання лабораторних робіт	Надання права вільного вибору завдань, створення завдань оптимальної складності, новизна і неперед- бачуваність завдань
		Позитивний зворотний зв'язок або інформування учнів про успішність їхньої діяльності

Для проведення мотивації викладач мусить володіти алго­ритмом діяльності з проектування мотиваційних технологій навчання, поданим у розділі 7.4.