7.2. Поняття навчальної мотивації

Мотивація - це так звані психічні явища, що стали спону­канням до виконання тієї або іншої дії, учинку, що визначають активність особистості та її спрямованість на досягнення запланованого результату.

Мотиваційна поведінка - це результат дії двох чинників: особистісного та ситуаційного.

Особистісний чинник - це потреби, мотиви, настанови, цін­ності; ситуаційний - зовнішні умови, наприклад: поведінка інших людей, оцінки й реакції оточення.

Мотив - усвідомлена потреба, яка викликає активність людини й визначає спрямованість цієї активності.

Стимул - спонукальна причина (звичайно зовнішній вплив), що суб'єктивно сприймається й викликає спрямовану активність людини. У деяких випадках стимул може стати мотивом, для чого людина мусить усвідомити стимул, «переробити» та від­бити його у свідомості. У цьому випадку можна говорити про мотивування або мотивовану поведінку особистості.

Мотивування - пояснення людиною причин своїх дій із поси­ланням на обставини, що спонукали її до вибору певної дії. Мотивування може виступати як одна з форм усвідомлення людиною справжніх мотивів її поведінки.

У сучасній педагогічній і психологічній літературі виділя­ється два типи мотивації - зовнішня й внутрішня.

Зовнішня мотивація заснована на заохоченнях, покараннях та піших видах стимуляції, які або спрямовують, або гальмують пове- іінку людини. У разі зовнішньої мотивації чинники, що регулю­ють поведінку, не залежать від внутрішнього «Я» особистості.

Підґрунтям внутрішньої мотивації є чинники, які походять і і внутрішнього усвідомлення особистістю своєї поведінки, нони не залежать від заохочень, крім власної активності. «Люди поринають у діяльність заради неї самої, а не для досягнення иких-небудь зовнішніх нагород. Така діяльність є самоціллю, ;і не засобом для досягнення іншої мети» [15].

Внутрішня і зовнішня мотивації по-різному впливають на результативність навчання.

Діяльність, зумовлена внутрішньою мотивацією, може трива­ти досить довго, тому що вона не залежить від зовнішніх чинни­ків, тоді як діяльність, зумовлена зовнішнім мотивом, припи­няється у випадку відсутності впливу зовнішніх чинників.

Внутрішня мотивація сприяє одержанню задоволення від роботи, викликає інтерес, радісне збудження, підвищує само­повагу особистості.

Зовнішня мотивація в процесі діяльності викликає хвилю­вання, емоційну напруженість, а іноді й бажання протидіяти (а що може статися, якщо я не вивчу уроку?). Емоційна напру­женість дезорганізує заняття, призводить до зниження уваги, ослаблення контролю за помилками, погіршення оперативної пам'яті та зниження загальної працездатності.

Внутрішня мотивація особистості визначає вибір склад­ніших завдань, порівняно із зовнішньою мотивацією поведінки га діяльності особистостей, які роблять тільки те, що необхідно (робити для одержання нагороди. Внутрішня мотивація пози- і мвно впливає на особистість, її когнітивні особливості, полег­шує виконання дій, що вимагають евристичного рішення.

Внутрішня мотивація сприяє в результаті більш легкому іасвоєнню теоретичного матеріалу, успішності й ефективності шшчання, підвищує повагу та самоповагу особистості.

Зовнішня мотивація зменшує швидкість рішення евристич­них завдань, але при цьому позитивно впливає на виконання шдань, що вимагають алгоритмічного методу рішення. При цьому учні надають перевагу спрощеним завданням для того, щоб одержати позитивну оцінку (і тільки).

Разом із тим із педагогічної теорії і досвіду відомо, що такі завдання призводять до перевтоми, оскільки швидко стають нудними.

Вирішення більш складних завдань сприяє росту ефектив­ності навчального процесу. Це пояснюється взаємозв'язком імовірності успіху й збудження. Дж. В. Актінсон висунув таку гіпотезу: чим вищою є ймовірність успіху, тим меншим є збу­дження. Це виглядає в такий спосіб: якщо шанс скласти іспит складає 10%, то збудження дорівнює 90%. Такий іспит надзви­чайно складний, але це підсилює бажання скласти його. В іншо­му випадку, якщо шанс витримати іспит становить 80%, він є легким і не викликає ніякого збудження. Занадто проста діяль­ність не викликає внутрішньої мотивації, тому що не дозволяє реалізувати майстерність і не надає можливості відчути себе компетентним. Описані ситуації є діаметрально протилежними. В ідеальному випадку ймовірність успіху повинна становити 50%, тоді мотивація буде найбільшою.

Порівняння впливу зовнішньої і внутрішньої мотивації на ха­рактеристику навчальної діяльності продемонстровано в табл. 7.1.

Із таблиці можна побачити, що внутрішня мотивація є більш ефективною для формування пізнавальних процесів у нав­чальній діяльності.

Способи формування внутрішньої мотивації зводяться до таких основних етапів:

• оцінка рівня підготовки учнів із заданої теми і приведення відповідно до цього ступеня складності пропонованого матеріалу;

• надання учням вільного вибору завдань і виду діяльності, що забезпечить індивідуалізацію навчальної діяльності й приз­веде до появи інтересу;

• визначення оптимальної складності завдань для кожного, що забезпечить в учнів «переживання успіху»;

• збудження уваги учнів під час пред'явлення навчального матеріалу шляхом нестандартності та новизни, використання різних технічних засобів, збудження цікавості.

Таблиця 7.1. Взаємозв’язок мотивації з характером навчальної діяльності