1. «Електричний ланцюг».

Ознаки: сукупність пристроїв (наявність джерел, приймачів, допоміжних елементів); наявність шляху проходження струму; наявність струму, напруги й опору; наявність руху часток.

Визначення: електричний ланцюг - це сукупність джерел, приймачів і допоміжних елементів, що утворюють шлях для проходження електричного струму.

2. «Послідовне з 'єднання елементів електричного ланцюга».

Ознаки: рівність струму в усіх елементах; наявність електрич­ного ланцюга; з'єднання елементів один з одним і наявність шляху проходження струму; дотримання співвідношення «напруга на джерелі дорівнює сумі падінь напруг на елементах»; наявність зв'язків між кінцями попередніх елементів і початком наступних.

Визначення: послідовне з'єднання елементів - це таке їхнє з'єд­нання в електричному ланцюзі, за якого кінець першого еле­мента збігається з початком другого, кінець другого елемента - з початком третього і т. д.

Слід підкреслити, що визначення такого поняття, як послі­довне з'єднання елементів ланцюга, за якого ними протікає той самий струм, ще не буде відбивати повного змісту цього поняття, тому що ця ознака не є істотною, оскільки в ланцюзі із паралельним з'єднанням елементів можна дібрати їхні величини таким чином, що ними протікатиме теж той самий струм.

Тому, даючи визначення, слід використовувати тільки істотні ознаки, інакше в учнів може скластися хибне уявлення про поняття. У цьому разі істотною ознакою є послідовність з'єднання кінців і початків елементів ланцюга.

Із усіх наведених вище положень виділимо найбільш важливі логічні операції, якими мусить володіти викладач для створення логічної структури навчального матеріалу (табл. 5.3).

Таблиця 5.3. Характеристика логічних операцій із поняттями

Найменуван-ня	Сутність	Способи здійснення	Приклади
Дефініція	Розкрит-тя змісту понять	Через рід і видову відмінність: підвести поняття, яке визнача-ється, під ширше за обся­гом поняття (родове); указати ознаки, що відрізня-ють поняття, що визна­чається, від інших, які входять до цього ж роду	Філософія - це наука (родове поняття), що вивчає найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення (відмітніознаки). Розподі-льчий пункт - це підстан­ція (родове поняття), призна-чена для прийому, розпо-ділу електроенергії однієї напруги без її перетворен-ня й трансформації
		Генетичний: указати на процес утворення предмета	Послідовне з'єднання конденса­торів - це з'єднан-ня (родове понят­тя), за якого негативно заряджена обкладка попереднього конденса­тора з'єднана з позитивно зарядже­ною обкладкою наступного
		Перевірка відповідно-сті родового поняття поняттю, що визна-чається	Відповідність: - швидкість - це шлях, пройдений за одиницю часу, швидкість - це відно-шення пройденого шляху до часу, витрачено-го на нього
Поділ поняття	Розкрит-тя обсягу поняття	Поділ за видоутворю-вальною ознакою: члени поділу - це предмети, що входять до обсягу діле­ного поняття; підстава поділу - це ознака, за якою відбувається поділ	Опори (ділене поняття) за матеріа­лом виготовлення (підстава поділу) поділяються на дерев'яні, залізобетонні та металеві
Узагальнен-ня поняття	Заміна цього поняття	Перехід від поняття з мен­шим обсягом, але найбіль­шим змістом (закон зворот­ного співвідношення) до поняття з більшим обсягом, але меншим змістом	Електрон - елементарна частка; кабель - лінія електропередачі; аккумулятор - джерело електро­передачі; кисень - газ
Обмеження поняття	Замінитице поняття	Перехід від поняття з біль­шим обсягом змісту (закон зворот-ного співвідношення) до поняття з меншим обся­гом, але більшим змістом	рідина - вода;перетворювач електроенергії – трансфор-матор; комутаційний апарат - вимикач; вимірювальний прилад - вольтметр

Дві останні операції мають допоміжний характер.

Таким чином, на першому етапі конструювання навчально- змістових матеріалів слід виконати логічний аналіз понять, який охоплює такі операції:

• встановлення основних понять, що складають зміст матеріалу;

• виконання логічної операції поділу (класифікації понять);

• установлення істотних ознак і формулювання визначення (пошук змісту понять);

• побудова логічної структури понять, побудова їх у порядку іміни обсягу і перевірка виконання закону зворотного спів­відношення.

Унаслідок виконання заданих операцій може бути отримана інформація стосовно змісту навчального матеріалу: план викладу теми, її логічна структура, а також основні визначення, що використовуються під час викладання.

Наведемо приклад логічного аналізу понять теми «Ланцюг постійного струму».

Установлення основних понять:

• електричний ланцюг постійного струму;

• елементи електричного ланцюга постійного струму; схеми електричного ланцюга постійного струму;

• параметри електричного ланцюга постійного струму;

• розрахунок ланцюга постійного струму;

• режими роботи ланцюгів постійного струму.

Аналіз визначених вище понять.

1. Електричний ланцюг постійного струму.

Зміст: сукупність устаткування (джерел, приймачів і допо­міжних елементів, які певним чином взаємопов'язані та утворюють шлях для проходження електричного струму), електромагнітні процеси, які можуть бути описані за допо­могою понять про електрорушійну силу, струм і напругу.

Обсяг:

• за видом струму - постійний;

- за складом об'єднання - електричний;

- за характером параметрів - лінійний або нелінійний;

• за видом джерела енергії - активний або пасивний;

• за складністю з'єднання - розгалужений або нерозгалужений.

2. Елементи ланцюга постійного струму.

Визначення елементів та їхнього змісту:

- джерела енергії - пристрої, що перетворюють енергію різного виду в електричну;

- приймачі енергії - пристрої, що перетворюють електричну енергію на енергію інших видів;

- допоміжні елементи - пристрої, що беруть участь у пере­дачі й розподілі електричної енергії.

Обсяг:

• джерела енергії (за видом енергії):

- хімічні (гальванічні елементи);

• сонячні (сонячні батареї);

- теплові (термопари);

• світлові (фотоелементи);

• механічні (генератори постійного струму);

• приймачі (за видом енергії):

• теплові (нагрівальні прилади);

• світлові (освітлювальні прилади);

• механічні (двигуни);

• допоміжні елементи (за призначенням):

• сполучні дроти;

• комутаційні апарати;

• вимірювальні прилади.

  3. Параметри електричного ланцюга постійного струму.

Зміст: параметри ланцюга - це величини, що характеризу­ють стан і режими роботи електричного ланцюга.

Обсяг: параметри ланцюга - це кількісні значення опорів, провідностей, напруги, струму, потужності.

3. Розрахунок ланцюга постійного струму.

Зміст: розрахунок ланцюга - це визначення кількісного значення параметрів ланцюга та його режимів.

Обсяг: методи проведення розрахункових операцій.

Як можна побачити з наведеного прикладу, зміст поняття дає виразне уявлення учневі про предмет вивчення, а його обсяг дозво­ляє викладачеві чітко і логічно побудувати план пояснення теми. Очевидно, що обсяг усіх типових понять, необхідних для аналізу ланцюгів постійного струму, цілком розкриває класифікацію електричних ланцюгів, їхніх елементів, параметрів і методів розра­хунку. У такий же спосіб аналізують і систематизують увссь нав­чальний матеріал. При цьому дотримуються всіх правил побудови навчального матеріалу, згідно з якими кожне поняття розкри­вається в сукупності з усіма понятгями, що входять до нього, і збері­гаються всі зовнішні та внутрішні зв'язки і єдність системи в цілому.

Логічний аналіз виконується на початковому етапі кон­струювання навчального матеріалу, коли необхідно виділити та назвати теми розділів і підрозділів. Далі на підставі отри­маної структури здійснюється формування плану теми.

Тут необхідно мати на увазі, що термін «план теми» жодною мірою не дорівнює поняттям «план уроку», «план викладу», які передбачають технологію навчання або діяльність викла­дача й учнів під час вивчення нового матеріалу або засвоєння нових знань. План теми є лише одним з елементів навчально-змістових матеріалів теми, і його складання є основою для подання навчального матеріалу у вигляді текстового опису.

Подальші дії викладача зводяться до того, що він, обираючи способи формування нових знань, враховує спеціальність, цілі вивчення теми, наявність базових знань учнів, а також між- іемних і міжнредметних зв'язків. Викладач обмежує необхідну інформацію, визначає способи вивчення навчального мате­ріалу і складає план уроку, до якого й входить план викладу як один із видів орієнтовної основи формованої діяльності.

Для складання плану теми слід перетворити логічну структуру навчального матеріалу у форму послідовного найменування його розділів і частин, іншими словами, скласти його «зміст».

Операція перетворення логічної структури навчального матері­алу на план називають дозуванням. При цьому необхідно мати на увазі, що доза навчального матеріалу - це його логічно завершена частина, а дозування - це поділ теми на мінімальні завершені смислові частини. Метою дозування навчального матеріалу є одер­жання зворотного зв'язку стосовно кожної з його частин.

В основі дозування лежать такі принципи:

• обсяг дози залежить від складності матеріалу;

• виведення законів, формул, методів розрахунку слід підносити до однієї дози;

• однохарактерні за технологією навчання теми дозуються однаково;

• необхідно дотримуватися психологічного принципу (визначального положення про те, що доза, розрахована на одне заняття, не може містити більше семи нових понять).

Під час дозування надзвичайно важливим є дотримання принципу однопланової побудови однохарактерних тем, що сприяє формуванню єдиного підходу до вивчення явищ. Він не лише формує необхідні професійні знання та системність у навчанні, але й дає можливість простежити взаємозв'язки та взаємозумовленості навколишнього світу.

Дотримання цього принципу дозволяє полегшити працю педагога при складанні плану теми шляхом систематизації навчального матеріалу технічних дисциплін, розбиванням його на однохарактерні розділи.

Так, розділи електроенергетики містять:

- ланцюги постійного, змінного, трифазного й однофазного струму, електромагнітні ланцюги, ланцюги передачі, розподілу та споживання електроенергії;

• закони Ома, Кірхгофа, Джоуля-Ленца тощо;

• устаткування електричних станцій, мереж, підстанцій, споживачів;

• методи розрахунку параметрів електричних ланцюгів та устаткування;

• характеристику параметрів електроустаткування й елек­тричних ланцюгів;

• електровимірювальні прилади і способи виміру елект­ричних величин;

• режими роботи ланцюгів та устаткування;

• ремонт, експлуатацію, обслуговування та способи монта­жу електроенергетичних установок й устаткування;

• заходи безпеки при роботі з устаткуванням;

• економіку й організацію процесів роботи з устаткуванням.

Будь-яке питання електроенергетики пояснюється з погляду

однієї з цих тем.

Наприклад, трансформатори можна розглядати з погляду їхнього впливу на електричну мережу в темі «Принципи передачі й розподілу електроенергії», з погляду конструктивних особли­востей у темі «Електроустаткування», з погляду характеристик параметрів, а також методів розрахунку їхніх режимів у темі «Мето­ди розрахунку параметрів, характеристика параметрів» тощо.

Іншими словами, будь-який навчальний матеріал так чи інакше «вписується» у кожну з тем і визначається метою його вивчення. Наприклад, при розкритті будь-якого закону еле­ктротехніки необхідно відповісти на питання, пов'язані з фор-мулюванням, математичним вираженням, фізичною сутністю і методами використання цього закону.

Аналогічно слід розкривати будь-який електричний ланцюг ча таким планом:

• поняття електричних ланцюгів та їхня класифікація;

• елементи електричного ланцюга;

- параметри ланцюга;

• методи розрахунку режимів роботи ланцюга.

Аналізуючи устаткування, необхідно зупинитися на таких питаннях:

• визначення й класифікація;

• пристрій і принцип дії;

- параметри й маркування;

• режими роботи;

• вибір устаткування і перевірка його роботи в різних режимах;

• застосування;

- ремонт, обслуговування, виготовлення й експлуатація.

Кожен викладач мусить проводити систематизацію навчаль­ного матеріалу, виділяючи при цьому однохарактерні за послідовністю розкриття групи.

Далі слід узагальнити план розкриття елементів груп, виді­ливши однакові найменування доз, і скласти узагальнені алгоритми планів однохарактерних тем. Ці алгоритми скла­даються на підставі наявної інформації, послідовності її вик­ладу в науково-технічній і навчальній літературі, досвіду та кругозору викладача, логічної структури навчального матеріалу. В узагальнені алгоритми потрібно вміщувати перелік усієї наявної інформації з певного питання.

Для складання плану конкретної, наявної в програмі теми викладачеві необхідно:

• визначити, до якої з груп навчального матеріалу належить задана тема;

• вибрати наявний узагальнений алгоритм плану теми;

- конкретизувати узагальнений алгоритм стосовно визначеної теми.

Конкретизація залежить від отриманих даних етапу аналізу діяльності фахівця. Так, для електромонтера з ремонту й обслу-говування устаткування електростанцій під час вивчення теми «Двигуни» необхідно включити розділ, пов'язаний з обслу­говуванням електродвигунів, тоді як для електромонтера з обслуговування мереж електроосвітлення під час вивчення цієї теми можна обмежитися лише питаннями призначення, класифікації, принципів роботи й будови електродвигунів.

Необхідність уведення теми до плану може бути викликана також наявністю зв'язку з матеріалом інших тем. Наприклад, незва­жаючи на те, що постійний струм використовується в електроенер­гетиці досить рідко, ця тема вивчається у великому обсязі в прог­рамі навчальної дисципліни «Електротехніка», оскільки під час її вивчення формуються вміння розраховувати електричні ланцюги, а ці знання необхідні надалі в усіх темах електроенергетики.

Алгоритм діяльності при складанні плану і логічної струк­тури навчального матеріалу представлений на рис. 5.4.

Після складання плану слід розпочати його текстовий опис. Текст за допомогою понять, суджень, умовиводів розкриває навчальний матеріал за розробленим планом. Для створення тексту потрібно на підставі наявних понять сконструювати судження, умовиводи та пов'язати їх воєдино.

Судження - це форма мислення, у якій шляхом твердження або заперечення відбиваються зв'язки предметів, процесів або їхнє співвідношення. Якщо за допомогою поняття відбивається сукупність найбільш істотних ознак предмета пізнання й роз­кривається його сутність, то через судження розкривається якась одна зі сторін цього предмета, виражається наявність у нього якоїсь однієї ознаки. Іншою особливістю судження є те, що воно може бути як істинним, так і помилковим.

Мовною формою судження є або розповідне речення, або риторичне запитання. Питальні або спонукальні речення істинності не несуть і тому не можуть виражати суджень.

Судження складаються з двох частин - суб'єкта та предиката. Якщо підмет і присудок у реченні виражаються чітко визначеними граматичними формами, то суб'єкт і предикат у судженнях можуть бути виражені будь-якими граматичними формами.

Суб'єктом виступає той об'єкт, що виноситься на обгово­рення, а предикатом - той, що містить відмітні ознаки.

Загальна характеристика суджень відповідно до їхньої класифікації наведена в табл. 5.4.

Таблиця 5.4. Характеристика суджень і способи їхнього конструювання

Форма судже­ння	Тип	Сутність	Підста­ва для поділу	Члени	Відношення між суб'єктом і предикатом	Приклади
Проста	Атри­бутивні	Указується на	За якістю	Ствер- джура-льні­	Указується	У молекулах
		властивість,			на наявність/	речовини
		притаманну			відсутність	циркулюють
		цьому			у предмета	замкнені
		предметові			певної власти­	струми.
		(відсутню			вості.	Деякі матері­али
		в нього)			Ознака	не прово­дять
					властива цьому	електрич­ний струм.
					предметові
					(відсутня	Ньютон
					в нього).	відкрив закон
						всесвітнього
						тяжіння.
					Ознака	Деякі опори
					властива	дерев'яні.
					деяким	Усі трамваї
					предметам.	працюють на
					Ознака	постійному
					властива	струмі.
					всьому класу	Довжина
					предметів	кабелю К1
						більша, ніж
						довжина
						кабелю К2
Складні		Об'єднання простих суджень шляхом зв'язку				Живлення цеху можна здійсни­ти за допомо­гою повітряної або кабельної лінії

Для правильного складання судження необхідно насамперед знайти суб'єкт і предикат та пов'язати їх між собою.

Якщо з двох чи більше суджень конструюється нове, його нази­вають умовиводом, а сам процес його одержання називається виснов­ком. Ті судження, з яких виводяться нові, називають істинними. Висновок в умовиводі буде істинним, якщо дотримуються істинності посилок і чотирьох правил посилок під час виведення умовиводу.

Залежно від логічного співвідношення між посилками і вис­новком розрізняють дедуктивні й недедуктивні умовиводи.

Характеристика умовиводів наведена в табл. 5.5.

Таблиця 5.5. Характеристика дедуктивних і недедуктивних умовиводів

Тип умовиводу	Характерис-тика	Особливості	Приклади
Дедуктивний	Висновок робиться при переході від загальних положень до окремих випадків	Якщо посилки істинні, висновок також буде істинним	П1. Усі радіоактивні елементи є джерелами енергії. П2. Радій - радіоактивний елемент. В: Радій є джерелом енергії
Індуктивний	Висновок робиться при переході від окремих положень до загальних, від чинників до узагальнень	У разі істинних посилок умовивід може бути помилковим	ПІ. Якщо цей паралелограм - квадрат, то його діагоналі перпендикулярні. П2. Цей паралелограм не квадрат. В: Діагоналі паралелограма не перпендикулярні (хибність висновку в тому, що цей паралелограм може бути ромбом, діагоналі якого перпендикулярні)
Індуктивний	Висновок робиться при переході від окремих положень до загальних, від чинників до узагальнень	Присвоювання ознаки всьому класові предметів на підставі стосовності її лише деяких предметів	П1. Окремі радіоактивні елемента (радій, уран, полоній) с джерелами енергії. В: Можливо, усі радіоактивні елементи е джерелами енергії'
Індуктивний повний	Висновок робиться при переході від окремих положень до загальних	Присвоєння ознаки всьому класові предметів на підставі стосовності її кожного предмета класу	П1. Цех необхідно обладнати двома синхронними та трьома асинхронними двигунами. П2. Учора підключили всі синхронні двигуни. ПЗ. Сьогодні підключили всі асинхронні двигуни. В: Цех обладнаний усіма необхідними двигунами

Розглянуті вище форми мислення є підґрунтям фундаменту формальної логіки - науки, що вивчає форми думки і схеми їхнього сполучення, відволікаючись від їхнього конкретного змісту. Взаємозв'язок між думками підпорядковується логіч­ним законам мислення. Найбільш прості й разом із тим необ­хідні зв'язки, яких зобов'язаний дотримуватися викладач під час побудови текстового опису навчального матеріалу, а також надалі у своєму мовленні, виражаються основними формально- логічними законами, коротко представленими в табл. 5.6.

Таблиця 5.6. Основні формально-логічні закони, необхідні для конструювання логіко-змістових матеріалів

Назва закону	Властивість, що виражається законом	Сутність закону	Формула закону
Закон тотожності	Визначеність	У процесі міркування кожний осмислений вираз має вживатися в тому самому значенні, думка, проходячи через ланцюг міркувань, мусить зберегти незмінним свій зміст і обсяг	«Р» є «Р» або Р=Р
Закон несуперечності	Несуперечл и вість	Два протилежні судження не можуть бути одночасно істи­нними, принаймні одне з них буде хибним, якщо йдеться про той самий предмет, у той самий час, у тому ж відношенні	«Р» не є «Р»
Закон виключеного третього	Послідовність	Два протилежні судження не можуть бути одночасно помилковими. Одне з них буде істинним. Якщо одне з висло­влювань визнано істинним, то інше потрібно визнати помилковим і не шукати третього	«Р» або не «Р»
Закон достатньої підстави	Обгрунтованість	Усяка істинна думка має достатню підставу. Це особистий досвід, досвід інших людей, закріплений у законах га аксіомах науки. Якщо наслідком істинності судження А є істинність судження В, то А логічна підстава, а В - логічний наслідок

Якщо один із законів порушується, то ймовірність одержати правильний висновок зменшується. Для того щоб у процесі міркувань прийти до правильних істинних висновків, необхідно суворо дотримуватись таких умов: по-перше, думки, з яких бу­дуються міркування, мають бути істинними, по-друге, у процесі міркування необхідним є правильний зв'язок думок і їхня правильна побудова.

Викладачеві слід чітко дотримуватися перерахованих правил і законів під час побудови тексту, а також при підготовці свого пояснення на занятті, тому що вони виражають властивості пра­вильного мислення: визначеність, несупсречність, послідовність, обґрунтованість. Наведені закони логіки мають необхідний і загальний характер, вони діють у будь-якому процесі мислення. Відповідно до цього знання цих законів і вміння використовувати їх необхідно інженерові-педагогу як при розв'язанні технічних задач, так і під час вирішення дидактичних завдань.

Будь-який опис, міркування необхідно перевіряти шляхом ана­лізу дотримання основних законів і закономірностей логіки. У першу чергу це стосується перевірки складених текстів навчаль­ного матеріалу, тому що вони призначені для сприйняття учнями і мають відповідати всім вимогам, які до них висуваються.

Алгоритм діяльності викладача щодо створення тексту пред­ставлений на рис. 5.4 в елементі № 3.

Сконструйований текст для зручності використання може бути представлений у вигляді опорного конспекту. Поняття «опорний конспект», «опорний сигнал» як один з елементів педагогічної системи уведене В. Ф. Шаталовим. Опрацьовуючи навчальний матеріал і створюючи з нього великі блоки, які потім «згортаються» і «розгортаються», науковець перетворює його на схему-конспект, який називається опорним (або сигнальним). Опорний конспект автор використовував при послідовному вивченні навчального матеріалу шляхом багаторазових відтво­рень мети викладачами й учнями. За визначенням В. Ф. Ша- талова, опорний конспект - це схема, у якій різними символами «закодований» зміст теми. Читання коду, робота з конспектом можливі лише при глибокому розумінні матеріалу.

У цьому випадку опорний конспект є коротким відображенням змісту навчального матеріалу теми у вигляді опорних сигналів, визначень, узагальнень. Він загалом повторює логічну структуру навчального матеріалу з необхідним розкриттям основних понять.

Необхідність створення опорного конспекту пов'язана з тим, що текст, як правило, містить як-основну, так і додаткову інфор­мацію (опис, приклади, порівняння). Під час конспектування над­лишок другорядної інформації призводить до втрати послідовності логічних міркувань і розриву зв'язків між новими та наявними знаннями. Уміння конспектувати є одним з основних у навчальній діяльності, від нього залежить результат навчання. Формуванню цього вміння викладач мусить приділяти максимальну увагу, для чого в процесі підготовки до занять йому необхідно визначити обсяг інформації, яку слід законспектувати учням.

Опорний конспект, як правило, формується для кожного уроку після складання перспективного-тематичного плану уроку. Для цього зі всієї інформації виділяється основна, необхідна для вивчення в заданих умовах. Ці умови регламен­туються базовими знаннями, міжтемними зв'язками, цілями вивчення теми й окремих уроків, часом, відведеним на засвоєн­ня матеріалу, наявністю навчальної літератури тощо. Іншими словами, опорний конспект складається під час підготовки до окремих занять на етапі розроблення.

Опорний конспект є продуктом діяльності зі створення нав- чально-змістових матеріалів, його створення завершує цей процес.

Наявність опорних конспектів у викладача й учнів сприяє оптимізації навчального процесу. Це пов'язане з тим, що ком­пактні, незвичні опорні сигнали викликають інтерес в учнів, спону­кають їх до активної роботи, загострюють увагу на основних проблемах теми. У них наявний і елемент гри, й економія часу, й орієнтування на психологію учнів.

Основна мета опорного конспекту - доступний і взаємопов'я­заний виклад навчального матеріалу, що сприяє його швидкому запам'ятовуванню і засвоєнню. Ця мста досягається шляхом схематичної побудови навчального матеріалу за допомогою впорядкованого графічного розміщення понять з акцентами та різноманітними малюнками.

Як відзначає В. Ф. Шаталов, під час складання конспекту слід дотримуватися таких принципів:

• принцип лаконічності (реалізується висока інформаційна ємність слів, знаків, незакінчених фраз. Графічна ємність кон­спекту - 300 знаків, час відтворення - не більше 10-12 хвилин);

• принцип блочности (передбачає таку структуру розта­шування блоків, яка є зручною як для запам'ятовування, так і для відтворення і перевірки знань);

• принцип акценту (передбачає, що в контексті кожен еле­мент має певне смислове навантаження і є «рельєфним» для запам'ятовування. При цьому можливим є використання різних знаків, стрілок, різноманітне розташування слів тощо);

- принцип асоціацій і стереотипів, використання побутових порівнянь, відомих афоризмів.

Для складання опорного конспекту слід дібрати з наявного тексту потрібну інформацію, «опорні сигнали», враховуючи всі необхідні критерії. Побудова опорного конспекту можлива також на підставі розкриття логічної структури навчального матеріалу, включення до його складу опису понять. У резуль­таті буде побудоване ядро знань із теми.

Усі перераховані етапи процесу діяльності щодо створення логіко-змістових матеріалів наведені на рис. 5.4.