4.3. Методика аналізу психологічних характеристик учнів і навчальної групи

Як відзначалося раніше, на вибір методів навчання впливають такі психологічні характеристики учнів: типи мислення й темпе­раменту учнів, їхнє емоційне ставлення до обраної професії, викладача і, відповідно, навчального предмета; серед характе­ристик групи учнів - наявність -лідера, згуртованість. Розглянемо послідовно ці характеристики, визначивши алгоритм діяльності викладача щодо їхнього аналізу.

4.3.1. Мислення

Мислення - найвищий пізнавальний процес, який є породжен­ням нового знання, активною формою творчого відображення й перетворення людиною дійсності. Мислення провокує такий ре­зультат, якого ані в дійсності, ані в суб'єкта на цей момент часу не існує. Мислення (в елементарних формах воно с н у тварин) також можна розуміти як одержання нових знань, творче перетворення існуючих уявлень.

Відмінність мислення від інших психологічних процесів полягає й у тому, що воно майже завжди пов'язане з наявністю проблемної ситуації або завдання, яке погрібно вирішити, і актив­ною зміною умов, у яких це завдання поставлене. Мислення, на підміну від сприйняття, виходить за межі відчуттєвого, розширює межі пізнання. У мисленні на підставі сенсорної інформації робляться певні теоретичні й практичні висновки. Воно відбиває буття не тільки у вигляді окремих речей, явищ і їхніх властивостей, але й визначає зв'язки, що існують між ними. Властивості речей і явищ, зв'язки між ними відбиваються в мисленні в узагальненій формі - у вигляді законів, сутностей.

На практиці мислення як окремий психічний процес не існує. Воно незримо присутнє в усіх інших пізнавальних процесах, таких як сприйняття, увага, уява, пам'ять, мовлення. Вищі форми цих процесів обов'язково пов'язані з мисленням, і ступінь його участі в цих пізнавальних процесах визначає їхній рівень розвитку.

Мислення - це рух ідей, що розкриває суть речей. Його підсумком і не образ, а певна думка, ідея. Специфічним результатом мислення може виступити понятгя - узагальнене відображення класу предметів у їхніх найбільш загальних та істотних особливостях.

Мислення - це особлива теоретична і практична діяльність, яка передбачає систему дій та операцій орієнтовно-дослідницького, перетворювального й пізнавального характеру. Основні види мислення подані на рис. 4.3. Розглянемо їх докладніше.

Рис. 4.3. Види мислення

Теоретичне поняттєве мислення - це мислення, користую­чись яким, людина в процесі вирішення завдання звертається до понять, виконує дії подумки, не маючи досвіду, який ми отримуємо за допомогою органів чуття. Людина обговорює та відшукує рішення завдань, від початку й до кінця послуго­вуючись готовими знаннями, вираженими у формі понять, суджень, умовиводів, отриманими іншими людьми. Цей тип мислення властивий дослідникам, теоретикам, інженерам.

Для теоретичного образного мислення матеріалом, який використовує людина для вирішення завдань, є не поняття, судження або умовиводи, а образи. Вони або безпосередньо вилучаються з пам'яті, або відтворюються уявою. У ході рішення розумових завдань відповідні образи подумки перетворюються так, щоби людина в результаті маніпулювання ними змогла безпосередньо побачити рішення завдання, яке її цікавить. Звичайно цей тип мислення переважає в людей творчої праці.

Провідна риса наочно-образного типу мислення полягає в тому, що розумовий процес безпосередньо пов'язаний зі сприйняттям мислячою людиною навколишньої дійсності і без нього відбуватися не може. Коли людина мислить наочно- образно, вона прив'язана до дійсності, а необхідні для мислення образи представлені в її короткочасній та оперативній пам'яті (на відміну від цього, образи для теоретичного образного- мислення вилучаються з довгочасної пам'яті й потім пере­творюються). Цей вид мислення найбільш повно й розгорнуто представлений у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, а в дорослих - серед людей, зайнятих практичною працею. Він розвинений у тих, кому часто доводиться приймати ріше­ння стосовно предметів своєї діяльності, безпосередньо не торкаючись їх, а тільки спостерігаючи за ними.

Особливість наочно-дієвого мислення полягає в тому, що процес мислення становить практичну перетворювальну діяльність людини з реальними предметами. Основною умовою рішення завдання в цьому випадку є правильні дії з відповідними предметами. Цей вид мислення характерний для людей, які зай­маються реальною виробничою працею, результатом якої є створення якого-нсбудь конкретного матеріального продукту.

Усі перераховані види мислення у людини співіснують, можуть бути представлені тією самою діяльністю. Однак залежно від її характеру та кінцевих цілей домінує той або інший вид мислення.

За ступенем своєї складності й за тими вимогами, які вони висувають до інтелектуальних та інших здібностей людини, усі названі види мислення не поступаються один одному.

Мислення, на відміну від інших процесів, відбувається згідно і певною логікою. У структурі мислення можна виділити такі логічні операції: порівняння, аналіз, синтез, абстракція й узагальнення. Хоча логічні операції органічно входять до складу мислення, воно не завжди виступає як процес, у якому діють лише логіка й розум.

Дуже часто в процес мислення втручаються емоції, змінюючи ного. Ось іцо з цього приводу писав С. Л. Рубінштейн: «Підкоряю­чись деспотичному пануванню сліпого почуття, думка починає часом регулюватися прагненням до відповідності із суб'єктивним почуттям, а не з об'єктивною реальністю..., йде за «принципом задоволення» усупереч «принципу реальності»... Емоційне мислення з більш-менш пристрасною упередженістю добирає аргументи, що працюють на користь бажаного рішення» [52]. Іімоції, однак, здатні не тільки спотворювати, але й стимулювати мислення. Відомо, що почуття додає думці значної пристрасності, напруженості, гостроти, цілеспрямованості й наполегливості. 1>сз піднесеного почуття продуктивна думка настільки ж немо­жлива, як і без логіки, знань, умінь, навичок. Питання лише и тому, наскільки сильне почуття, чи не переходить воно межі оптимуму, що забезпечує розумність мислення.