Назва: «У світі багато нерівності. Чи це справедливо?»

Предмет: Громадянство, Суспільні науки

Вік: 11-14 років

Час: 60 хвилин

Глобальні цілі для досягнення сталого розвитку::

• Ціль 1 – Подолання бідності

• Ціль 2 – Вирішення проблеми голоду

• Ціль 3 – Підтримання хорошого здоров’я

• Ціль 4 – Якісна освіта

• Ціль 5 – Ґендерна рівність

• Ціль 6 – Чиста вода та належні санітарні умови

• Ціль 7 – Використання відновлюваної енергії

• Ціль 8 – Достойні робочі місця й економічне зростання

• Ціль 10 – Скорочення нерівності

Якщо Ви поглянете нижче та проаналізуєте різноманітні конкретні завдання цих Цілей, Ви переконаєтесь, що багато з них пов'язані з питаннями рівного доступу для всіх людей незалежно від їхнього походження, статі, віку або особливостей розвитку.

Цілі навчання:

• Дізнатися, що є різні типи нерівності

• Надати лаконічні, проте чіткі аргументи за результатами дослідження

• Дослідити вплив нерівності на суспільство в цілому й економіку

Підготовка до уроку:

• Зібрати в одному місці достатньо печива / цукерок / наклейок / ґудзиків / камінців або будь-чого невеликого за розміром у великій кількості для використання у вступній вправі

• Прочитати Додаток 1

• Прочитати Додаток 2 і вирішити, чи хочете Ви використати представлені у ньому ідеї у першій навчальній вправі

• Роздрукувати Додаток 3

• Вивести на екран вирази з Додатку 3

• Роздрукувати інформацію для учнів, надану у Додатку 4

Час	Навчальна вправа	Додаткові або альтернативні варіанти
10 хв.	Коли учні заходять до класу, роздайте їм на цукерки / печиво / наклейки так, але не порівну. У деяких дітей буде багато предметів, у декого – нічого. Залиште більшість цукерок / печива / наклейок собі. Коли всі учні сядуть на свої місця, запитайте їх: «Чи це справедливо?». Заохотьте дітей обговорити це питання у класі. Сприяйте тому, щоб учні пояснили, як вони почуваються відносно тієї кількості цукерок / печива / наклейок, яку вони отримали. Скажіть учням, що Вам дісталося найбільше, тому що Ви – найстарший(а). Запитайте дітей, чи такий підхід справедливий, і чи потрібно, таким чином, перерозподілити цукерки / печиво? Запропонуйте зробити питання соціальної нерівності темою цього уроку. У нагоді може стати наступна дефініція: «ситуація, у якій люди не є рівними через те, що деякі групи мають більше можливостей, влади, грошей тощо, ніж інші» (словник MacMillian)	Щоб заохотити подальшу дискусію про нерівність, подумайте про можливості розширення вашої з учнями діяльності. У Додатку 2 описаний досвід однієї людини з проведення розширеного уроку такого типу та з використанням цукерок, аби пояснити ідею нерівності своїм учням. Докладний опис є тут: http://www.theguardian.com/teacher-network/2015/jan/28/teach-students-equality-smarties
10 хв.	Роздайте учням твердження типу «правда / неправда» про різні форми нерівності. Вирази наведені у Додатку 3. Попросіть учнів попрацювати самостійно та визначити, яке з тверджень відповідає дійсності, а яке – ні. Тепер ознайомте учнів із правильним відповідями. Далі організуйте обговорення питань, піднятих у твердженнях. Чи здивували дітей деякі твердження? Чи викликали деякі твердження в учнів відчуття, що ситуацію треба змінити? Що є спільного між усіма твердженнями? Використайте останнє запитання як початок теми про різноманітні форми нерівності.
5 хв.	У шести різних місцях класу повісьте вислови (з Додатку 3) шести активістів. Попросіть учнів прочитати ці вирази та стати біля того, з яким вони мають найбільше спільного або найбільше погоджуються. Попросіть декількох дітей пояснити свій вибір.
20 хв.	Об’єднайте учнів у невеликі групи для підготовки презентації про певну сферу нерівності (ви можете розподілити завдання відповідно до того, якого активіста діти обрали у попередній вправі. Та зауважте, що розподіл учнів має бути рівним). Діти можуть використовувати дані, наведені в Додатку 4, а також інші джерела інформації, до яких у них є доступ, зокрема газети, Інтернет тощо. Їхня презентація має тривати одну хвилину та пояснювати, чому питання нерівності є таким серйозним.	Учні можуть представити інформацію у форматі опису одного дня з життя людини, яка є жертвою нерівності. Вони повинні описати, як така людина почувається, проблеми, з якими вона може стикатися, щоденні труднощі, складнощі, які можуть виникнути у майбутньому тощо. До організації та проведення цієї вправи слід підходити дуже зважено, аби не створювати стереотипи.
10 хв.	Учні голосують, щодо якого виду нерівності їм хочеться вжити заходів більш за все та / або про який вид нерівності їм найцікавіше дізнатися. Діти не можуть голосувати за той вид нерівності, який вони презентували.
	Діти продовжують працювати в групах. Попросіть кожну з них створити «ланцюжок змін» щодо виду нерівності, за який проголосував клас. Учні мають записати всі наслідки нерівності, які спадуть їм на думку. Допомагайте учням, просіть їх подумати про вплив на окремих осіб, родину, місцеву громаду, всю країну та світ у цілому. Діти також можуть подумати про економічний, соціальний, політичний вплив і вплив на навколишнє середовище. Прикладами у випадку нерівного доступу до парків та інших природних об’єктів можуть бути наступні твердження: Люди менш здорові, через те, що вони перебувають у постійному оточенні будівель і транспорту. Люди менш здорові, через те, що у них менше місця, де вони могли би займатися спортом. Діти не дізнаються інформацію про рослини, живу природу та пори року. У дітей немає вільного та безпечного місця, де вони могли би гратися. Тротуари брудні, оскільки у людей немає іншого простору для вигулювання своїх собак. Зростають витрати на охорону здоров'я, оскільки люди менш здорові та частіше хворіють. Члени сімей, які живуть у менших будинках, частіше страдають від стресу і переживають смуток, оскільки у них немає простору для відпочинку. Більше повеней, оскільки дощові опади швидше потрапляють до каналізаційних систем, а звідти – до річок. Трави та дерев, які могли би сповільнити цей рух, практично немає.
5 хв.	Попросіть учнів закінчити речення: «Нерівність – це…» Ви можете впливати на структуру відповідей дітей, встановивши обмеження на кількість слів у відповіді або вимагаючи наводити приклади з реального життя.	В якості альтернативи учні можуть намалювати щось, що, на їхню думку, якимось чином відображає питання нерівності.
Подальші вправи Після уроку діти можуть визначити щось, що є прикладом нерівності у місцевості, де вони живуть. Це можна робити навіть по дорозі додому. Учні можуть або сфотографувати відповідний епізод, або написати його короткий опис. Потім вони повинні пояснити, чому побачене ними свідчить про нерівні права певної групи людей. Наприклад: На тротуарі ростуть кущі та живоплоти, що може заважати пересуванню людей із проблемами зору Сходи до громадських будівель або територій унеможливлюють пересування осіб в інвалідних візках, а також осіб, яким важко ходити Магазини та зелені території, дістатися до яких можна лише на машині. У такому випадку ці зони недоступні для осіб, які користуються громадським транспортом (найчастіше це люди літнього віку та безробітні)

Приклад заклику до дій

Додаток 1

Важливо!

Перш ніж починати викладання цього уроку, Вам слід перевірити, чи є серед Ваших учнів такі, що підпадають під приклади нерівних можливостей, які обговорюватимуться. Це дуже болючі питання, тому для їхнього обговорення у відкритій і сприятливій атмосфері Вам слід пересвідчитися, що клас є «безпечним» середовищем для всіх Ваших учнів.

У цьому уроці наводиться лише огляд деяких із багатьох видів нерівності, які існують у світі. Дуже легко скотитися до стереотипних категорій при описі таких ситуацій. Намагайтеся відвести учнів від цього та нагадати їм, що питання про те, чому існує феномен нерівності, та як живеться людям із нею, дуже складні.

Додаток 2

http://www.theguardian.com/teacher-network/2015/jan/28/teach-students-equality-smarties

Як я розповідаю учням, що таке рівність: цукерки на все допоможуть знайти відповідь

Агнес Арнольд-Фостер ділиться своїм найкращим уроком, у ході якого вона за допомогою шоколаду залучає учнів до обговорення питань несправедливості та рівності.

Будь-хто, хто колись працював або жив із дітьми, знає про їхню феноменальну здатність виявляти несправедливість – як часто ми чуємо від них «але ж це несправедливо». Проте, на жаль, рідко коли ми розвиваємо в них цю внутрішню тягу до справедливості у повноцінне критичне обговорення природи рівності, справедливого ставлення, а також того, хто визначає такі стандарти.

Нещодавно я викладала у маленьких групках учнів 5 і 6 класів двох шкіл у Рофморді у рамках ініціативи «Бріліант клабу» (Brilliant Club), неурядової організації. «Бріліант клаб» навчає та направляє аспірантів до державних шкіл і шестикласних коледжів, обраних на власний розсуд. Там аспірант проводить заняття університетського типу для малих груп обдарованих учнів. Метою програми є розширення доступу до найкращих університетів, підтримка мрій учнів та робота з недоліками системи освіти. Як аспірант, я маю досвід викладання у молодих людей 20-ти років – що також ставить чимало своїх особливих викликів. Але з 9-ти та 10-ти-річними дітьми до цього я не працювала.

Цей урок побудовано на основі дворівневої програми, метою якої є всебічний розгляд питань чесності, рівності та соціальної справедливості. Урок має викладатись у стилі університетських семінарів, тому ми розпочали його з визначення основних принципів нашої співпраці: слухати з повагою, коли хтось виступає; висловлювати свою незгоду у ввічливий спосіб; а спеціально для цієї тематики я запропонувала, аби ми не піднімали руки, коли хочемо висловити свої думки. Останнє правило, звичайно, можна легко скасувати, якщо учні не дотримуватимуться інших норм.

Я розпочала урок із того, що роздала деякі солодощі – краще чітко показати свою позицію щодо способу ведення уроку, бо в іншому випадку на Вас впаде лавина критики. Я обрала «Смартіз» (Smarties). Деяким дітям я видала аж по 15 штук, іншим – лише по одній. Більшу частину цукерок я залишила собі. Чесно? Вони заскавуліли. Я попросила учнів записати свої почуття. Деякі були «засмучені», «сумні» або «злі». Інші виявились «задоволеними» або «щасливими». Кілька «правильних» дітлахів були «розчаровані» тим, що розподіл цукерок був несправедливим, незважаючи на те, що вони самі отримали достатньо.

Я запитала, як ми можемо перерозподілити цукерки, щоб було справедливо? Усі погодились, що солодощі треба кожному роздати порівну. На цьому етапі все так передбачувано: справедливість означає рівність. Цей простий формат можна також використовувати, щоб перевірити справедливе поводження. В яких ситуаціях нерівність більше буде сприяти справедливості?

Я розділила групу на дві рівні частини з двох боків класу: на одній стороні були «діти», а на другій – «дорослі». Хто має отримати більше смачненьких «Смарті»? Були різні пропозиції, та більшість погодилася, що дітям треба видати більше цукерок, тому що діти їх більше хочуть. Дорослих цікавлять інші питання, як-от робота, комп’ютери й успішність їхніх дітей у школі. Справедливість насправді може означати рівну радість, а не рівний розподіл.

Тому я дала «дорослим» гроші та встановила високу ціну – один пенні за один «Смарті». Якщо у дітей немає грошей, то як можна від них вимагати, щоб вони щось платили?

Далі ми перейшли до більш складних варіантів. Я «зробила» з них усіх «дорослих». Але лише половина з них мала достатньо коштів на придбання цукерок. А так справедливо? Уперше думки розійшлися. Деякі стверджували, що якщо люди мають гроші, це означає, що вони їх заробили, а тому більше заслуговували на цукерку. Інші доводили, що я роздавала гроші на власний розсуд, а тому нам невідомо, чи хтось дійсно наполегливо працював, чи йому просто пощастило ні за що.

Деякі діти виступали за те, щоб цукерки все одно поділили порівну, незалежно від купівельної спроможності «дорослих». Були пропозиції встановити мінімальну квоту, яку отримував би кожен, а поодинокі щасливчики могли би дозволити собі добавку.

Ці різноманітні цукеркові сценарії очевидно відображають проблеми з реального життя – й учням не треба було особливо допомагати, аби вони зрозуміли це. Ми говорили про дитинство – про роль і обов’язки дітей у суспільстві у порівнянні з роллю та відповідальністю їхніх батьків. Ми говорили про деякі поступки власним щастям заради досягнення гармонії у спільноті та дискутували про цінність роботи – чи заслуговує вона на певну матеріальну винагороду. Ми обговорювали різні потреби та бажання людей, торкалися питання бідності. Чи досягнення справедливості може іноді обмежувати свободи окремих індивідів? Чи можемо ми спроектувати наші обговорення у групках на ситуації у світі? Мета цього уроку – не надати відповіді, а стимулювати обговорення. У випадку моїх учнів цей підхід спрацював – діти охоче висловлювалися і хотіли брати участь у процесі. І хоча інколи дискусія перетворювалася на маленький хаос (безперечно, причина всьому – близькість шоколаду), коли пристрасті наростали, а про правило не перебивати один одного забували, такий запал був продуктивним і дав можливість дітям висловлювати надзвичайні та складні варіанти трактування проблеми. У будь-якому випадку, така форма уроку більше підходить для роботи з маленькими групками учнів, аніж із цілим класом.

Особливо цікаво в цьому уроці те, що він, скоріше за все, складатиметься абсолютно по-різному залежно від школи, де він проводиться, і, звичайно, залежно від учнів, які беруть у ньому участь. Маленькі учні не випадають із соціального контексту: на них впливає їхній особливий соціальний і культурний контекст, зокрема, пов’язаний із їхніми батьками. Усе це проявилося у наших бесідах. Незалежно від обставин, на цьому уроці діти мали можливість говорити та дискутувати про ідеї та переконання, над якими, скоріше за все, вони раніше взагалі не замислювалися. Своє власне відчуття соціальної несправедливості вони розвинули задля розуміння суспільства в цілому. Цей урок є лише одним із багатьох варіантів, який допомагає побудувати дітям власну систему цінностей та подумати про те, як вона може не збігатися з канонами, які нав’язує суспільство.

Додаток 3