Тема 14. Міжнародні відносини та світовий політичний процес

1. Поняття світового політичного процесу

Світовим політичним процесом називають сукупну діяльність народів, держав та їхніх інститутів, соціальних спільнот та організацій, які переслідують певні політичні цілі в сфері міжнародного життя.

Наймогутнішими та організованими суб’єктами світового політичного процесу є держави, які володіють основними засобами впливу на міжнародне життя. Держава виступає представником інтересів націй та народів на світовій арені. Вона має можливість визначати і контролювати діяльність інших учасників міжнародних відносин, таких як адміністративні одиниці (області, краї, регіони), громадські організації, фірми, компанії, індивіди. Серед нетипових державних суб’єктів міжнародних відносин варто виділити Ватикан, наприклад.

З метою підтримки балансу сил та інтересів у міжнародній системі, забезпечення необхідного порядку і стабільності національні держави створюють союзи і коаліції, налагоджують двосторонні та багатосторонні зв’язки. Процес глобалізації суттєво змінив статус та становище держав, які були змушені адаптуватись до взаємозалежного світу. На світовій арені з'явились нові типи держав – мікродержави та наддержави, в яких відсутній чіткий поділ зовнішньої та внутрішньої політики. Державній владі доводиться передавати частину своїх функцій наднаціональним структурам, тим самим створюючи нові моделі соціополітичного управління.

Причиною незбалансованості міжнародних відносин в останньому десятилітті експерти вважають вихід на політичну арену, окрім держав, і інших самостійних суб'єктів. До них належать соціальні (демографічні, конфесійні, національні та інші) групи, міжнародні організації, транснаціональні компанії, корпоративні структури (громадські організації, ЗМІ, терористичні угрупування, туристичні фірми), а також окремі особи (наприклад, колишні політики можуть виступати посередниками у врегулюванні конфліктів).

Статут ООН визначає рівність суб’єктів міжнародних відносин. Якщо у внутрішьонаціональних політичних системах присутній єдиний центр управління, то на міжнародній арені кількість регулюючих центрів визначається кількістю суб’єктів міжнародних відносин.

Сучасний світовий політичний процес характеризується одночасним розвитком двох протилежних тенденцій – тенденції розмежування и тенденції об'єднання. Проявом тенденції об'єднання є формування світових продуктивних сил, розвиток НТР, інтернаціоналізація господарської діяльності в регіональному та світовому масштабі, інтеграція факторів виробничого і невиробничого призначення, прогрес сфери управління макроекономічними та виробничо-технологічними інноваціями. Відцентрові тенденції пов'язані з існуванням держав, народів та спільнот, що знаходяться на різних етапах формаційного та цивілізаційного розвитку, відмінностями у побуті, освіті, культурі, медичному забезпеченні, зайнятості, проблемах релігійного та етнічного характеру. Ці чинники дезінтегрують світове співтовариство, є причиною відчуженості між людьми, недовіри між державами, конфліктів, суперечок, воєн.

У міжнародних політичних процесах відсутній єдиний легітимний центр примусу, який би користувався авторитетом і повагою у всіх суб'єктів міжнародних відносин. Проте в політичних міжнародних відносинах існують регулятори у вигляді політичних, правових, морально-етичних норм.

Серед характерних особливостей світового політичного процесу можна виділити такі:

- наявність центру, яким виступає Організація Об'єднаних Націй; взаємодія країн «G8», діяльність впливових міжнародних інституцій – МВФ, НАТО та ін.;

- актуалізація глобальних проблем розвитку людства;

- посилення тенденцій до співпраці, плюралізм політичного розвитку;

- суперечлива взаємодія суб'єктів світової політики, пріоритет людини, її прав, свобод та життєвих інтересів;

- складність базових і периферійних, транснаціональних, регіональних, національних і локальних, етнополітичних і цивілізаційних процесів; суперечливість взаємодії «багатополюсного» і «однополюсного» світу, провідних міжнародних центрів (США, Росія, Західна Європа, Японія, Китай, «нові індустріальні країни»), існуючих цивілізацій (західної, східної, ісламської, російської та ін.);

- плюралізм суспільно-політичних сил, засобів, метолів і форм реалізації політики;

- суперечливість спрямування новизни і спадкоємності, визначеності і непередбачуваності, революційності і еволюційності, усвідомленості і стихійності.