Тема 8. Політичні режими

1. Сутність політичного режиму

Функціональний і динамічний аспекти політичної системи розкриваються в політичному режимі. Політичний режим (у загальному плані) - це сукупність методів і законів здійснення політичної влади. У політології існують декілька трактувань політичного режиму.

1. Інституційний (політико-правовий) підхід ототожнює політичний режим з формами правління і державного устрою та акцентує увагу на формально-юридичних характеристиках: особливостях поділу державної влади і співвідношення між гілками влади та типах урядових структур.

Прослідковується тенденція ототожнення політичного режиму з формою правління. Однобокість подібного підходу полягає в тому, що реальна практика реалізації влади може суперечити закріпленим у конституціях нормам, а сам політичний режим виражає собою більш широке явище, ніж форма правління. Проголошена республіканська форма правління ще не означає встановлення реальної демократії, про що свідчать приклади СРСР і Німеччини 30-х pp. Разом з тим європейські конституційні монархії розглядаються як класичні прояви ліберальної демократії.

2. Соціологічний підхід ставить акцент на характері відносин між державою і суспільством, які склалися реально і необов'язково відповідно до продиктованих конституцією та іншими правовими актами нормами політичної поведінки. В межах цього підходу звертається увага на соціальні обґрунтування влади, групи тиску, взаємовідносини еліт і народу.

Широке трактування політичного режиму виходить за межі тільки політико-правового або тільки соціологічного аналізу і розглядає його через співвідношення кількох компонентів, що дозволяє відрізняти одні типи політичних режимів від інших.

Політичний режим включає в себе:

• політичні структури влади, їх реальний статус і роль у суспільстві;

• методи здійснення державної влади: яким методам управління і панування віддається перевага : прямим чи непрямим, насильницьким чи методам переконання;

• реальний рівень свобод людини, обсяг її прав;

• методи прийняття політичних рішень;

• способи урегулювання конфліктів;

• плюралізм, у тому числі наявність або відсутність легальної (нелегальної) опозиції;

• конфігурацію партійної системи: однопартійні чи багатопартійні системи;

• ідеологію і те місце, яке відводиться їй у мобілізації суспільства;

• форми ставлення населення до політичної участі (політична пасивність, мобілізована або автономна участь);

• тип легітимності: харизматична, традиційна, раціонально-легальна, ідеологічна тощо;

• структурованість правлячої еліти: ступінь її згуртованості, відкритість і закритість, канали рекрутування.

Режим вказує на соціальну природу влади: які групи пануючого класу знаходяться при владі, на підтримку яких соціальних верств опирається влада.

Вищеназвані ознаки є критеріями для виділення різних типів політичних режимів. Спектр політичних режимів сучасного світу розкривається в таких поняттях, як демократія, авторитаризм і тоталітаризм. При визначенні сутності режиму акцент робиться на протиставлення держави, з одного боку, і громадянського суспільства – з іншого. Характер взаємовідносин визначається силою або слабкістю громадянського суспільства.

Є ще й інші підходи до дефініції політичного режиму. Володарювання як таке має особливий інституціональний вимір, що встановлює так називані інструментальні засоби і способи взаємодії управителів (державних органів) і керованих соціальних груп. Саме в даному відношенні осмислюють поняття «політичний режим». Воно більш обмежено по змісту як категорії політичний процес, що включає в себе частково спонтанні (мимовільні), неінституціоналізовані компоненти соціально-політичного розвитку, так і категорії державне керування, що описує регулювання колективних ресурсів, моделі політичної стратегії і тактики, нарешті, чисто організаційні питання. У свою чергу, аналіз функціонування політичних режимів сполучений насамперед зі способами керівництва людьми і підтримки порядку в даному співтоваристві.

Отже, специфіка владного керівництва керованими через конкретну систему інститутів в ім'я досягнення загальних цілей політики держави теж може складати зміст поняття політичного режиму. Саме такий підхід Йозефа Шумпетера (1883–1950): це метод, специфічний тип інституціонального пристрою. Ряд сучасних авторів йде ще далі, припускаючи під політичним режимом загальний характер відносин держави і соціальних груп, що містить у собі не тільки державний вплив зверху, але і «зворотний зв'язок», тобто механізми цивільного представництва і тиску, участі і виборів.

Отже, під політичним режимом варто розуміти спосіб політичного існування будь-якого суспільного колективу, племені, чи нації держави.

Для узагальнення вищесказаного можна спробувати звести разом різні підходи до визначення політичного режиму (принаймні, його нинішніх найбільш розповсюджених форм).

Політичний режим – це сукупність різних видів відносин між владою і суспільством.

1) Інституціональний спосіб взаємодії уряду і громадянина (дотримання конституційних норм, у т.ч. рівень поваги до фундаментальних прав і воль людини; відповідність заходів адміністративних органів державно-правовим основам; значення офіційно-легальної сфери в загальному обсязі дій уряду).

2) Ступінь політичної участі населення і його включеності в процес прийняття державних рішень, що відбиває соціальне представництво, народний контроль і волевиявлення.

3) Рівень можливості вільного суперництва між правлячою й опозиційною угрупованнями при формуванні органів державної влади.

4) Роль відкритого насильства і примуса в державному керуванні. Іншими словами, між управителями і керованими полягає свого роду «суспільний договір» про правила їхніх відносин, а динаміка здійснення державного керування постійно відбиває стан справ при підтримці владного порядку і сам характер регулювання відносин між державою і людиною.