2. Структура та функції політичної системи

Згідно положень загальної теорії систем елементами системи є її взаємопов’язані і невід’ємні складові, необхідні для її існування, функціонування та запланованих цілей. Структуру політичної системи складають підсистеми, яким відповідають певні елементи. Кожна з підсистем характеризується складною будовою та внутрішніми зв’язками.

Таким чином, політичну систему суспільства утворюють інституціональна, регулятивна, функціональна, регулятивна, функціональна і комунікативна підсистеми.

Інституціональна підсистема складається з політичних інститутів, тобто формалізованих явищ і процесів політичного життя суспільства таких, як держава, її структурні елементи, політичні партії, громадські організації, державного управління і місцевого самоврядування та процеси, що визначають їх функціонування. Це основоположна підсистема політичної системи суспільства. Вона не лише виступає джерелом всіх найважливіших зв’язків, але и визначає норми-регулятори цих зв’язків.

Основоположним елементом політичної системи суспільства є держава, яка забезпечує політичну організованість суспільства і надає політичній системі стійкості і цілісності, орієнтуючи її на найважливіші суспільні цілі.

Політичні партії як виразники певних суспільних інтересів займають особливе місце серед організацій, діючих у політичній системі суспільства. Це об’єднання громадян на основі певної ідеології, що має свою організаційну структуру і переслідує мету здобуття, утримання і реалізації державної влади з подальшим задоволенням цих інтересів.

Громадські організації на відміну від політичних партій не мають на меті завоювати державну владу, їх цілком влаштовує можливість впливати на неї. Вони вражають багатоманітні суспільні інтереси і для захисту цих інтересів вони взаємодіють з іншими політичними інститутами, в першу чергу з державою.

Регулятивна (або нормативна) підсистема – це сукупність політичних норм, що регулюють політичні відносини.

Соціально-політичні норми як різновид норм соціальних спрямовані на регулювання політичних відносин. Політичні норми формуються під впливом політичних, економічних, соціальних і духовних чинників. Їх творцем виступає держава (правові норми), політичні партії і громадські організації (корпоративні норми).

Норми національного права – це основа регулятивної підсистеми і їх визначають як встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові для всіх громадян і юридичних осіб правила поведінки, спрямовані на регулювання суспільних відносин. У випадку порушень правових норм наступає кримінальна або адміністративна відповідальність.

Іншими регуляторами політичних відносин є норми партійного життя, а також правила, встановлені громадськими організаціями. Оскільки ці норми не мають правового, загальнообов’язкового характеру, то їх зобов’язані виконувати лише члени відповідних партій та громадських організацій.

До соціальних норм належить і мораль як вияв духовного життя суспільства. Норми моралі формують моральну свідомість і завдяки їм оцінюються вчинки людей, забезпечується рівновага суспільства. Вони орієнтують громадян на дотримання спільних інтересів.

Звичаї та традиції політичного життя також суттєво впливають на політичну систему країни. Звичаєм називають правила, що склались на сонові постійного, одноманітного повторення даних фактичних відносин. Передача норм і звичаїв від покоління до покоління формує традиції. Політичні звичаї не є формалізованими і не мають юридичного значення, але вони можуть сильно впливати на функціонування політичних інститутів. Наприклад, в деяких парламентських республіках, законодавчо не регламентований порядок формування уряду лідером партії чи партійною коаліцією, що здобула перемогу на парламентських виборах. Тому його відносять до політичних звичаїв.

Основні напрями і форми діяльності політичної системи суспільства, способи і засобі впливу на суспільно-політичне життя визначає функціональна підсистема, проявами якої є політичний процес і політичний режим.

Політичний процес розуміють як форму функціонування політичної системи суспільства, що еволюціонує в просторі і часі і є сукупністю дій, спрямованих на збереження чи зміну певної політичної ситуації. Найважливішим елементом політичного процесу є прийняття та реалізація політичних рішень. Процес прийняття політичних рішень передбачає збір та систематизацію необхідної інформації, розробку альтернативних пропозицій і проектів, формалізацію рішення, його імплементацію і контроль за виконанням.

Комунікативну підсистему політичної системи суспільства складають політичні відносини – це зв’язки між людьми та різноманітними спільнотами, що формуються в процесі реалізації політичної влади або з її приводу. Ця підсистема включає формалізовані відносини і неформальні зв’язки. Перші – базуються на правових нормах і ними регулюються, другі – не закріплені правовим способом, але суттєво впливають на політичне життя.

Суб’єктами політичних відносин виступають індивіди, об’єднання громадян, соціальні спільноти, політичні інститути.

За критерієм суб’єктного складу виділяють три основних групи політичних відносин. Це відносини між соціальними спільнотами (суспільними класами, соціальними верствами, групами, націями), відносини, коли однією зі сторін є політична організація, і відносини між політичними організаціями і установами (державою, політичними партіями, громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування).

Духовно-ідеологічна підсистема політичної системи суспільства складається з політичної культури і політичної свідомості. Політична свідомість відображає політичне буття, зокрема політичні відносини, у формі теорій, ідей, уявлень і поглядів. Політична культура – це сукупність стійких форм політичної свідомості та поведінки.

Політична система суспільства виконує наступні функції:

1. Функція забезпечення цілісності громадянського суспільства.

2. Владно-політична функція.

3. Інтегративна функція.

4. Управлінська функція.

5. Функція відтворення та стабілізації політичного життя.

6. Функція суспільної демократизації та модернізації.

7. Функція організації і впорядкованості політичного життя.

8. Функція консолідації соціально-політичних сил.