- •1 Пояснювальна записка
- •2 Витяг з робочої навчальної програми
- •3 Інструкція з техніки безпеки
- •4 Перелік посилань
- •Лабораторне заняття № 1 (2 год.)
- •Хід роботи
- •Лабораторне заняття № 2 (2 год.)
- •Хід роботи
- •Лабораторне заняття № 3 (2 год.)
- •Лабораторне заняття № 4 (2 год.)
- •Лабораторне заняття № 5 (2 год.)
- •Хід роботи
- •Лабораторне заняття № 6 (2 год.)
- •Лабораторне заняття № 7 (2 год.)
- •Лабораторне заняття № 8 (2 год.)
- •Лабораторне заняття № 9 (2 год.)
- •Лабораторне заняття № 10 (2 год.)
Лабораторне заняття № 1 (2 год.)
ТЕМА: Перевірка технічного стану та технічне обслуговування зчеплення
НАВЧАЛЬНА МЕТА: ознайомитись на практиці з призначенням будовою і роботою зчеплення та його приводами керування закріпити, поглибити і розширити знання, отримані на теоретичних заняттях.
ОБЛАДНАННЯ ТА ОСНАЩЕННЯ: діючі макети зчеплення та його привода керування, деталі зчеплення та його привода керування різних типів автомобілів, плакати, схеми, інструменти для розбирально – збиральних робіт.
ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ:
Зчеплення слугує для короткочасного роз'єднання колінчастого вала двигуна з коробкою передач та плавного з'єднання їх, що потрібно в разі перемикання передач і рушання з місця.
На автомобілях найчастіше застосовується однодискове зчеплення фрикційного типу, яке складається з механізму й привода керування (вмикання). Механізм зчеплення розміщений на маховику 1 двигуна, а привод - на не обертових деталях, установлених на рамі або кузові автомобіля .
Основні деталі механізму зчеплення: ведений диск 2, встановлений на шліцах ведучого вала 8 коробки передач; натискний диск 3 з пружинами 4, розміщений на кожусі 12 зчеплення, який жорстко прикріплений на маховику; відтискні важелі 11, установлені на кульових опорах на кожусі 12 і шарнірно з’єднані з натискним диском 3.
Якщо в механізмі зчеплення застосовується один ведений диск, то таке зчеплення називають однодисковим. На вантажних автомобілях, з метою збільшення зусилля, що передається зчепленням застосовують два ведених диска та проміжний диск який вставляють між веденими дисками. Таке зчеплення називають багатодисковим.
Приводи керування зчеплення бувають : механічні; гідравлічні; з пневматичним підсилювачем.
Привод керування (вимикання) зчепленням складається з муфти 10 із витискним підшипником, поворотної пружини 9, вилки 5, тяги 6 і педалі 7.
Такий привод називається механічним, бо має жорсткі важелі й тяги, які передають зусилля від педалі. Замість важелів і тяг в механічному приводі часто застосовується трос.
Гідравлічний привод вимикання зчеплення складніший за конструкцією порівняно з механічним, але забезпечує плавніше вмикання й допускає вільне розташування педалі відносно механізму зчеплення (рис. 2).
Для зменшення зусилля натискання на педаль під час вимикання зчеплення, в приводі зчеплення застосовують пневматичний підсилювач (рис.3), що складається з двох корпусів, між якими затиснуті діафрагми слідкуючого пристрою.
Під час натискання на педаль зчеплення тиск рідини з головного циліндра передається під гідропоршень підсилювача й слідкуючий поршень. Останній переміщується й діє на клапан керування, закриваючи випускний і відкриваючи впускний. При цьому стиснене повітря із системи починає надходити в порожнину пневмопоршня, що переміщується, створюючи додаткове зусилля на шток 1 вимикання зчеплення. В результаті сумарне зусилля від тиску повітря й педалі на штоку вимикання зчеплення зростає, і зчеплення вимикається. При відпусканні педалі тиск у гідроприводі зникає, й поршні під дією пружини відходять у вихідне положення, зчеплення вмикається, а повітря з пневмопідсилювача виходить в атмосферу.
Рисунок 1 - Схема фрикційного зчеплення
1 – маховик; 2 – ведений диск; 3 – натискний диск; 4 – пружини; 5 – вилка; 6 – тяга; 7 – педаль; 8 – ведучий вал коробки передач; 9 –поворотна пружина; 10 – муфта; 11 – важелі; 12 – кожух.
Рисунок 2 - Схема механізму зчеплення з гідравлічним приводом
1 – картер зчеплення; 2 – маховик; 3 – колінчастий вал двигуна; 4 – ведений диск; 5 – натискний диск; 6 – натискні циліндричні пружини; 7 – муфта; 8 – ведучий вал коробки передач; 9 – вилка вимикання зчеплення; 10 – важіль; 11 – кожух; 12 – штовхач; 13 – клапан випускання повітря; 14 – робочий циліндр; 15 – головний циліндр; 16 – педаль
Перевірка технічного стану зчеплення виконується при працюючому двигуні. Натиснувши на педаль зчеплення, почергово переключають передачі. Якщо включення передач затруднене і супроводжується шумом, зчеплення повністю не вимикається. Потім перевіряється вмикання зчеплення: затягують стоянкове гальмо, включають вищу передачу і плавно відпускають педаль зчеплення, одночасно натискаючи на педаль керування дросельними заслінками. Якщо двигун зупиниться, зчеплення справне. Працюючий двигун вказує на неповне включення (буксування) зчеплення. При перевірці під час руху також можуть бути виявлені такі несправності як різке його включення, шуми, вібрації, а також занадто сильне нагрівання деталей.
Пробуксовування зчеплення призводить до того, що крутний момент від вала двигуна не повністю передається на ведучі колеса. Із збільшенням частоти обертання колінчастого вала двигуна при відпущеній педалі зчеплення автомобіль або взагалі не рушає з місця, або його швидкість збільшується дуже повільно, або автомобіль рухається ривками, а в кабіні відчувається запах горіння фрикційних накладок веденого диска. Пробуксовування дисків може відбуватися внаслідок таких причин: порушення регулювання приводу виключення зчеплення, замаслювання дисків зчеплення, наявність збільшеного зносу фрикційних накладок веденого диска, забруднення компенсаційного отвору головного циліндра гідроприводу виключення зчеплення.
Неповне виключення зчеплення супроводжується затрудненим переключанням передач, ударами зубів синхронізаторів і шестерень коробки передач, при цьому не виключається можливість їх поломки. Така несправність зчеплення може виникнути може виникнути внаслідок порушення регулювання приводу виключення зчеплення (збільшення вільного ходу важеля вилки виключення зчеплення або збільшення зазорів в гідроприводі), перекосу або короблення веденого і (або) натискного дисків, обриву фрикційних накладок, а також порушення герметичності гідроприводу виключення зчеплення і потрапляння в нього повітря, забруднення отвору в бачку.
Різке включення зчеплення супроводжується ривками при троганні автомобіля з місця. Ця несправність може бути наслідком зносу накладок веденого диску і заїдання його ступиці на шліцах ведучого вала коробки передач, зниження його осьової пружності, наявності задирів на поверхні маховика або нажимного диска, заїдання муфти виключення зчеплення або заїдання в приводі виключення зчеплення.
Підвищений шум при включенні зчеплення може спостерігатися у випадку несправності підшипників: вижимного і (або) ведучого вала коробки передач. Також причиною підвищеного шуму може бути знос шліців і збільшення зазору в з'єднанні ступиці веденого диску зчеплення і ведучого вала коробки передач. Крім того, підвищений шум може виникнути при зіскакуванні, втраті пружності або поломці пружини вилки виключення зчеплення.
Технічне обслуговування зчеплення і ведучої частини автомобілів виконується з загальною періодичністю обслуговування автомобіля.
Таким чином, при щоденному обслуговуванню (ЩО) перед пуском двигуна у автомобілів з гідравлічним приводом зчеплення слід перевірити зовнішнім оглядом герметичність з'єднань (по слідам підтікання гальмівної рідини); перед початком руху (на нейтральній передачі), маніпулюючи педалем зчеплення, перевірити відсутність заїдань або провалів (у автомобілів з гідроприводом) педалі; після початку руху звернути увагу на чіткість виключення зчеплення, про що може свідчити легкість включення передач. Під час роботи на лінії слід звертати увагу на відсутність вібрацій, шума і інших ознак несправностей в роботі зчеплення.
При потраплянні повітря в гідравлічний привід гальм, слід виявити і усунути причину, а після цього виконати видалення повітря із системи.
Прокачку гідроприводу слід виконати і після зміни робочої рідини (як і для гальмівної системи), яку слід замінити після кожних двох років експлуатації.
Перед регулюванням робочого циліндра встановлюють зазор в межах 0,1 …. 0,5 мм між штовхачем і поршнем головного циліндра. Оскільки цей зазор неможливо визначити безпосередньо, його визначають через вільний хід (0,4 …2,0) мм педалі зчеплення до упору штоку в поршень головного циліндра. Необхідний хід регулюють обмежувачем ходу педалі зчеплення при розміщенні регулювального пристрою позад педалі зчеплення (ВАЗ) або обмежувачем при розміщенні регулювального пристрою спереду педалі. Після цього регулюють вільний хід педалі зчеплення до упору вижимного підшипника в пелюстки нажимної пружини. Цей зазор визначають по величині вільного ходу штовхача робочого циліндра ( 4 …5 мм).
Регулювання виконується гайкою після відкручування контргайки. Після регулювання гайка фіксується контргайкою. Вільний хід штовхача контролюється лінійкою або спеціальним шаблоном. В кінці регулювання перевіряють вільний хід педалі зчеплення (до початку виключення), який повинний складати для автомобілів ВАЗ 25….35 мм, а для інших моделей, в залежності від конструкцій, - 5 … 35 мм. Іноді, в якості регулювального параметру зчеплення дається повний хід педалі зчеплення, який включає в себе і вільний хід.
Перед прокачкою гідроприводу зчеплення перевіряють рівень рідини у головному циліндрі, при необхідності рідину доливають. Надівають на головку штуцера для прокачки робочого циліндра зчеплення шланг, нижній кінець якого опускають в ємкість з рідиною, що використовується для гідроприводу. Для прокачки зчеплення необхідний помічник, Який різко натискає 3 … 5 разів на педаль зчеплення з інтервалами 2 …3 сек і утримує педаль у натисненому стані. Штуцер для прокачки в цьому положенні педалі зчеплення відкручують на 0,5 … 0,75 оберти. Робоча рідина під тиском від поршня головного циліндра виходить разом із повітрям через шланг в ємкість. Після того, як педаль сягне крайнього положення, і витікання рідини через шланг скінчиться, штуцер закручують до відказу. Вказану операцію повторюють до повного виходу бульбашок повітря і, утримуючи педаль натисненою, закручують штуцер до відказу, знімають шланг і надівають ковпачок штуцера. Після прокачування слідкують, щоб рівень рідини в бачку був не менше 2/3 нормального рівня, а кінець шлангу для прокачки був опущений у рідину. Якщо, не дивлячись на тривале прокачування, із шлангу виходять бульбашки повітря, перевіряють надійність кріплення з'єднань, відсутність тріщин на трубках та штуцерах. Можливе проникання повітря через несправні ущільнювальні кільця головного або робочого циліндрів.
