Вищий господарський суд України постановив:

Касаційні скарги Державного фармакологічного центру МОЗ України та Міністерства охорони здоров`я України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2004 по справі № 39/311 та рішення господарського суду м. Києва по цій справі змінити.

В задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним наказу Міністерства охорони здоров'я від 15.01.2003 №8 у частині застосування знака для товарів і послуг "АСПИРИН" відмовити.

Витрати по сплаті державного мита, в т.ч. за перегляд у касаційній інстанції віднести на позивача.

Доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ".

 

(Постанова Вищого господарського суду України від 25.05.2004р. у справі № 39/311 у складі колегії суддів: В. Овечкіна – головуючого, Є. Чернова, В. Цвігун).

 

Однак, не погодившись з такими висновками ВГСУ, компанія «Байєр Акцієнгезельшафт» подала до Верховного Суду України касаційну скаргу на зазначену Постанову ВГСУ, мотивуючи її “порушенням Вищим господарським судом України при вирішенні справи норм процесуального і неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю постанови рішенням Верховного Суду України і Вищого господарського суду України з питань застосування норм матеріального права, різним застосуванням того самого положення закону в аналогічних  справах,  невідповідністю постанови міжнародному договору України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України”.

Зокрема, компанія наполягала на тому, що:

– позначення "АСПИРИН", "ASPIRIN", "АСПИРИН, зображення" і "ASPIRIN, зображення" є товарними знаками, а не лікарськими засобами;

– ВГСУ нібито зробив неправильний висновок про те, що наказ Міністерства охорони здоров’я України № 8 від 15 січня 2003 р. є нормативним актом, а не діловою документацією;

– поняття «аспірин» не асоціюється у споживачів з ацетилсаліциловою кислотою (у цьому з компанією “Байєр” важко не погодитися, саме тому такою небезпечною є заміна першого поняття на друге – Авт.).

Уважно вивчивши доводи касаційної скарги компанії “Байєр”, Державний фармакологічний центр МОЗ України негайно підготував і представив у Верховний Суд України відзив на цю скаргу, в якому детально проаналізував обґрунтованість її вимог та правові підстави на яких вони базуються, і, спираючись на документи, що містились у справі, довів, що усі твердження скаржника щодо порушення і неправильного застосування Вищим господарським судом України норм процесуального і матеріального права і невідповідності постанови ВГСУ від 25 травня 2004 р. у справі № 39/311 іншим рішенням ВСУ і ВГСУ, а також міжнародним договорам України є необґрунтованими: у процесі касаційного розгляду справи № 39/311 ВГСУ була правильно застосована система законодавчих актів України в порядку їхньої ієрархії.

Слово “аспирин” (аспірин) є загальноприйнятою назвою одного з найстаріших лікарських засобів і загальновживаним позначенням для лікарських засобів певного виду. Саме такі визначення цього поняття містяться в словниках та енциклопедіях немедичного напряму, зокрема, у загальновідомому словнику сучасної російської літературної мови С. Ожегова, де вказано, що «аспирин – жаропонижающее и болеутоляющее лекарство». Відповідні визначення містяться у «Словаре русского языка» А.П. Евгеньевой, «Новому тлумачному словнику української мови» В. Яременко та О. Слепушко, «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» В.Т. Бусел тощо.

Словосполучення “ацетилсаліцилова кислота” (на використанні якого замість слова “аспірин” наполягав скаржник) є однією з наукових (хімічних) назв відповідної субстанції, а обсяг поняття “аспірин” є значно ширшим: це не тільки скорочення від латинської назви ацетилсаліцилової кислоти (А – ацетил, SPIR – саліцилова (спіраєва) кислота, IN – розповсюджений у фармацевтиці суфікс, що вказує на анальгетичні властивості відповідного лікарського засобу), а й видова назва групи протизапальних лікарських засобів на її основі та захворювань, що виникають на тлі їх тривалого застосування (аспіринової астми й аспіринової виразки).

Таким чином, використання в наказі МОЗ України № 8 замість поняття «аспірин» нормативно невизначених термінів, які невідомі широкому загалу споживачів, створило б загрозу для здоров’я та життя населення України.

Нормативний акт (зокрема, наказ МОЗ України № 8) повинен відповідати чинному законодавству України і видаватися у межах компетенції органу державної виконавчої влади (МОЗ України). Видав наказ № 8 Міністерство охорони здоров`я України здійснило владні державні повноваження в галузі охорони здоров`я громадян України. Згідно з ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Конституції України (акту найвищої юридичної сили) визначено, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Тобто в ієрархії норм права конституційні норми, що закріплюють природні та соціальні права людини, мають найвищу силу.

Також Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав та основних свобод людини від 4 листопада 1950 р., ст. 2 якої визначає основним правом людини право на життя, а ст. 17 забороняє зловживання правами та свободами людей.

Тому Вищим господарським судом на підставі всебічного та об’єктивного вивчення справи № 39/311 було встановлено, що “наслідком задоволення позовних вимог позивача буде завдання шкоди здоров’ю населення України, що буде порушувати ст. 3 Конституції України”.

У свою чергу, заслухавши на засіданнях від 19 жовтня і 9 листопада 2004 р. суддю-доповідача і пояснення представників сторін, уважно розглянувши й обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата в господарських справах Верховного Суду України 9 листопада 2004 р. дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

“Скасовуючи в частині рішення судів першої і апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України обґрунтовано виходив з того, що наказом МОЗ України від 15 січня 2003 р. № 8 право власності позивача на знак для товарів і послуг порушено не було.

МОЗ України не є господарюючим суб’єктом, який на фармацевтичному ринку України конкурує з Товариством (компанією “Байєр Акцієнгезельшафт”- Авт). При виданні оскаржуваного наказу МОЗ України діяло в межах наданих йому повноважень та відповідно до ст. 11 Закону України "Про лікарські засоби". Метою цього наказу є затвердження переліку допоміжних речовин та барвників, дозволених для застосування у виробництві лікарських засобів. Застереження хворих на алергію до аспірину, яке міститься у додатку до наказу про те, що вживання будь-яких ліків, які містять в своєму складі відповідний перелік барвників може завдати шкоду їхньому здоров’ю зроблено у відповідності до положень ст. 3 Конституції України, ч. 3 ст. 4 Закону України "Про лікарські засоби", Закону України "Про захист прав споживачів".

Вживання слова аспірин у наказі МОЗ України не може вважатися використанням товарного знаку у розумінні ч. 4 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" і не є порушенням прав позивача – власника свідоцтва на знак для товарів і послуг, які б підлягали захисту відповідно до ст. 20 цього Закону.

За таких обставин доводи касаційної скарги Товариства про незаконність постанови Вищого господарського суду України не можуть бути прийняті до уваги.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 – 111-20 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Касаційну скаргу акціонерного товариства Байєр Акціенгезельшафт залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 25 травня 2004 р. без змін.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає”.

Таким чином, справа про визнання пріоритету права власності на товарний знак над безпекою і здоров’ям українського народу досягла свого логічного завершення: звичайно, визнання законності монополії власника торгової марки на частину медичної термінології для правової держави з традиційною системою цінностей представляється малоймовірною. Тому спочатку Вищий господарський суд, а потім і Верховний Суд України довели, що ієрархія державних пріоритетів в Україні не відрізняється від загальновизнаної у світі, а вітчизняна система судочинства по ефективності, компетентності й об’єктивності не поступається системам спеціалізованих патентних судів провідних країн світу.

Цей спір був одним з найбільш яскравих судових процесів щодо товарних знаків – назв лікарських засобів, що, безперечно, збагатили вітчизняну правозастосовчу практику, і на сьогодні є одним із небагатьох судових спорів, у ході розгляду яких була застосована система законодавчих актів України (включаючи спеціальне законодавство про лікарські засоби) у порядку їхньої ієрархії і наочно доведена дієвість принципу верховенства права. Також ця справа показова тим, що в ній був розглянутий і конкретизований цілий ряд положень матеріального і процесуального права.

Розглянутий приклад наочно показує, що розширювальне тлумачення обсягу правомочностей власника товарного знака може призвести до порушення балансу інтересів у праві інтелектуальної власності - тому так важливе застосування спеціальних знань у розгляді відповідних справ.