Тема 9. Основні питання інтелектуальної власності, для вирішення яких призначається судова експертиза

Аналіз динаміки оновлення законодавчої бази України з права інтелектуальної власності та ряд заходів органів виконавчої влади (зокрема, Указ Президента України від 27 квітня 2001 р. „Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні”), свідчать про те, що головним завданням сьогодні є створення дієвої системи судово-експертного забезпечення потреб правоохоронних органів, судів, спеціалізованих підрозділів, новостворених у різних відомствах (зокрема у складі МВС, СБУ, Державного департаменту інтелектуальної власності), організацій та громадян у проведенні досліджень щодо об’єктів інтелектуальної власності.

Це також прямо випливає з Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2002 р. № 321-р, яким затверджено Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності. Перш за все, слід зазначити, що Розпорядження та Концепція орієнтують Мін’юст, МОН, Мінпромполітики, Мінекономіки, МЗС та інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади на створення координованими зусиллями відповідних відомств ефективних механізмів захисту прав у сфері інтелектуальної власності.

Серед основних положень Концепції, що безпосередньо стосуються функцій судово-експертних установ України, на наш погляд, слід виділити такі:

– удосконалення нормативно-правової бази та системи захисту прав у сфері інтелектуальної власності;

– створення дієвого механізму боротьби з порушенням прав у сфері інтелектуальної власності, виготовленням і розповсюдженням контрафактної продукції;

– удосконалення системи оціночної діяльності у сфері інтелектуальної власності;

– інформаційне забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності;

– розвиток міжнародного співробітництва.

Із передбачених Концепцією шляхів реалізації цих завдань важливо відмітити такі:

– проведення всебічного аналізу нормативно-правового забезпечення у сфері інтелектуальної власності та приведення його у відповідність з нормами міжнародного права;

– врегулювання питань щодо набуття прав інтелектуальної власності на об’єкти, створені за рахунок коштів державного бюджету та державних цільових фондів – відносно результатів НДДКР, що виконуються у СЕУ МЮ;

– нормативно-правове забезпечення оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності, обліку та використання цих об’єктів на ринкових засадах;

– удосконалення процедури розгляду спорів стосовно інтелектуальної власності;

– проведення комплексу заходів щодо боротьби з порушенням прав у сфері інтелектуальної власності, зокрема у сфері авторського права та суміжних прав;

– проведення наукових досліджень з питань, що стосуються забезпечення сприятливих умов для створення та використання об’єктів інтелектуальної власності;

– впровадження сучасних інформаційних технологій у процеси реєстрації та захисту об’єктів авторського права і суміжних прав, збору та розподілу винагороди за їх використання;

– удосконалення інформаційного забезпечення процедури експертизи заявок на об’єкти інтелектуальної власності;

– підготовка та перепідготовка кадрів національної системи правової охорони інтелектуальної власності.

Конкретизуючи положення Концепції стосовно функцій та повноважень судово-експертних установ Мін’юсту України, можна визначити основні проблеми судово-експертного забезпечення діяльності щодо захисту прав інтелектуальної власності. До них відносяться проблеми:

– нормативного забезпечення діяльності різних суб’єктів на ринку експертних послуг;

– організаційного забезпечення як у побудові спеціалізованих підрозділів, так і в організації взаємодії між відповідними підрозділами державних установ, а також іншими суб’єктами експертної діяльності;

– кадрового забезпечення. На наш погляд, найближчим часом необхідно запровадити систему підготовки та підвищення кваліфікації експертів та керівників судово-експертних установ, в тому числі – експертів у галузі досліджень об’єктів інтелектуальної власності, за єдиними навчальними програмами. Необхідно також вивчити питання щодо чисельності співробітників відповідних підрозділів;

– методичного забезпечення. Необхідно розробити та атестувати єдині, максимально об’єктивізовані методики досліджень об’єктів інтелектуальної власності;

– інформаційного забезпечення. Державні відомства, на які покладено забезпечення охорони об’єктів інтелектуальної власності та припинення правопорушень у цій сфері, мають створити єдиний інформаційний простір, який би охоплював відомості про об’єкти інтелектуальної власності та правовласників, про науково-методичні розробки, про слідчу, експертну та судову практику та ін.;

– апаратно-технічного забезпечення. Створення вказаних видів забезпечення у сучасних умовах можливе лише при використанні сучасної апаратно-технічної бази та програмного забезпечення.

Як було зазначено в четвертому розділі цього посібника, правове регулювання захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності має ряд особливостей.

Найбільш актуальними для судової практики є проблеми, пов’язані з постановкою питань для розгляду судової експертизи, методологією та організацією наукових досліджень.

Тому, з метою правильного і однакового застосування господарськими судами норм чинного законодавства у вирішенні питань інтелектуальної власності, Вищий господарський суд України (далі – ВГСУ) розробив проект рекомендацій «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах із спорів, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності».

Більшість спорів, для розв’язання яких залучаються фахівці-експерти, пов’язана з порушенням прав власників охоронних документів чи авторських прав, або з визнанням недійсними патентів на винаходи (корисні моделі, промислові зразки) і свідоцтв на знаки для товарів і послуг.

Проте, призначаючи судову експертизу у справах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності, суди іноді ставлять для роз’яснення судовим експертам питання про відповідність об’єкта інтелектуальної власності умовам правової охорони – тобто правове питання замість питання встановлення факту. Судовий експерт є носієм спеціальних знань, а суддя – правових, тому питання щодо тлумачення і застосування законодавчих норм є прерогативою останнього.

У своєму вступному слові на відкритті семінару, присвяченому обговоренню проекту рекомендацій ВГСУ «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах із спорів, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності», що відбувся 27–28 січня 2005р., заступник голови Вищого господарського суду України Віктор Москаленко, зокрема, наголосив на тому, що «судова експертиза повинна призначатися тільки для встановлення даних, що входять до предмету доказування у справі, і не може стосуватися тлумачення і застосування правових норм. Отже, господарські суди не повинні порушувати перед експертом питання суто правового характеру».

Також, питання, які виносяться на вирішення експертизи, повинні бути такими, що не припускають двозначного тлумачення.

Таким чином, на вирішення судової експертизи не повинні ставитися питання правового характеру, зокрема, про наявність правопорушення, винність тієї чи іншої особи у його скоєнні, та ін.

При формулюванні питань необхідно використовувати належну термінологію щодо найменувань об’єктів інтелектуальної власності, зокрема, визначену чинними нормативно-правовими актами.

Якщо вирішення питання, що ставиться перед експертизою, потребує використання різних за характером спеціальних знань, у справі може бути призначена комплексна експертиза. Така експертиза може бути проведена комісійно у випадку коли для її виконання залучаються два і більше фахівців, або одноособово, якщо один фахівець має відповідні допуски по різних експертних спеціальностях.