Лекція 3. Пам’ятки писемності давніх германців Періодизація в історії давньогерманських мов. Племінні германські діалекти
ПЛАН
Давньогерманська писемність
1.1.Рунічний алфавіт
1.2. Готське письмо
1.3. Латинське письмо
Періодизація в історії давньогерманських мов
Історія германських мов. Пам’ятки писемності давньогерманськими мовами
3.1. східногерманські мови
3.2. західногерманські мови (англійська, німецька)
1. Давньогерманська писемнiсть
Вiдомi три види германського письма, що мали бiльш або менш значне поширення: рунiчне, готське i латинське.
Найдавнiшi пам’ятки германської писемностi написанi рунiчним письмом. Його знаки - руни - це лiтери, що складаються в основному з перпендикулярних та косих лiнiй. Такий їхнiй характер був зумовлений тодiшньою технiкою письма - вирiзуванням на деревi, на кiстцi або каменi. Питання про походження рунiчного письма й досi лишається дискусiйним.
Найдавнiший рунiчний алфавiт мав 24 знаки, якi разом складали один рунiчний ряд, де кожна руна мала певне традицiйне мiсце. За послiдовнiстю перших шести його знакiв цей алфавiт звичайно називають у лiтературi “футарк” (fuþark). Iншою його назвою є “старший рунiчний алфавiт”, або “старшi руни”. Найчастiше руни вживалися як магiчнi письмена.
З ІX ст. футарк поступово змiнився в скандинавських країнах так званим молодшим рунiчним алфавiтом (молодшими рунами), який складався тiльки з 16 знакiв i становив варiант старшого рунiчного алфавiту. Вiн був менш зручним, бо одна руна передавала кiлька звукiв. Молодшi руни вiдомі в двох основних варiантах: шведсько-норвезькому i датському.
|
Рис.12. “Футарк” (fuþark) |
Як спроба вдосконалити цей алфавiт у кiнцi XII ст. виникли так званi пунктованi, або крапкованi руни. Щоб збiльшити кiлькiсть знакiв, до деяких рун було додано крапки.
Усього написiв старшими рунами (ІІІ-ІХ ст..) нараховують близько 150. Написiв, виконаних молодшими рунами, знайдено багато бiльше: у Швецiї близько 2500, у Норвегiї близько 500, у Данiї близько 400. Найважливiшою пам’яткою пунктованого рунiчного письма є Codex runicus - рукопис XIII ст. давньодатською мовою, де записано закони областi Сконе.
Готське, або вульфiлiанське, письмо - алфавiт, що був створений в кiнцi IVст. вестготським єпiскопом Вульфiлою. Вiн вiдомий тiльки в пам’ятках готської мови. В основi готського алфавiту лежить тодiшнiй грецький алфавiт. Оскiльки в грецькому алфавiтi не вистачало лiтер для позначення деяких специфiчних готських звукiв, то в готське письмо було запозичено кiлька знакiв з латинського (h, j, r, s, f, q), та з рунiчного (u, o).
|
Рис.13. Ave Maria готською мовою |
Латинське письмо почали застосовувати в германських мовах пiсля запровадження християнства. У захiдногерманських мовах тексти латинського письма вiдомi з VII-IX ст., у скандинавських дещо пiзнiше - з XII-XIIIст. Кожен германський народ, прийнявши латинське письмо, внiс у нього деякi змiни, зумовленi вiдмiнностями власної фонетичної системи. Вводилися дiактритичнi знаки, лiгатури, диграфи, додавалися знаки рунiчного алфавiту тощо. Так у англосаксiв i скандинавiв дзвiнкий i глухий мiжзубнi спiранти [ð], [] позначалися колишньою руною þ i видозмiненою латинською лiтерою ð, а в континентальних саксiв диграфом th. Часом одна лiтера вживалась для кiлькох звукiв, наприклад у англосаксiв “f ” могло передавати дзвiнке [ v ], або глухе [ f