35. Кейнсіанська та монетаристська теорії регулювання грошової маси

Представники різних економічних шкіл пропонують по-різному впливати на макроекономічні параметри за допомогою грошово-кредитної політики. Найбільш відомими є кейнсіанська і монетаристська концепції грошово - кредитної політики.

Кейнсіанська концепція виникла в 30-х роках ХХ століття. На практиці вона була застосована в США адміністрацією президента Ф.Рузвельта для виходу з економічної кризи, який отримав назву «Велика депресія». Такого роду політика після Другої світової війни також широко використовувалося в країнах Західної Європи.

Кейнсіанська концепція передбачає активну роль процентної ставки в справі стимулювання інвестиційної та підприємницької діяльності. Дж.М. Кейнс пропонував у періоди економічного спаду використовувати «політику дешевих грошей» шляхом пониження облікової ставки відсотка. І, навпаки, в періоди економічного підйому він пропонував використовувати «політику дорогих грошей», підвищуючи облікову процентну ставку, щоб не допускати перегріву економіки і високої інфляції, яка, як правило, супроводжує економічний бум.

Таким чином, відповідно до кейнсіанської теорії, грошово - кредитна політика повинна здійснюватися у зв'язку з тими чи іншими фазами економічного циклу і оперативно реагувати на стан національної економіки. Однак слід зазначити, що хоча кейнсіанці розглядають можливість впливу процентної ставки на розміри інвестицій і на реальний ВВП, вони одночасно вказують на можливість виникнення так званої «пастки ліквідності». Сенс «пастки ліквідності» полягає в тому, що в умовах збільшення параметрів грошової пропозиції (тобто при великих масштабах пропонованих ліквідних коштів) і, отже, при зниженні процентної ставки, у інвесторів все одно не виникає бажання розширювати попит на гроші. Така ситуація виникає тоді, коли у інвесторів відсутня очікування в прибутках.

У цьому випадку рветься причинно-наслідковий зв'язок між зниженням відсоткової ставки і збільшенням грошової пропозиції, з одного боку, і розширенням інвестиційної діяльності, ділової активності та масштабами ВВП, з іншого боку. Тому кейнсіанці вважають, що грошово - кредитна політика все ж не настільки ефективна, як фіскальна політика.

У 70-80-ті роки ХХ століття практично всі країни з ринковою економікою зіткнулися з феноменом стагфляції, коли економічний спад і застійні явища в економіці, супроводжувалися високими параметрами безробіття та інфляції.

В такому випадку активна політика дешевих грошей, яка була спрямована проти спаду і безробіття приводила до того, що ще більш посилювала інфляцію. У свою чергу, висока інфляція стримувала прагнення до розширення інвестиційної діяльності, і інвестори утримувалися від реалізації інвестиційних проектів. Отже, політика дешевих грошей не досягала своєї мети.

При цьому політика дорогих грошей, спрямована проти інфляції, могла ще більш посилити спад і безробіття, так як висока процентна ставка стримувала інвестиційний попит.

У цих умовах в економічній теорії починають посилюватися позиції неокласиків. У тому числі відбувається розширення впливу такого напрямку в неокласичної економічної теорії як монетаризм. Найважливішими представниками монетаристського напряму в економічній науці є американські економісти Ірвінг Фішер і Мілтон Фрідмен.

Монетаристи вважають, що активне втручання держави в економіку недоцільно і його слід обмежити лише регулюванням грошової маси. Обгрунтовуючи свою думку, монетаристи звертають увагу на існування в економіці так званих тимчасових лагів. Тимчасові лаги - це періоди часу між прийняттям тих чи інших економічних рішень, у тому числі з боку уряду і центрального банку, і зміною реальної ситуації в економіці. Часовий лаг може бути тривалістю 6-9 місяців. Це той період, коли економічні суб'єкти відреагують на дії урядових органів. Цілком можлива ситуація, коли прийняті державою заходи виявляться запізнілими.

Монетаристи доводять, що грошово - кредитну політику не слід пов'язувати з фазами економічного циклу і необхідно перейти до довгострокової політиці впливу на параметри грошової маси. На їх думку, між масою грошей в обігу і параметрами ВВП виявляється більш тісний зв'язок, ніж між інвестиціями і ВВП, а динаміка ВВП слід за динамікою зміни грошової маси. Взаємозв'язок між параметрами номінального ВВП і кількістю грошей в обігу в економічній теорії описується за допомогою рівняння обміну, автором якої, як уже зазначалося раніше, є І.Фішер. На думку монетаристів, зміна масштабів грошової пропозиції може відігравати активну роль у впливі на рівень цін, на інвестиції, на масштаби безробіття і на параметри ВВП.

З метою утримання економіки країни в режимі економічного зростання необхідно щорічно збільшувати грошову масу, що знаходиться в обігу, незалежно від фаз циклу, на величину середньорічного темпу приросту ВВП, розрахованого за тривалий період часу.

М.Фридмен розрахував, що для США цей середньорічний приріст за приблизно столітній період дорівнював трьом відсоткам. Він обгрунтував і сформулював монетарне правило, яке знайшло вираження в рівнянні Фрідмена.

М=Y +P

M - середньорічний темп приросту грошей, обчислений за тривалий період часу.

Y - середньорічний темп приросту ВВП, обчислений за тривалий період часу.

Р - середньорічний темп приросту очікуваної інфляції.

Монетарне правило припускає строго контрольоване збільшення грошової маси в обігу в межах 3-5% на рік. При збільшенні грошової пропозиції понад зазначені параметрів відбуватиметься «розкручування» інфляції. Тому монетаристи і вважають, що інфляція є результатом непродуманої політики держави. Якщо ж темп вливання грошей в економіку буде менше 3% на рік, то це призведе до уповільнення темпів приросту реального ВВП, або навіть може спостерігатися негативний приріст.

У свою чергу, якщо держава буде дотримуватися постійного темпу приросту грошової маси в позначених параметрах, то підприємці на грошовому ринку завжди знайдуть необхідні їм кошти для інвестицій, для поповнення оборотних коштів, для виплати заробітної плати. Якщо при цьому ціна грошей (процентна ставка) буде відносно високою, то це дозволить відсікти значну частину спекулятивних операцій. На думку монетаристів, в цілях боротьби з інфляцією необхідно зробити грошову одиницю стійко дорогою, щоб тим самим перешкодити розширенню спекулятивного попиту і зробити ефективними заощадження. Підприємці, знаючи, що процентна ставка буде стабільна на тривалому відрізку часу, і будучи впевнені, що завжди знайдуть на грошовому ринку необхідний їм обсяг грошових коштів, зможуть більш точно розраховувати свої доходи від інвестиційних проектів. Тому більш висока ціна грошей не буде їх відволікати від дій на користь реалізації інвестиційних вкладень і дозволить забезпечити економічне зростання.