силки його застосування. У ситуаціях неефективності тих чи інших мате­матичних підходів, особливо в соціальній галузі, слід завжди звертатись не до оцінки математики, як такої, але до умов її функціонування.

Сказане відноситься і до розуміння так званої універсальності діа­лектичного методу. Торкаючись даного питання, К. Маркс чітко підкре­слював. що “діалектична форма викладу є вірною тільки в тому випадку, якщо вона усвідомлює власні кордони” [5, с. 491].

Умови застосування методу входять, таким чином, у форми його функціонування, його самовизначення, поряд з принципами, апаратними засобами, конструктивними та критичними настановами, нормами та іде­алами. Метод тим самим виходить за рамки функцій інструменту, засобу, простого руху до істини, а постає як складне методологічне утворення.

Механізмом інтеграції, збереження цільності, сукупного функціо­нування усіх компонентів цього утворення і виступає свідомість. “Ме­тод, - писав Гегель, - розширюється в систему” [2, 313], а це розширен­ня потребує перетворення методу в систему методологічної свідомості. Інакше кажучи, сама методологічна свідомість є формою експлікації процесу розширення методу в систему.

Техніка, апаратна частина методу, його принципи та нормативні настанови повинні бути якось задіяні, спрацьовані в певні акти. Тут і виявляється необхідним усвідомлення методологічних засобів, при яко­му процедури та алгоритмічні вказівки набувають статус канону, тобто отримують імперативне вираження, принципи оцінюються в якості ор­ганону, тобто регулятивного механізму розвитку змісту пізнання, свого роду керуючого контуру в проблемному полі дослідницького процесу, а ідеали та ідоли перетворюються в ціннісні настанови конструктивного та критичного штабу.

Методологічна свідомість не існує проте в чистій “стратосфері” ду­мки. Вона за своєю природою предметна, занурена в конкретний предме­тний матеріал. Ця зануреність у предметність обумовлює подальшу спе­цифікацію та збагачення компонент методу. Так, ціннісні настанови мето­дологічної свідомості в залежності від конкретного матеріалу, зв’язку із завданнями спеціальних наук виявляють певні стереотипи наукового по­яснення та опису (так звані парадигми) та науково-дослідницькі програми. А сам спосіб занурення методу в конкретний матеріал виражає в методо­логічній свідомості стиль пізнавальної діяльності. У стилі фіксується цін­нісне засвоєння канону та передпосилки застосування методу. В результа­ті сама методологічна свідомість може бути в загальній формі охарактери­зована як єдність стилю та методу пізнавальної діяльності.

114

9. Методологічна свідомість. Метод та стиль мислення

Метод у системі методологічної свідомості виражає то, як об’єк­тивні закономірності дійсності перетворюються в імперативи руху дум­ки, у творчу організацію пізнавального процесу (тобто органон). У той час, як стиль фіксує цінісно-нормативний бік цієї організації, семантич­не забезпечення органону, спосіб врахування конкретної предметності пізнавального процесу - в його методологічному усвідомленні.

Оскільки об’єктивні закономірності, що відображені в змісті регу­лятивних принципів, є стабільними в достатньо широких часових інтер­валах, а способи семантичного забезпечення занурення цих принципів в конкретний матеріал і багатоманітні і залежать від історичних обставин, то метод може мати багато стилів свого функціонування. Діалектичний метод, наприклад, історично виступав і через діалогічний сталь (Сократ, Абеляр), і у вигляді спекулятивного стилю (неоплатоніки, Гегель) та у формі негативної діалектики (елеата, Кант, Адорно). Метафізичний ме­тод визначався і в реїстичному (оперуванню речами як незмінними формоутвореннями), і в аналітако-редкуціоністському сталі та у вигляді механіцизму.

Виражаючи ціннісний аспект функціонування методу, стиль роз­криває культурно-історичну варіабельність методологічної свідомості в той час, як його органон спирається на об’єктивні закономірності виді­лення людини з природи, освоює рубрикацію, членування світу в люд­ській діяльності. Єдність культурно-історичної варіабельності та форм освоєння рубрикації світу в методологічній свідомості характеризує її здатність перетворювати стихійне функціонування категорій мислення в усвідомлену діяльність методу.

Якщо в методологічній свідомості конкретних дисциплін філо­софські категорії отримують предметне втілення, то у філософії катего­рії виступають як форми репрезентації універсального членування світу в людській практиці. При цьому стиль виражає культурно-історичне освоєння цього універсального членування світу в методологічній сві­домості в тій або іншій епосі, тобто подає категоріальний лад мислення.

Теоретичне мислення передбачає наявність усієї сітки універсаль­них категорій. Але це абстрактне подання категоріальної визначеності думки актуалізується відносно практичних можливостей певних епох, відносно культурно-історичного освоєння тих або інших структур об’єк­тивного світу. Це значить, що на тлі загальної категоріальної заданості думки пізнання людини історично виявляється спочатку найбільш ефек­тивним та достовірним в освоєнні якісних характеристик об’єкта (як це