Тема 3. Методи управління ризиками в туризмі.

У туристичній та готельно-ресторанній діяльності ризик має ряд особливостей, до яких, в першу чергу, можна віднести:

- нестабільність попиту й пропозиції;

- вплив конкуренції;

- еластичність ціни та прибутку;

- чинник сезонності;

- вплив зовнішніх непередбачуваних факторів.

Тому необхідно скласти опис небезпечних ситуацій в галузі й на ринку збуту, а у бізнес-плані слід визначити розмір ризику, вірогідність його настання, міру керованості конкретним ризиком. Враховуючи сучасні тенденції міжнародної туристичної та готельно-ресторанной діяльності, а також зростання рівня ризиків, важливими завданнями є застосування ефективних методів управління ризиками.

Рис.1. Методи управління ризиками в туризмі

Кожне управлінське рішення, незалежно від того, чи воно стосується оперативної діяльності підприємства, чи його стратегічних планів розвитку, пов'язане з передбаченням можливих ситуацій за умов невизначеності. У практиці туристичних підприємств ніколи з цілковитою впевненістю не можна встановити, як у майбутньому сформуються чинники, які будуть мати вплив на досягнення запланованих результатів.

Матеріалізація ризику в господарській діяльності підприємства зумовлює відхилення від намічених планів, зокрема, у вигляді незапланованих витрат, збитків або зменшення запланованих доходів. У зв'язку з цим економічний, або господарський, ризик є дуже важливим чинником у діяльності туристичного та готельно-ресторанного підприємства. Він уможливлює завдання збитків господарству підприємства, коливання кон'юнктури, зміни на ринку збуту і зміну поведінки клієнтів.

За умов невизначеності (попит, ціни), гострої конкурентної боротьби менеджерам необхідно впроваджувати нові технології, приймати сміливі та нетрадиційні рішення, навчитися прогнозувати події, реально оцінювати ступінь ризику, йти на нього, але не виходити за межі припустимого.

У сфері нематеріального виробництва, купуючи послугу, клієнт також підлягає ризику і має здійснити аналіз принаймні таких його видів:

- функціонального (якою на практиці виявиться послуга, як буде функціонувати продукт);

- фізичного (чи реалізація послуги не буде загрожувати життю чи здоров'ю; цей ризик є типовим для придбання медичних чи туристичних послуг, однак на практиці клієнту, який до кінця не обізнаний зі специфікою цих послуг, важко здійснити аналіз);

- фінансового (чи варто витратити кошти, чи задоволення з набутої послуги буде адекватне цим витратам);

- психологічного (як придбана послуга вплине на почуття гідності клієнта або на його его);

- суспільного (як купівля послуги вплине на імідж клієнта в очах друзів, ровесників, місцевої спільноти; цей вид ризику пов'язаний з вибором продуктів і марок, які мають визначені атрибути суспільного сприйняття; у процесі купівлі споживачі керуються поглядами, які сформувалися у середовищі, в якому вони функціонують).

Спеціалісти визначають специфічні чинники ризику в туризмі та готельно-ресторанному бізнесі, серед яких виокремлюють:

- можливість природних, техногенних катастроф і надзвичайних випадків;

- поганий стан об'єктів матеріально-технічної бази;

- особливості рельєфу місцевості;

- недостатню підготовку туристичного, готельного, ресторанного персоналу;

- в туризмі недостатню підготовку туристів;

- брак інформаційного забезпечення.

Різниця між матеріальним продуктом і послугою полягає не лише у виникненні перелічених ризиків, а й стосується того, в якій мірі покупець сам собі довіряє (знання, досвід). Вона залежить від ступеня відчуття невпевненості, яка виникає тоді, коли не можна передбачити багатьох важливих наслідків від прийняття рішення про купівлю.

На рівень ризику, пов'язаного з підприємницькою діяльністю, вагомий вплив має час.

Динаміка змін, що відбуваються в оточенні туристичного та готельно-ресторанного підприємства, може спричинити те, що розтягнення періоду намірів збільшить невизначеність прогнозу щодо майбутніх умов функціонування і можливості досягнення поставлених цілей. Як наслідок, розширюється сфера можливих результатів здійснених дій та зростає ймовірність, що досягнуті ефекти будуть значно відрізнятися від очікуваних.

Результати спостережень засвідчують, що нехтування ризиком у процесі планування діяльності спричинює небезпеку понесення витрат та недосягнення поставлених цілей. Водночас надмірна обачність може призвести до втрати потенційної переваги і марнотрацтва. За таких обставин все більшого значення набувають діагностика та активний контроль ризику. Ці дії полягають в ідентифікації всіх небезпек і шансів, які можуть вплинути на можливості реалізації задекларованих завдань підприємством, а в подальшому - на використання методів і знарядь, що дають змогу обмежувати негативні й ефективно використовувати позитивні наслідки реалізації ризику. Цей процес визначається як управління ризиком.

Управління ризиком - це практична діяльність з пом'якшення впливу негативних наслідків ризиків на керовану систему, яка передбачає розроблення різних заходів, що сприяють усуненню можливих негативних наслідків ризику. До таких заходів належать процедури попереджувального характеру, які передбачають конкретні рекомендації для осіб, що приймають і реалізують ризикові рішення, інструкції з реалізації обраної ризикової альтернативи тощо.

Управління ризиком має сприяти підприємству в досягненні основних цілей на шляху елімінації загроз та пошуку шансів. Спосіб реалізації підприємством основних завдань, які накладаються на процес управління ризиком, може бути різний, однак застосовувані процедури відбуваються у визначеній послідовності й охоплюють: ідентифікацію видів ризику, яким піддається підприємство; оцінку потенційного впливу визначених видів ризику на результати діяльності; вибір і впровадження методів контролю та моніторингу ризику.

Фаза ідентифікації полягає у визначенні джерел ризику і чинників, які спричиняють їх активізацію, та передбаченні можливих прямих і непрямих наслідків реалізації ризику. На практиці це відбувається в процесі вивчення потенційних загроз і шансів з боку оточення, які можуть впливати на здатність суб'єкта досягати визначених цілей з урахуванням його сильних і слабких сторін. У цій фазі підприємства часто використовують методи стратегічного аналізу, тобто SWОТ-аналіз, метод експертних оцінок, які ґрунтуються на думці фахівців, або евристичні методи (наприклад, мозкової атаки).

Пояснення джерел виникнення будь-якого виду ризику, що детермінує діяльність сучасних суб'єктів підприємницької діяльності, можна пошукати у явищі дисконтинуації. Дисконтинуація означає ситуацію, у якій відбувається несподівана зміна розміру або ознак об'єкта, попри те, що чинники, які впливають на формування явищ, кардинально не змінюються.

Можна виокремити дві сфери виникнення причин реалізації ризику: дисконтинуації зовнішні (екзогенні) й внутрішні (ендогенні).

Рис. Процес дисконтинуації

Наслідки зовнішньої диcконтинуації зазвичай стосуються всіх підприємств, які функціонують на певному ринку. Екзогенними джерелами ризику є неочікувані зміни в кон'юнктурі ринку, взірців споживання, політична дестабілізація, природні катаклізми. Ці чинники формують попит на послуги, що надаються туристичними та готельно-ресторанними підприємствами, і можуть спричинити суттєве відхилення реального попиту від планового.

Іншим прикладом зовнішніх дисконтинуацій може бути запровадження нових технологічних прийомів, які спричинюватимуть швидше економічне зношення капіталу і скорочення періоду експлуатації об'єкта. До цієї групи належать також зміни правового поля, що впливає на стабільність умов функціонування суб'єктів, а також нові умови співпраці з контрагентами та зміну активності основних суперників, що безпосередньо впливає на конкурентну позицію туристичного та готельно-ресторанного підприємства.

Наслідки внутрішньої дисконтинуації є відчутними лише для суб'єкта. Основною причиною реалізації ендогенного ризику є труднощі з отриманням відповідних засобів, наприклад, компетентних працівників, матеріальних засобів для надання послуг, що забезпечують закладені якісні стандарти, обігових коштів для фінансування поточної діяльності. Джерелом внутрішнього ризику можуть також бути недієва система контролю чи перебої в інформаційних каналах.

Ідентифікація та оцінка ризику становлять інформаційний ґрунт вибору адекватних методів його контролю. Контроль ризику слугує обмеженню можливих втрат і примноженню потенційних переваг, які є наслідком реалізації ризику. Предметом зацікавлення є лише ті види ризику, якими можна маніпулювати за наявних засобів підприємства і відповідно до його завдань. Вибір методів контролю та їх впровадження має бути доповнений тривалим трансфером інформації про явища, які відбуваються у підприємстві та його оточенні.

У випадку невизначеності туристичне та готельно-ресторанне підприємство робить різні кроки, які мають на меті уникнути небажаних наслідків прийняття рішення за відсутності знань. У сучасній практиці застосовують декілька способів (методів) зменшення ризику:

- уникнення ризику завдяки неучасті у ризикованому заході;

- набуття додаткової інформації (купівля або самостійне отримання інформації);

- диверсифікація діяльності;

- передача частини ризику іншим особам і організаціям завдяки страхуванню бізнесу і працівників; страхування у страхових компаніях; самострахування (створення позабюджетних фондів за рахунок частини оборотних коштів).