Лекція № 3

Тема: Оноре де Бальзак – французький письменник, основоположник соціально-реалістичного роману

План

1. Формування світогляду й естетики життя О. Де Бальзака.

2. Бальзак і Україна.

3. Соціально-реалістичний роман – основа творчої програми митця.

4. “Людська комедія” — грандіозна енциклопедія життя Франції І половини XIX ст.

5. Майстерність соціально-психологічного аналізу в творах Бальзака.

6. Влада золота та її філософія в повісті “Гобсек”.

7. Неоднозначність образу Гобсека - “філософа й скнари”, засоби його характеристики.

1. Формування світогляду й естетики життя о. Де Бальзака. Поразки й розчарування.

Народився Оноре де Бальзак 20 травня 1799 р. в місті Турі в сім'ї чиновника, помічника мера міста. Батькові було 53 роки, коли народився Оноре. Мама – Ганна Шарлотта Саламб'є, дочка паризького буржуа, була молодшою від чоловіка на 32 роки. Корені письменника – селянські, хоча згодом і його батько і він сам доклали немало зусиль, щоб довести своє дворянське походження. Насправді їхній рід походив із селян крайнього півдня Франції і здавна мав прізвище Бальса (від „бальс” – прямовисна скеля). Батько письменника був найстаршим сином у багатодітній родині; навчившись грамоти у сільського кюре, він зумів стати секретарем ради в канцелярії короля Луї ХVІ. Саме в цей час селянське прізвище Бальса він змінив на дворянське Бальзак, додавши до нього частку „де”, що засвідчує дворянське походження. Під час революції наприкінці ХVІІІ ст. він став членом Генеральної ради комуни Парижа й нажив значний капітал на постачанні армії провіантом.

Сім'я майже не займалась вихованням Оноре. Спочатку він жив у годувальниці, звичайної туринської селянки. Коли йому виповнилося чотири роки, його віддають в пансіонат Леге. У вісім років відправляють до Вандомського коледжу, де панував суворий нагляд за вихованцями й охоче вдавалися до тілесних покарань. Хлопець почувався в коледжі покинутим і пригніченим, очевидно тому навчався посередньо і вважався малообдарованим учнем. Чи не єдиною відрадою в коледжі були книжки. Читав він багато й безсистемно, закладаючи основи своїх великих і дещо хаотичних знань із науки, філософії, літератури.

Бальзаку було 15 років, коли батька перевели в Париж. Йшов 1814 рік, коли рухнула імперія Наполеона, Франція знову стала королівством Бурбонів.

За бажанням батька Бальзак навчався в школі права й одночасно працював писарем в конторі адвоката Гільйоне де Мервіля. Таємно від батьків відвідував лекції по літературі в Сорбонні, подовгу засиджувався в бібліотеці Арсенала, вивчаючи праці філософів й істориків.

У 1819 р. Бальзак закінчив правничий факультет і одержав ступінь бакалавра права. У нього з'являється можливість зробити благополучну буржуазну кар’єру, він міг би стати компаньйоном, а потім і власником нотаріальної контори, що відповідало планам і бажанням його батьків. Однак Оноре чинить рішучий опір, відчуваючи в собі літературне покликання, і домагається дозволу стати письменником. Сім'я вирішує надати йому два роки для випробування, за які він мав написати якщо не шедевр, то в усякому разі твір, що засвідчив би його літературний талант. Оноре поселився в робочому районі Парижа й жив у маленькій мансарді. Він з гумором писав сестрі: „Твій брат, якому присуджена така слава, харчується точно як велика людина, іншими словами, помирає з голоду”. Він починає працю над твором у „високому жанрі” – над віршованою трагедією „Кромвель”. Проте його чекав повний провал, сім'я винесла творові нищівний вирок, слід сказати, цілком справедливий: трагедія була написана такими важкими й незграбними віршами, що читати її було просто неможливо.

І все-таки, незважаючи на цю невдачу, Бальзак відстояв право займатися літературною творчістю. Розпрощавшись із „високим жанром”, він звертається до „низького жанру”, до роману, в тому його різновиді, що культивувався тогочасною комерційною літературою і призначався для масового читача. Тоді з'явилися численні „поденники пера”, які з великою швидкістю, іноді співпрацюючи по декілька чоловік, писали подібні твори за трафаретом, в основу якого було закладено пригодницький і готичний романи, що виникли в добу передромантизму. З 1822 по 1825 р. Бальзак написав вісім подібних романів. Згодом він дуже суворо ставився до своїх опусів і ніколи не включав їх до зібрань своїх творів.

У 1826 р. у творчості Бальзака наступає більш ніж дворічна пауза. Розчарувавшись у можливості досягнути матеріальної забезпеченості за допомогою пера, він хоче вирішити цю проблему іншим шляхом, вдавшись до комерції. Однак ці спроби приносять йому одні матеріальні збитки, і він змушений був від них відмовитися, наживши лише борг у сорок п’ять тисяч франків, з яким розплачувався майже все життя.

Улітку 1828 р. Бальзак повертається до літературної творчості, але вже на новому, найвищому рівні. Віднині він творить лише серйозну літературу, з усією відповідальністю митця підходить до кожного твору. Народжується великий письменник Оноре де Бальзак, і свідченням цього був перший його роман „Шуани” (1829), що з'явився після згаданої паузи.

Особливе місце у творчій еволюції Бальзака належить романові „Шагренева шкіра” (1831). Цим романом започатковуються „Філософські етюди”, які становлять другу частину його „Людської комедії”, і водночас він є своєрідною прелюдією до всієї „Людської комедії”.

Наступною принципово важливою віхою у творчому шляху Бальзака був роман „Ежені Гранде” (1833). Його значення в розвитку літератури письменник вбачав у тому, що в цьому романі „відбулося завоювання абсолютної правди в мистецтві”. „Більше, ніж в будь-який час, - говориться в романі, - гроші владарюють над законами, політикою і звичаями”.

Становлення Бальзака на обраному ним шляху творчості завершується романом „Батько Горіо” (1834), який справедливо вважається одним із його шедеврів.

У середині 30-х років у Бальзака встановлюється характерна для великих митців майже повна єдність життя і творчості, „внутрішня біографія” дедалі відчутніше бере верх над „зовнішньою”, історія життя дедалі більше зливається з історією творчості й поглинається нею. У Бальзака все це знаходить і цілком наочне „фізичне” вираження: працюючи по 15-16 годин на добу, він більшу частину життя проводить за письмовим столом, сказати б, у світі створюваної їм „Людської комедії”.

Однак це зовсім не означає, що його власна біографія зводиться нанівець, що він перетворюється на письменника, який підміняє дійсний світ вигаданим. Подібне зовсім не в його природі, він не втрачає жадібного інтересу до життя, бурхливого темпераменту й невгамовної енергії, залишається людиною дуже активною і діяльною. Йому просто ніколи: його обсідають грандіозні задуми, підганяє честолюбство і, можливо, неменшою мірою невблаганні кредитори, які вимагали виплати боргів.

Творчий процес у Бальзака протікав так: писав він ночами, коли ніщо не могло відволікати від роботи: „Я не можу працювати, якщо я змушений буду перервати роботу й вийти хоча б на прогулянку. Я ніколи не працюю годину або дві”. Для творчої праці йому потрібно було десь годин шість-вісім, щоб можна було надовго увійти в уявний світ і зажити життям своїх героїв. Лягаючи спати рано ввечері, Бальзак прокидався десь близько дванадцятої і йшов у свій кабінет – порожню кімнату, де не було нічого, крім простого письмового столу, а на ньому – кілька книг класиків (для натхнення), стос старанно підібраного паперу і застругані воронячі пера. Сідаючи творити, він вдягався в знаменитий балахон, схожий на чернецьку рясу.

Однак навіть безмежна воля не може нічого вдіяти, коли вичерпався запас сил. Будь-хто припинив би роботу, але Бальзак не здається, він підводиться і готує каву, щоб знову й знову приводити в рух стомлену уяву. Проте з часом дія кави ставала все коротшою, і йому доводиться збільшувати кількість чашок цього підступного зілля. Про один із своїх творів він писав, що довів його до кінця життя лише завдяки „потокам кави”. Це зловживання кавою поволі, але невідступно руйнувало його від природи міцний організм.

Іноді Бальзак скаржився: „Завжди одне й те ж: ніч за ніччю і все нові томи. Але ж те, що я хочу створити, таке величне й неосяжне”. Це звучить як анекдот, але як анекдот невигаданий: під час побачення з Евеліною Ганською у Женеві він попередив, що після п’ятої вечора вона не буде його бачити, бо нічні години він проводитиме за письмовим столом. На першому місці – творчість, потім кохання і все на світі.

Друга половина 1846 р., коли були написані „Бідні родичі”, виявився останнім спалахом творчої активності Бальзака. В наступні два роки вона неухильно йде на спад і повністю згасає десь за півтора року до смерті письменника. Його здоров’я, зруйноване титанічною працею, невмолимо погіршується, кожна сторінка тепер дається йому з великим трудом. Він скаржився в одному з листів у червні 1847 р.: „Мій мозок, мій розум говорять, що уява, творча здатність вперто завмерли в мені й уляглися, немов капризні кози”.