2. Публічна влада та публічне адміністрування

Публічна влада — особливе явище, стан та відношення.

У пуб­лічному територіальному колективі влада — це відносини панування — підпорядкування, які усвідомлюються і суб'єктом, і об'єктом.

Публічна влада має діяти насамперед в інтересах колективу. Але це не завжди буває так. Владу часто присвоюють і використову­ють в своїх інтересах сили, які домінують в даному колективі економі­чно, політично, ідеологічно. В деяких ситуаціях вона може перетвори­тися в особисту владу керівника, а носії публічних повноважень коле­ктиву можуть займати позиції, прямо протилежні інтересам колективу.

Для реалізації інтересів колективу в зовнішньому середовищі необхідно формування в публічному колективі особливих органів пуб­лічної влади.

Ці органи, відокремлюючись від колективу, мають право здійснювати від його імені публічний примус по відношенню до чле­нів колективу. Публічний примус має служити інтересам колективу, його збереженню та укріпленню. Однак у членів колективу є особисті та групові інтереси, які не завжди співпадають з інтересами колективу.

Тому, хоча публічний примус служить для захисту загальних інтересів колективу, ці органи можуть використовувати примус і в особистих цілях (наприклад, щоб зміцнити свою владу).

Публічна влада характеризується соціальними відносинами, що виникають на базі суспільних інтересів, пов'язаних із її здійснен­ням.

Публічна влада в різних публічних колективах неоднакова. Виділяють такі основні її різновиди.

По-перше, це міжнародна публічна влада міжнародного спів­товариства, міждержавна влада. Вона має особливий характер, оскі­льки в міжнародних відносинах беруть участь суверенні держави.

По-друге, це публічна влада держави, державна влада. Дер­жава, її влада і органи виступають як представники всього державного організованого суспільства.

По-третє, це політична недержавна влада територіальної ав­тономії. В більшості країн автономні утворення приймають місцеві закони в межах своїх повноважень.

По-четверте, це політична недержавна влада муніципального утворення. Вона має обмежений характер, її повноваження визнача­ються державою.

По-п'яте, елементи публічної влади мають деякі суспільні об'єднання. Така влада діє в межах об'єднання і регулює відносини в ньому на підставі його статуту, а основні відносини зовні регулюють­ся законом (державою).

Влада як явище притаманна будь-якому колективу, але за сво­єю природою вона статична. Для того, щоб стати активним ставлен­ням, спрямованим на визначений об'єкт, вона повинна бути застосована. Застосування публічної влади досягається шляхом публічного ад­міністрування, тобто в результаті процесу реалізації влади.

3. Держава як суб'єкт політичної влади

Вирізняють наступні типові ознаки, що характеризують державу та її управлінську взаємодію із суспільством:

1. Держава розглядається як юридичний взаємозв'язок людей, які живуть на певній території. Вона належить усім її громадянам, а не тим, хто очолює її органи влади. Тим самим держава не ототожнюється з державною владою і її апаратом. У демократичних правових державах народ вважається джерелом і носієм державності та володіє правом на зміну будь-якої влади і її конкретних осіб.

2. Держава є формою суспільства, за допомогою якої воно стає впорядкованим, сталим та розвивається. Тому держава має спиратися на всі форми власності та обслуговувати всі соціальні прошарки населення. Тим самим держава за напрямами своєї діяльності надає соціальні послуги всьому суспільству.

3. Держава має керуватися правовими нормами сама та запроваджувати принципи справедливості, гуманізму, правди і порядку. Особливого значення набуває чіткий поділ влади по горизонталі та вертикалі, за якого ніхто б не міг узурпувати владу, що належить всім громадянам спільно, а не комусь окремо.

4. Держава становить собою механізм віддзеркалення та забезпечення спільних для всіх, інтегрованих потреб, інтересів і цілей життєдіяльності людей, які мають єдине громадянство. У зв'язку з цим держава виступає механізмом збереження та розвитку цілісності, організованості й упорядкованості суспільства.

5. Підвищення ролі держави у вирішенні сучасних проблем глобалізації та інші питань планетарної життєдіяльності людини.

6. Держава через власні механізми та апарат забезпечує здійснення своїх конституційно визначених завдань і функцій.

7. Держава виступає як система представлення спільноти людей на світовій арені у взаємовідносинах з іншими країнами та народами.

Владу у суспільстві поділяють на два види: політичну і неполітичну.

Політичну владу характеризують такі ознаки:

• влада відокремлена від суспільства, суб'єкти влади прагнуть поширювати її на все суспільство, яке є об'єктом владного впливу;

• особливе місце в системі механізмів забезпечення влади на­лежить примусу;

- влада водночас є засобом організації суспільства і метою, яку ставлять перед собою суб'єкти, що її прагнуть, а відтак є предметом боротьби.

Політика, у трактуванні Аристотеля, є мистецтвом управлін­ня державою.

В сучасній науці політику трактують як сукупність сус­пільних відносин, пов'язаних із захопленням, утриманням та реалізаці­єю влади в суспільстві.

Найважливіше призначення кожної держави полягає в тому, щоб керувати суспільними справами. Кожна держава, як суб'єкт полі­тичної влади в суспільстві, як соціальний і політичний інститут, вияв­ляє себе у «зовнішніх» стосунках через практичне здійснення цієї вла­ди.

Сутність державної влади полягає в тому, що, відображаючи загальну волю громадян держави, вона справляє цілевизначальний, організуючий, регулюючий вплив на все суспільство.