Тема 5. Закони та принципи публічного адміністрування

1. Управління суспільством — головне призначення публічного адміністрування.

2. Закони соціального управління.

3. Загальносистемні принципи публічного адміністрування.

1. Управління суспільством — головне призначення публічного адміністрування

Розвиток суспільства, окремих його сфер неможливий без встановлення і реалізації певного набору законів, правил, норм, алго­ритму його поведінки в цілому і його складових зокрема. Потреба уз­годження дій задля одержання бажаного результату зумовила появу управління, під яким розуміють цілеспрямований вплив, необхідний для узгодженої спільної діяльності людей.

Управління - це досить складне суспільне явище, яке наука трактує як функцію організованих систем, що забезпечує збереження

їх структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію їх програм, досягнення їх мети. Управління притаманне лише складним соціаль­ним і несоціальним динамічним системам, атрибутом яких є самоупра-впіння - здатність до впорядкування системи, приведення її у відповід­ність до об'єктивної закономірності, що діє в даному середовищі, до оптимізації функціонування системи.

Управління здійснюється в системах, здатних переходити з одного стану в інший.

Система — це сукупність внутрішньо організованих і взаємо­пов'язаних елементів (категорії, поняття, визначення явищ, предме­тів, процесів, досліджуваних об'єктів та ін.), які наділені певними властивостями та утворюють цілісність.

Система управління - сукупність взаємопов'язаних або елементів, які функціонують на засадах ієрархічної побу­дови, під керівництвом єдиного центру, що дає змогу визначити мету, завдання діяльності та шляхи їх реалізації.

Система управління суспільством за своїм змістом охоплює

такі елементи, як:

- системоутворюючий фактор (конституційно визначені цілі

суспільства та держави) .

- суб 'єкти управління (управляючу систему)

• взаємодію (управлінську діяльність/процес)

• суспільну систему (об'єкти управління), тобто сфери і галузісуспільного життя.

2. Закони соціального управління

Наука розглядає суспільство як цілісну, складну, динамічну самокеровану систему, розвиток якої підпорядкований об'єктивно ді­ючим законам. Як складна система суспільство, у свою чергу, склада­ється із підсистем різного роду (класи і нації, професійні, вікові та інші соціальні групи і прошарки, трудові колективи, громадські організації та ін.) і розвивається під впливом механізмів соціальної регуляції.

Отже, управління як суспільне явище — це свідома діяльність, свідоме регулювання (впорядкування) суспільних відносин.

Загальний закон соціального управління - залежність управляючого впливу від стану системи та зовнішнього середови­ща.

За характером взаємодії системи і зовнішнього середовища

розрізняють відкриті та закриті системи.

Закриті системи — це системи, ізольовані від навколишнього <

середовища. Усі процеси відбуваються лише всередині самої системи.

Відкриті системи активно взаємодіють із навколишнім сере­довищем. Це дає їм змогу зберігати високий рівень організованості та розвиватись.

За складністю системи поділяють на прості, складні і дуже складні, або великі.

Проста система — це система, що складається з обмеженої кі­лькості елементів і не має розгалуженої структури.

Складна система — це система з розгалуженою структурою і значною кількістю взаємопов'язаних елементів, які, своєю чергою, є простими системами,

Велика система — це складна система, яка містить низку дода­ткових ознак: наявність виділених складових (підсистем), які мають своє призначення, що підпорядковано загальному призначенню всієї системи; наявність великої кількості різноманітних зв'язків між під­системами; наявність зовнішніх зв'язків даної системи з іншими сис­темами (відкритість системи; наявність у системі елементів самоорга­нізації); участь у функціонуванні системи людей, машин та природно­го середовища.

При дослідженні великих систем використовують системний підхід.

Закон єдності системи управління передбачає стійкість вну­трішніх зв'язків системи при зміні стану зовнішнього середовища, тобто такі зв'язки між елементами системи, які зберігають її цілісність протягом тривалих періодів зміни стану системи.

Закон пропорційності суб'єкта і об'єкта управління перед­бачає раціональну відповідність між елементами всередині керуючої та керованої підсистем; спроможність суб'єкта за своїм потенціалом та організаційно-технічним забезпеченням оперативно виконувати функціональні завдання, враховуючи зміни у стані об'єктів.

Закон поєднання централізації та децентралізації. Доцільна відповідність потребам суспільства функціональної відповідальності різних рівнів управління.

Централізація — безперервна, постійно діюча та достатньо стійка підлеглість кожної ланки вищим органам управління.

Децентралізація — самостійність у підходах до управління з урахуванням багатоманітності місцевих особливостей при збереженні єдності в основному, в суттєвому.

Закон співвідношення керуючої та керованої підсистем пе­редбачає реформування якісних та кількісних характеристик керуючої

системи відповідно до зміни об'єкта управління на кожному етапі роз­витку держави, застосування ефективних організаційних форм управ­ління, науково обгрунтованих нормативів.