1. Нервова регуляція.

У більшості багатоклітинних тварин формуються органи й системи органів (опорно-рухова, травна, кровоносна, дихальна, нервова й ін.), що виконують специфічні функції. Органи і їхні системи утворять цілісний організм, здатний до обміну речовин, розмноження, розвитку й саморегуляції.

Регуляція життєвих функцій організмів тварин у цілому, а також окремих його органів і систем, узгодження їхньої діяльності, підтримка певного фізіологічного стану й гомеостазу (відносна сталість внутрішнього середовища організму) здійснюється нервовою, ендокринною й імунною системами. Ці системи функціонально взаємозалежні між собою. Нервова система здатна швидко сприймати зміни, що відбуваються в зовнішньому і внутрішньому середовищі організму, і швидко на них реагувати.

Нервова система регулює житгєві функції за допомогою ре­флексів. Вона дає змогу швидко сприймати зміни умов довкілля чи внутрішнього середовища організму і реагувати на них. Інфор­мація у вигляді нервових імпульсів передається по певних шля­хах. По них нервові імпуль­си передаються від рецепторів чи спеціалізованих органів чуттів до певних ділянок нервової системи, де відбуваються їх аналіз та від­повідна реакція.

2. Гуморальна регуляція.

Ендокринна система. Ендокринні залози розвинені у більшості типів тварин. Їхня робота узгод­жується або завдяки нервовій регуляції, або ж гормонам, що вироб­ляються одними залозами внутрішньої секреції, можуть впливати на роботу інших. В свою чергу, гормони, що виробляються залозами внут­рішньої секреції, впливають на роботу нервової системи.

Особливе місце в регуляції функцій організму належить нейрогормонам — біологічно активним речовинам, що надходять у кров, міжклітинну або спинномозгову рідину і впливають на роботу певних органів.

Гуморальна регуляція може здійснюватись й іншими біологічно активними речовинами (наприклад, концентрація вуглекислого газу в крові впливає на діяльність дихального центру хребетних тварин). Вона відбувається повільніше, ніж нервова, але на відміну від останньої справляє триваліший вплив на фізіологічний стан як окремих органів та їхніх систем, так і організму в цілому.

3. Імунітет.

Важливу роль у забезпеченні життєдіяльності організму відіграє імунітет. Імунітет- це здатність організму до захисту власної цілісності, несприйнятливості збудників певних захворювань.

До неспецифічних механізмів імунітету (вроджений імунітет) належать бар'єрна функція епітелію шкіри та слизових оболонок внутрішніх органів, бактерицидна дія деяких ферментів (напри­клад, ферменту слини, слізної рідини, гемолімфи членистоногих - лізоциму), кислот (молочної та жирних, що виділяються з секретом потових і сальних залоз, соляної кислоти, яка міститься у складі шлункового соку ), а також клітини різних тканин, здатні знешкоджувати сторонні частинки та мікроорганізми.

Специфічні механізми імунітету (набутий імунітет) забезпучуються наявністю імунної системи, яка розпізнає і знешкоджу чужорідні частинки і мікроорганізми, які сприймає як сторонні (антигени). До складу імунної системи організму хребетних тварин входять вилочкова залоза (тимус), червоний кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли. Імунна система забезпечує гуморальний і клітинний імунітет.

Нервова і гуморальна регуляції функцій органів і систем тісно взаємопов'язані між собою. Однак слід пам’ятати, що утворення більшості хімічних регуляторних речовин і виділення їх у кров перебувають під постійним контролем нервової системи.