3. Метод діагностичної бесіди.

Індивідуальна бесіда є одним з найважливіших і найбільш дієвих методів вивчення особистісних особливостей військовослужбовців. Слід пам'ятати, що бесіда не повинна зводитися до безпредметної розмови. Вона є цілеспрямованою формою вивчення військовослужбовців і вимагає дотримання певних умов проведення.

По-перше, до початку бесіди слід чітко визначити основну мету, продумати послідовність постановки запитань співбесіднику, вивчити всю наявну інформацію, у тому числі результати вивчення документів.

По-друге, необхідно потурбуватися, щоб співбесіда проходила у спокійній і довірливій обстановці, при відсутності сторонніх осіб та не переривалась. Всі запитання повинні бути простими і зрозумілими, задавати їх потрібно так, щоб вони сприяли розгортанню єдиної розповіді військовослужбовця про себе, свою життєдіяльність, труднощі проходження військової служби.

Бесіда не повинна бути простим спілкуванням. Наперед намічені питання не можуть обмежити зміст розмови вони лише основні орієнтири її загальної спрямованості. Разом з тим доцільно дотримуватися визначеного плану.

При вмілому проведенні бесіди командир (начальник) може оцінити не тільки потреби, мотиви, нахили, інтереси, риси характеру, пізнавальні процеси, але і виявити глибокі особисті переживання воїна, які в тій чи іншій мірі заважають проходженню військової служби, його думку про стан справ у військовому колективі, про товаришів по службі, командирів тощо.

Всю отриману інформацію про особливості особистості, яку вивчають, свої висновки слід застосовувати тільки після проведення бесіди. Слід пам'ятати, що в результаті бесіди важливо не тільки почерпнути потрібну інформацію про військовослужбовця, але і позитивно психологічно вплинути на нього. Під кінець бесіди доцільно висловити побажання, дати корисні поради, які сприяють адаптації до умов військової служби.

Діагностична індивідуальна бесіда надає можливість командирам вивчати особливості характеру, переконання, настрій та нахили підлеглих, уточнити дані біографії і з відповідною спрямованістю впливати на особовий склад.

4. Метод експерименту.

Командир використовує цей метод, створюючи для військовослужбовця ту ситуацію, де в його діях можуть виявитись риси характеру, темперамент, знання, навички, вміння, морально-бойові якості тощо.

5. Метод опитування.

Варто використовувати результати соціологічних досліджень, які проводять відповідні фахівці. Дають користь соціометричні опитування. Професійне тестування, при якому визначається рівень професійної орієнтації, інтелекту, нервово-психічної стійкості (при профвідборі) проводиться спеціалістами відповідних відділів (відділень) з гуманітарних питань частин (з'єднань) за участю медичних працівників.

6. Метод узагальнення незалежних характеристик.

Даний метод передбачає узагальнення, даних про того чи іншого військовослужбовця, які поступили з різних джерел або конкретних посадових осіб підрозділу, частини.

7. Метод аналізу результатів діяльності.

Всі вищезгадані методи вивчення індивідуальних якостей особистості воїна використовуються, як правило, комплексно, протягом всієї служби, що надає можливість командирові постійно впливати на кожного підлеглого, на весь особовий склад підрозділу.

Значне місце в організації індивідуально-виховної роботи має проведення індивідуальних бесід (співбесід). Вони можуть бути як планові, так і позапланові.

До планових бесід можна віднести ті, що: пов'язані з першим заступанням на бойове чергування, на варту, у внутрішній наряд, із завершенням певних етапів бойового навчання, з питаннями саморозвитку, підтримання зв'язків з батьками та рідними, з духовним станом воїна, його ставленням до служби, з взаємовідносинами у колективі, участі у суспільному житті, майбутнього звільнення в запас і багато іншого, що має відношення до повсякденної діяльності військовослужбовця у військовому колективі. Роз'яснення законів, статутів, відповідних положень з окремих службових та правових питань.

Позапланова бесіда може проводитися за зверненням воїна з питань, пов'язаних з подіями в його особистому житті, станом здоров'я чи настрою і таке інше.

Зі співбесідою мають сполучатися інші форми індивідуальної виховної роботи а саме:

• індивідуальні завдання, пов'язані з розвитком пізнавальних процесів, формуванням необхідних професійних якостей;

• індивідуальні вимоги; індивідуальна допомога у вигляді поради, пояснення, переконання з окремих службових або особистих питань; моральна підтримка в період будь-яких гострих переживань, при розв'язанні конфліктних ситуацій, психологічних труднощів спілкування в колективі.

Для забезпечення високої дієвості індивідуально-виховної роботи необхідно керуватися наступними правилами, які слід розглядати як принципи організації індивідуальної виховної роботи:

1. Охоплення індивідуальним виховним впливом всіх без винятку військовослужбовців незалежно від посади, поведінки, досягнень та відношення до службових обов'язків. При цьому особливу увагу необхідно звертати на військовослужбовців “групи ризику ”. Узагальнюючи існуючі в практиці переліки осіб, яких відносять до групи ризику, визначимо, що це особи:

а) з виявленою нервово-психічною нестійкістю (НПН);

б) з астенічним розвитком;

в) які перебували до призову на обліку у нервово-психічних диспансерах:

- перенесли тяжкі травми головного мозку, інфекційні і інтоксикаційні захворювання нервової системи, мають дефекти мови, компенсовані наслідки травматичних запалень нервової системи;

г) які виховувались у неповних або неблагополучних сім'ях;

д) які до призову притягались до карної відповідальності або мали приводи в міліцію;

е) з адаптаційно-астенічними розладами;

ж) схильних до вживання алкоголю та наркотичних речовин;

з) з відхиленнями у поведінці (емоційно-збудливі, часто скоюють проступки, конфліктні, замкнуті у собі, мали суїцидні спроби).

2. Організація індивідуально-виховної роботи згідно з вимогами статутів - начальник вчить та виховує своїх підлеглих.

3. В організації індивідуальної виховної роботи слід враховувати:

а) стан справ у частині, підрозділі, рівень його згуртованості, наявність, склад і направленість мікрогруп;

б) умови розташування частини, специфіку населених пунктів, склад і особливості місцевого населення, насамперед молоді;

в) особливості військовослужбовців різних періодів служби;

г) стан військової дисципліни і внутрішнього порядку, специфіку та частоту порушень.

4. Вміння бачити в діяльності людини, у виконанні нею свого військового обов'язку основний засіб формування особистості. Розвиток, виховання та перевиховання здійснюється шляхом організації відповідної діяльності воїна. Ратна праця, якщо вона добре організована, поєднується з активною виховною роботою, розумним дозвіллям, має велику виховну силу.

5. Систематичність, цілеспрямованість та неперервність індивідуально-виховної роботи.

Заключення

Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України є важливою складовою частиною повсякденної діяльності, вона повинна проводитись як у мирний так і воєнний час, безперервно, наполегливо та дуже грамотно. Від неї в значній мірі залежить виконання бойових та інших завдань.

Завідувач кафедри № 43

Кандидат військових наук доцент В.Й.Болотніков

« » серпня 2009 р.