Пальпація / обмацування /.

В залежності від мети дослідження органа чи системи, пальпацію проводять по різному, але завжди по певній системі і правилам.

Шкіру та м’язи промацують, якщо їх взяти у складку - для визначення товщини, пружності, еластичності. Для встановлення місцевого підвищення температури – руки кладуть на симетричні ділянки. За допомогою пальпації визначають стан лімфовузлів; пульс та його характеристику; голосове тремтіння; набряки; верхівковий поштовх серця.

Велике значення має пальпація органів черевної порожнини. Вона поділяється на поверхневу і глибоку, та використовується в діагностиці захворювань печінки, кишечнику, нирок, пухлин і т. д.

Образцовим і Стражеско була запропонована методична глибока ковзаюча пальпація. Вона дає змогу визначити поверхню органів, величину, форму, рухливість, болючість. Пальці при цьому з кожним видихом занурюються разом із черевною стінкою все глибше і ковзають по нерухомому органу або орган ковзає під нерухомими пальцями під час дихання.

Перкусія / вистукування /.

Під час вистукування тканини і органи набувають коливального руху, який ми сприймаємо як звук.

Всі щільні органи, які не містять повітря / печінка, селезінка, нирки, м’язи, безповітряна легеня, рідина / - дають глухий, ледве чутний / стегновий / звук, який ще називають – тихим або тупим. Гучний, або ясний, або легеневий звук – визначається над легенями, тобто над органами, які містять повітря. Кишки і шлунок теж містять повітря, але їх напруга менше, тому над ними в нормі визначається тимпанічний або барабанний звук.

Якщо в легенях зменшується кількість повітря, при наявності щільної тканини, а також рідини у плевральній порожнині, - звук над ними стає притупленим або тупим.

При емфіземі / підвищена повітряність легенів / - перкуторний звук нижче, ніж у нормальній легені і називається коробковим звуком.

Якщо напруга тканини легені зменшується / при запаленні і набряку легенів, при наявності повітряної порожнини в легені, при пневмотораксі / - з’являється тимпанічний або барабанний звук.

На основі різниці звуку, можна знайти межі між органами які містять і які не містять повітря / топографічна перкусія / - між легенями і печінкою, між легенями і серцем. За допомогою топографічної перкусії визначають межі органів, їх величину і форму.

Перкусія з метою порівняння звуку на симетричних ділянках грудної клітки – називається порівняльною перкусією.

Аускультація / вислухування / -

це вислухування звукових явищ, які виникають в організмі самостійно. Аускультацію проводять за допомогою стетоскопа або фонендоскопа. При аускультації легенів звертають увагу на основні дихальні шуми:

• Везикулярне / альвеолярне / дихання - вислуховується над легеневою тканиною.

• Бронхіальне / ларінготрахеальне / дихання – вислуховується над гортанню, трахеєю, великими бронхами.

Патологічне послаблення везикулярного дихання – спостерігається при емфіземі легенів, в початковій стадії крупозної пневмонії, плевриті.

Патологічне посилення везикулярного дихання – може відбуватись у фазі видиху / при бронхоспазмі / або в обох фазах дихання – вдиху і видиху, так зване – жорстке дихання / при бронхітах, ГРЗ /.

Патологічне бронхіальне дихання - може вислухуватись в легенях при ущільненні легеневої тканини / крупозне запалення легенів, туберкульоз, пневмосклероз /, а також при утворенні в легені порожнини, що сполучається з бронхом.

Побічні дихальні шуми - з’являються тільки в патології. До них відносяться:

• Хрипи / сухі і вологі / - з’являються при локалізації патологічного процесу в бронхах.

• Крепітація – з’являється при патології в альвеолах.

• Шум тертя плеври – вислухується при патологічних процесах у плеврі.

У здорової людини при аускультації серця добре вислуховуються два тони:

І тон – виникає під час систоли / систолічний /, утворюється з декількох компонентів: клапанного, м’язового, судинного, передсердного.

ІІ тон – виникає під час діастоли / діастолічний /, утворюється при захлопуванні клапанів аорти та легеневого стовбура.

В першу чергу вислухують мітральний клапан – на верхівці серця / V міжребер”я по лівій середньоключичній лінії /, потім – клапан аорти, у ІІ міжребер”ї зправа від грудини, потім – клапан легеневого стовбура, у ІІ міжребер”ї зліва від грудини, потім – трьостулковий клапан, у основи мечовидного відростка грудини зправа.

В діагностиці захворювань серця має значення виявлення змін тонів:

• Послаблення обох тонів – при міокардиті, кардіосклерозі, перикардиті.

• Посилення обох тонів – при захворюваннях щитовидної залози.

• Послаблення І тону на верхівці – при недостатності мітрального або аортального клапана.

• Посилення І тону на верхівці – при стенозі лівого атріо-вентрикулярного отвору, при екстрасистолії.

• Послаблення ІІ тону над аортою – при недостатності аортального клапану.

• Послаблення ІІ тону над легеневим стовбуром – при недостатності його клапану.

• Посилення або акцент ІІ тону на аорті – при підвищенні в ній тиску / гіпертонія великого кола кровообігу /.

• Посилення або акцент ІІ тону на легеневому стовбурі – при підвищенні тиску в малому колі кровообігу.

При аускультації серця крім тонів можуть вислухуватись звукові явища, які називаються серцевими шумами.

В залежності від часу появи шуму – в період систоли або діастоли, розрізняють систолічний і діастолічний шум.

• Систолічний шум на верхівці – при недостатності мітрального клапану; над аортою – при стенозі її гирла.

• Діастолічний шум на верхівці – при стенозі лівого атріо-вентрикулярного отвору; на аорті – при недостатності аортального клапану.