Введення в терапію. Методика обстеження хворого.

Внутрішня медицина або терапія – наука, яка займається діагностикою та лікуванням захворювань внутрішніх органів не хірургічними засобами.

Хвороба – це загальна реакція організму у відповідь на його пошкодження.

Поняття про хворобу нерозривно пов’язане з її причиною.

Етіологія – учення про причини хвороб, внаслідок яких виникло захворювання.

Існують зовнішні і внутрішні причини, які сприяють виникненню хвороби.

Розрізняють:

1. Фізичні причини – охолодження, перегрівання, зміни атмосферного тиску.

2. Хімічні фактори – кислоти, луги, промислові отрути.

3. Механічні причини – струс, поранення, переломи кісток, вивихи суглобів.

4. Біологічні чинники – мікроби, віруси, токсини.

5. Психогенні фактори – стрес, психічне перевантаження.

6. Соціальні причини – незбалансоване харчування, незадовільні побутові

умови.

4. Спадкові фактори – спадкова схильність до захворювань.

5. Алергічні чинники – продукти харчування, медикаменти.

Фактори ризику – це побутові, професійні, спадкові, соціальні та інші моменти життя хворого, які самі по собі не є безпосередньою причиною хвороби, але при надмірній або тривалій їх дії можуть стати одним з етіологічних факторів хвороби.

Патогенез – механізм розвитку захворювання, який розкриває шляхи ураження окремих органів та систем в перебігу захворювання.

За характером перебігу, захворювання можуть бути – гострі і хронічні.

Гостре захворювання – характеризується бурхливим початком, швидким розвитком клініки і недовгим перебігом.

Хронічне захворювання – характеризується тривалим перебігом і періодичними загостреннями.

При гострому перебігу захворювання, виділяють наступні періоди:

1. Прихований / латентний, інкубаційний / - період, під час якого в організмі відбуваються процеси, які зовні не виявляються і не відчуваються хворим.

2. Продромальний період – проміжок між появою перших ознак хвороби і повним її розвитком.

3. Явний період – період повного розвитку хвороби.

4. Період одужання.

При хронічному перебігу захворювання, виділяють наступні періоди:

1. Ремісія – період поліпшення стану.

2. Рецидив – період повторної появи ознак захворювання після періоду їх відсутності.

Наслідком будь-якого захворювання можуть бути:

1. Одужання.

2. Розвиток ускладнень.

3. Поліпшення.

4. Смерть / летальний кінець /.

Ускладнення – виникнення нового захворювання, яке обумовлене основною хворобою.

Захворювання проявляється симптомами.

Симптом – ознака хвороби / кашель, біль, задишка /.

Симптоми розподіляють на:

1. Суб’єктивні – це відчуття, яких зазнає хворий, тобто, це відображення у свідомості хворої людини змін в організмі, які реально існують / біль, нудота, слабкість /.

2. Об’єктивні – ознаки хвороби, які виявляються під час безпосереднього обстеження хворого / збільшення розмірів серця, печінки; підвищений АТ /.

Синдром – закономірне сполучення різноманітних, але тісно пов’язаних один з одним симптомів / диспепсичний, гіпертермічний синдром; синдром інтоксикації, гіпоксії /.

Діагностика – учення про методи розпізнавання хвороб з метою призначення необхідного лікування і профілактичних заходів.

Термін “ діагностика” означає також весь процес обстеження хворого.

Діагноз – стислий висновок про сутність захворювання, який висловлюється в термінах медичної науки.

Лікування хворого – є основною метою медичних працівників.

Кращих результатів лікування досягають у тих випадках, коли вдається усунути причину захворювання. Таке лікування має назву – причинне або етіологічне.

Лікування, яке спрямоване на механізм розвитку хвороби, яке полегшує і покращує функцію уражених органів, має назву – патогенетичне.

Лікування, яке спрямоване на усунення окремих проявів захворювання, має назву – симптоматичне.

Лікування завжди буває комплексним. Воно включає:

1. Режим / суворий ліжковий, ліжковий, палатний, вільний /.

2. Вид лікування / амбулаторне, стаціонарне, санаторне /.

3. Дієта.

4. Медикаментозне лікування / етіологічне, патогенетичне,

симптоматичне /.