1.4. Офіційно-діловий стиль

Офіційно-діловий стиль функціонує переважно у писемній формі як засіб регулювання офіційно-ділових стосунків мовців у державно-правовій, громадській, економічній, виробничій сферах.

Розвиток офіційно-ділового стилю української мови тісно пов'язаний з розвитком державності. Виникнення основ діловодства, зокрема юридичної документації – законів, указів, грамот, купчих – сягає часів Київської Русі. Невдовзі після приєднання України до Росії в 1654 р. розвиток діловодства українською мовою дещо загальмовано, а пізніше, у зв'язку із забороною української мови царським урядом і зовсім припинено. Проте здобутки давньої української офіційно-ділової мови не було повністю втрачено, що знайшло своє продовження у період УНР( 1919-1922рр.), в умовах радянської дійсності. Офіційно-ділова мова успадкувала від давньоруського періоду термінологію, усталені форми, синтаксичну структуру.

Цей стиль притаманний текстам законів, кодексів, статутів, наказів, актів, оголошень, протоколів, інструкцій, листів.

Сферою спілкування офіційно діловим стилем є офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, а також у правовій, адміністративній сферах.

Характерними рисами офіційно-ділової мови є:

- документальність (кожен папір повинен мати статус документа);

- стабільність (довго зберігає традиційні форми);

- стислість, виразна логізація викладу;

- висока стандартизація вислову, застосування особової термінології і синтаксичних конструкцій, стандартних формул, кліше;

- чітка організація фрази (пункти, параграфи);

- строга регламентація тексту (укладання документів у строгій відповідності до типового фор-муляр-зразка з дотриманням складу і розміщення елементів, композиції, обсягу основних розділів тексту, характеру аргументації і висновків).

Регламентація поширюється і на лексичний склад та синтаксис, архітектоніку тексту документів.

Висока стандартизація ділового мовлення зумовлена необхідністю впорядкованості. Ділове мовлення виробило значну кількість точних, перевірених практикою зворотів і конструкцій, які дозволяють економити час і зусилля на пошук засобів вираження для характеристики стандартних ситуацій. Засоби, відібрані і використовувані діловим мовленням, пристосовані для передавання адміністративно-управлінської, виробничої, юридичної, фінансової інформації.

1.4.1. Жанрово-структурні різновиди офіційно-ділового стилю

У сучасному мовознавстві диференціацію жанрових форм офіційно-ділового стилю традиційно здійснюють з урахуванням як позамовних, так і власне мовних чинників. Такий підхід передбачає існування в межах офіційно-ділового стилю трьох підстилів: законодавчого, дипломатичного та адміністративно-канцелярського. Вони мають низку спільних ознак, наприклад, нейтральна тональність, однозначна лексика, наявність стандартних зворотів, ускладнених синтаксичних конструкцій. Однак, різниця між ними настільки відчутна, що дає підстави пропонувати виділення того чи іншого підстилю в окремий мовний тип на рівні стилю.

До законодавчого підстилю належать документи, які утверджують норми поведінки членів суспільно-державного об'єднання і забезпечують обов'язкові правові норми: декрети, закони, укази, конституції, кодекси, постанови органів державної влади. Ці нормативні акти мають настановчу, регулювальну функцію, виражають вольові розпорядження держави.

Мовна структура законів значно відрізняється від інших ділових текстів на синтаксичному рівні. Синтаксичні конструкції ускладнюються відокремленими членами речення, атрибутивними багатокомпонентними словосполученнями, великою кількістю підрядних речень. Ці особливості зумовлені потребою деталізувати виклад у цих типах текстів.

Дипломатичний підстиль об'єднує міжнародні угоди (конвенції), повідомлення (комюніке), звернення (ноти), протоколи. Вони мають обов'язковий характер і виражають узгоджене волевиявлення двох або більше держав. Односторонні дипломатичні документи виражають волю однієї держави.

Для цього підстилю властиві специфічна лексика, термінологія, своєрідні формули дипломатичної ввічливості, що використовують з метою досягнення взаєморозуміння на міждержавному рівні. У текстах дипломатичного підстилю, на відміну від інших типів офіційних документів, допускають використання образних виразів, які надають мовленню додаткової експресії.

Документи дипломатичного підстилю неоднорідні за характером і їх можна умовно поділити на такі групи:

- документи організаційно-регулювального характеру (конвенція, пакт, угода);

- організаційно-впливові за змістом документи (декларація, нота, міжнародна заява);

- інформаційно-описові документи (меморандум, комюніке).

Документи адміністративно-канцелярського підстилю забезпечують зв'язок організацій, установ, відомств у сфері суспільно-політичних, правових, економічних, виробничих відносин, а також зв'язок органів влади з населенням.

Сфера функціонування документів цього підстилю дуже широка, оскільки адміністративні документи супроводжують кожну людину, регулюють відносини між установами та їхніми підрозділами.

За характером висвітлюваних питань адміністративно-канцелярську документацію поділяють на такі види:

- документи щодо особового складу (автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика);

- довідково-інформаційні документи (анотація, відгук, довідка, звіт, службовий лист, прес-реліз);

- обліково-фінансові документи (акт, доручення, розписка, накладна);

- господарсько-договірні документи (договір, трудова угода, контракт);

- організаційні документи (інструкція, положення, правила, статут);

- розпорядчі документи (вказівка, наказ, постанова, розпорядження).