Вопрос:
Роджер Фишер и Вильям Ури в рамках «Гарвардской программы ведения переговоров» предложили стратегию переговоров, нацеленную на решение проблемы и в то же время основанную на практике медиации. 1. Первый принцип нам уже знаком. Конфликт возникает и протекает на деловом уровне (уровне содержаний, рассудка), например «Организация отдела продаж устарела», и уровне отношений (уровне чувств), например «Он слишком ленив и самоуверен». Оба уровня проникают друг в друга и оказывают взаимное влияние. Внутренняя динамика развития конфликта часто приводит к взрыву. Чтобы не дожидаться этого, необходимо в процессе работы с конфликтом расплести запутанный клубок деловых и личных отношений (это звездный час медиации!). При ведении переговоров на основе Гарвардской концепции это производится, прежде всего, путем отделения объективных фактов от субъективных отношений. Взаимодействие людей на деловом уровне становится возможным в своей основе только при условии хороших эмоциональных отношений. 2. Если участник настаивает только на своей позиции, например своем «нет» или «я так хочу», то это не оставляет перспектив для решения, с которым выиграют все участники. Но когда становятся очевидными лежащие в основе той или иной позиции интересы (с помощью техник ведения беседы) и при этом существует возможность выразить и свои чувства, то глубоко сокрытые факторы конфликта могут стать более понятными, и, кроме того, откроются приемлемые для всех пути решения. 3. Насколько часто мы говорим о пироге, который нам еще предстоит поделить, и при этом имеем в виду число и величину уже известных нам кусков! Кусок, который получит один, теряют все остальные. Однако мы можем на основе интересов (используя креативные техники) развить новые идеи и создать новые возможности для действий («Что было бы возможно?») и тем самым пирог, который делится, и шансы выигрышного для обоих решения становятся больше. 4. Стороны могут оценивать найденные варианты действий с помощью операциональных техник и на их основе делать выбор («Как мы можем это реализовать?»), совершая, таким образом, шаг к объединению в принимаемом решении".
3Вопрос:
Врегулювання та профілактика політичних конфліктів У сучасній конфліктології та політологічній науці загалом значну увагу приділено пошуку форм та засобів контролю за конфліктами, їх врегулюванню і розв’язанню. Врегулювання конфліктів являє собою певний спосіб впливу на конфліктуючі сторони, що справляється з метою утримати конфлікт у цивілізованих рамках, але на основі сформованих відносин, в межах існуючої політи¬ки. Пошук технологій регулювання конфліктних взаємовідносин завжди спирається на вирішення низки універсальних завдань, спрямованих залежно від основної настанови на врегулювання чи розв’язання суперечливих ситуацій: перешкодити розвитку конфлікту або його ескалації, а отже, пере¬ходу в таку фазу, яка значно збільшує соціальну ціну його врегулювання; вивести всі латентні, неявні конфлікти у відкриту форму для того, щоб зменшити не контрольованість процесів протиборства, запобігти випадковим, «обвальним» потрясінням, на які неможливо буде правильно й оперативно реагувати; мінімізувати ступінь соціального напруження, викликаного перебігом політичного конфлікту у суміжних з політичною сферах суспільного життя [8, с. 119]. Надзвичайно важливим є інституціоналізація перебігу будь-якого конфлікту. Інституціоналізовані конфлікти відбуваються в рамках соціальних інститутів, які дозволяють зробити їх підконтрольними чинним у суспільстві правилам політичної гри за відповідними правовими процедурами. Врегулювання конфлікту передбачає зниження гостроти протиборства сторін, однак досягнутий між сторонами компроміс не може усунути причин конфлікту. Тому розв’язання конфлікту можливе переважно у спосіб вичерпання самого предмету спору, а не створення обставин, за яких конфлікт зовнішньо можна вважати врегульованим, проте, які зберігають загрозу рецидиву [8, с. 119]. Розв’язання конфлікту - поняття більш широке, що припускає його закінчення. На думку американського дослідника К. Мітчела, політичний конфлікт вважається повністю розв’язаним якщо: проблема зникає з політичного порядку денного; рішення схвалюються та сприймаються всіма конфліктуючими сторонами як на рівні еліт, так і на рівні мас; домовленості й угоди є самодостатніми, тобто не залежать і не потребують підтримки з боку третьої сторони; домовленості й угоди розглядаються всіма сторона¬ми як чесні й справедливі; рішення мають консенсусний характер; учасники прийма-ють домовленості й угоди добровільно, без тиску ззовні [6, с. 109]. Реальне розв’язання конфліктів вимагає виявлення тих потреб, що їх утиснено. Оскільки різні верстви населення, політичні сили мають різні й навіть протилежні інтереси, зіткнення яких відбуватиметься завжди, то усунути появу конфліктів немож¬ливо. Невпинний розвиток і прогрес суспільства постійно супроводжується суперечливими і конфліктогенними явищами.