Об’єкт оподаткування

Поняття «об'єкт оподаткування» передбачає два підходи: правовий (розширений) і законодавчий (більш вузький).

Як правова категорія об’єкт оподаткування являє собою родове визначення об'єкта (доходи чи їхня частина; майно; вартість тощо), з яким пов'язане виникнення обов'язку платника по­датків сплатити податок.

У більш вузькому значенні яке дається законодавцем (ст. 22 Податкового кодексу України) об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Предмет оподаткування (законодавець не виокремлює такий елемент)

Найчастіше в юридичній науці поняття «предмет оподатку­вання» і «об'єкт оподаткування» ототожнюють, між ними фак­тично ставлять знак рівності. Разом з тим, це не зовсім так.

Характеризуючи зв'язок предмета й об'єкта оподаткуван­ня, слід зазначити, що предмет є обов'язковою, невід'ємною частиною об'єкта і вони співвідносяться, як частина і ціле. Сама наявність у платника податків предмета оподаткування не оз­начає неминучого виникнення податкових правовідносин. Од­нак, якщо платника і предмет оподаткування поєднує певний юридичний стан (юридичний факт, насамперед дія), то в резуль­таті цієї взаємодії ми можемо говорити про виникнення подат­кового обов'язку. Наприклад, розглядаючи плату (податок) на землю, як предмет ми можемо виділити земельну ділянку, а як об'єкт — право власності на певну земельну ділянку.

Предмет оподаткування — різновид предметів матеріально­го світу, з якими законодавець пов'язує виникнення податко­вого обов'язку. При цьому під предметами матеріального світу слід розуміти майно, прибуток, доход, інші частини вартості або інші економічні підстави, що мають вартісну, кількісну чи фізичну характеристику.

Ставка податку

Чинне законодавство України, також містить визначення поняття «ставка податку» (ст. 25 Податкового кодексу України). Так, ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

У сучасних умовах особливістю регулювання ставки подат­ку є її предметний динамізм — найрухливіший, мабуть, з еле­ментів правового механізму податку. Це дозволяє не тільки оперативно реагувати на реалії, що виникають, а й іти при цьо­му наче шляхом «найменшого опору». Однак найчастіше така підвищена мобільність містить негативні моменти, створюю­чи суперечності в чинному законодавстві. Наприклад, мабуть, жоден із законів про Державний бюджет України на конкрет­ний рік не обминув перегляду ставок оподаткування.

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок опо­даткування.

1. Залежно від рівня податкового тиску (тягаря) на плат­ника податків:

а) єдина ставка — ставка податку, однакова для всіх кате­горій платників податків конкретного податку, що забезпечує їхнє рівне положення, однаковий рівень податкового тиску. Фактично в цих умовах йдеться про використання єдиної став­ки податку;

б) диференційована ставка — ставка податку, що створює різні умови оподаткування (більш-менш сприятливі для окре­мих категорій платників податків) і відповідно поділяється на:

- базову (основну) ставку, що застосовується до більшості платників, що не бере до уваги їх особливостей і характер здійснюваної ними діяльності, або інші критерії;

- знижену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, у якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку вста­новлюється в розмірі, нижчому за базову ставку;

- підвищену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, в якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку вста­новлюється в розмірі, вищому за базову ставку.