Глава 1

л ок в Україні, а також інших осіб, які не вивчали і не користувались українською мовою. До них належать і особи, які мають певні фізичні вади: глухі, сліпі, німі.

Термін «недостатньо володіють» державною мовою в контексті його законодавчого застосування передбачає відсутність у певної особи навичок володіння мовою в обсязі, достатньому для спілкування, що заважає їй викласти свої думки розмовною мовою.

До осіб, які «недостатньо володіють» державною мовою, можемо віднести тих, які перебувають в Україні тимчасово або повернулися з інших країн і недостатньо розуміють українську мову. В окремих випадках ними можна вважати також осіб, які проживають в Україні, але не вивчали українську мову і ніколи нею не користувалися.

Незнання граматики та літературної мови, а також обмеженість культури висловлення своїх думок збіднілість словарного складу, вживання «суржиків» не є визначальною ознакою «недостатності володіння» державною мовою¹. Відповідно до вимог Закону «Про громадянство України» (в редакції від 18 січня 2001 року) кожен громадянин України має володіти державною мовою або розуміти її в обсязі, достатньому для спілкування.

Якщо особа не володіє або недостатньо володіє українською мовою, вона може користуватися послугами перекладача. Згідно зі ст. 55 ЦПК України перекладач допускається до участі у справі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, та ухвали суду. Оплата виконаної роботи перекладача в цивільному процесі покладається на заявника або інших осіб, які беруть участь у справі.

Мова процесуальних документів

Мова процесуальних документів, а також інших правових документів має важливе значення в діяльності адвоката або іншого фахівця, який відповідно до закону надає правову допомогу фізичним чи юридичним особам.

Судочинство в Україні здійснюється українською мовою. Згідно з ч. З ст. 7 ЦПК України мовою судових документів

¹ Поняття «не володіють* чи «недостатньо володіють» державною мовою потребують юридичного визначення на законодавчому рівні. Прим, автора.

Позов як засіб забезпечення права на судовий захист 33

є українська. Цим самим законодавець усунув невизначеність щодо мови складання процесуальних документів. Поряд із цим, за рішенням Конституційного Суду (14 грудня 1999 року), на території України мовою актів, роботи, діловодства, документації тощо у всіх сферах суспільного життя є українська.

Отже адвокат, інший фахівець, який надає правову допомогу» має здійснювати обов'язки відповідно до вимог мовного законодавства» Позовні заяви, скарги та інші документи, які подають до суду і використовують при здійсненні судочинства, слід складати українською мовою. Прикро слухати виступ адвоката чи іншого фахівця в суді, який не може вільно висловити свою думку мовою судочинства, використовувати багатство української мови для аргументації своєї правової позиції, тому що має обмежений словарний запас та низький рівень професійної риторики.

В усіх без винятку країнах адвокати (захисники, представники) дотримуються мови судочинства держави, в якій вони перебувають або працюють. Було б дивно, якби такий фахівець вдавався у своїй країні до послуг перекладача, проголошуючи судову промову або викладаючи свою думку у правових документах.

Знання державної мови збагачує мовну культуру та престижність адвоката (фахівця), покликаного захищати права, свободи й інтереси фізичних і юридичних осіб, сприяє підвищенню рівня ораторського мистецтва (красномовства) і, зокрема, судової риторики.

Державна мова має стати важливим засобом професійної діяльності кожного правника. Свідоме ігнорування або небажання освоїти державну мову окремих фахівців не додає їм культури, збіднює їхню риторику.

Великий філософ, оратор античних часів Марк Цицерон ідеалом промовника вважав людину високої культури, яка Добре знає юриспруденцію, історію, літературу, філософію, володіє високим мовним стилем.

До цього слід додати, що знання державної мови, а також інших мов є ознакою освіченості і професійної культури. Кожен фахівець у галузі права має насамперед добре володіти українською мовою, уміти кваліфіковано, з дотриманням юридичної термінології та мовної стилістики скласти процесуальний чи будь-який правовий документ.

Мова процесуального документа — це дзеркало професійного рівня правника. Для цього він має володіти словом, освоїти мовну лексику, правопис, збагатити свій словарний залас. Неабияке значення має вміння складати правові документи та виступати літературною мовою. Знання української літературної мови та її використання — це справа честі кожної особистості, ознака її ставлення до суспільства, громадянином якого вона є.