§ 2. Особливості спадкування за заповітом

Спадкування за заповітом регулюється гл. 85 ЦК України. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Заповіт, як розпорядження фізичної особи, здійснюється нею особисто. Вчинення заповіту через представника законом

266

Глава 14

Право на спадкування

267

не допускається. Заповідач має право скласти заповіт щодо всього майна або його частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини визначається на момент відкриття спадщини.

Призначення спадкоємців залежить від волевиявлення заповідача. Він може заповідати своє майно будь-кому (родичам, знайомим чи стороннім особам) або позбавити права на спадкування. Однак заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

Заповідач має право на заповідальний відказ і покладення інших обов'язків.

Згідно зі ст. 1138 ЦК предметом заповідального відказу може бути передача у власність відказоодержувача чи іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини. У разі одержання відказо-одержувачем у користування квартири і житлового будинку тощо таке приміщення не відчужується і не успадковується спадкоємцями відказоодержувача.

Заповідач може покласти на спадкоємця обов'язок розпорядження особистими паперами, здійсненням ритуалу поховання та вчинення інших дій немайнового характеру (ст. 1240 ЦК).

У порівнянні з кодексом УРСР новий ЦК України збільшив обов'язкову частку долі до половини від частки, яка належала б кожному із тих, хто має на неї право, у разі спадкування за законом, однак зменшив також коло осіб, які мають право на обов'язкову частку. Згідно зі ст. 1241 ЦК таким правом наділені неповнолітні, повнолітні, непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Особи, які перебували на утриманні померлого спадкодавця, нині не мають права на обов'язкову частку.

Разом із цим норми спадкового права поповнились істотно новими положеннями про заповіт подружжя, встановлення сервітуту в заповіті, посвідчення нотаріусом секретних заповітів, посвідчення заповіту при свідках тощо.

Юристи радянської доби лише могли мріяти про такі інститути спадкування.

Так, згідно зі ст. 1243 ЦК за спільним заповітом подружжя частина у праві спільної сумісної власності після смерті одного із подружжя переходить до другого, який його пережив. Після смерті останнього право на спадкування мають

ті особи, які зазначені подружжям у заповіті. Якщо один із них помер, нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті. Заповідач може скласти секретний заповіт, який посвідчується нотаріусом у заклеєному конверті без ознайомлення з його змістом (ст. 1249 ЦК). За бажанням заповідача заповіт може бути посвідчений при свідках. В окремих випадках, передбачених ч. 2 ст. 1253 ЦК, присутність не менше як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Це стосується посвідчення заповітів, коли заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, а також заповітів, що посвідчуються посадовими і службовими особами лікувально-медичних закладів охорони здоров'я, будинків для осіб похилого віку та інвалідів, морських і річкових суден під час плавання, військовослужбовців, місць покарань у виді позбавлення волі, слідчих ізоляторів для осіб, які тримаються під вартою, пошукових та інших експедицій. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю.

Новелою у ЦК України є також надання права спадкодавцю встановлювати у заповіті сервітут щодо користування земельною ділянкою, інших природних ресурсів, а також нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (ст. 1246 ЦК). Поняття і зміст сервітуту розкривається у гл. 32 ЦК України (статті 401—406).

ЦК України окремою нормою (ст. 1255) встановлено також вимоги щодо таємниці заповіту. Нотаріус, будь-яка інша посадова чи службова особа, яка має право посвідчувати заповіт, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, зобов'язані дотримуватись таємниці заповіту і не розголошувати відомості до відкриття спадщини. Предметом таємниці заповіту є факт складання заповіту, його зміст, скасування або зміни заповіту, здійснене заповідачем.

ЦК передбачено підстави недійсності заповіту (ст. 1257).

Таких підстав встановлено три:

1. якщо заповіт складено особою, яка не мала на це право;

2. якщо при складанні заповіту порушено вимоги закону щодо його форми та посвідчення;

3. якщо судом встановлено, що волевиявлення заповідача не відповідало його волі і не було вільним.

В перших двох випадках заповіт визнається нікчемним з моменту його складання. В останньому — відсутність у за-

268