Глава 8

Спори, що виникають із правочинів

179

ням іншої сторони добровільно застосувати вимоги закону і вирішити проблему без додаткових матеріальних витрат.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину не можуть змінюватись за домовленістю сторін.

Суд вправі застосувати наслідки нікчемного правочину також з власної ініціативи.

Характерно, що новим ЦК поряд із застосуванням відповідних правових наслідків недійсності нікчемних правочинів встановлені також правила захисту інтересів сторони (сторін) шляхом пред'явлення позову про визнання правочину (договору) дійсним. Не поширюється це правило лише на правочини, які порушують публічний порядок, що вважаються також нікчемними.

До нікчемних правочинів, недійсність яких встановлена законом, належить заповіт, але за умови, що він складений із порушенням форми та процедури його посвідчення, а також особою, яка не мала права його вчиняти. У разі коли буде доведено в суді, що він укладений проти волі заповідача, такий заповіт визнається судом недійсним і не вважається нікчемним (ст. 1257 ЦК).

Слід звернути особливу увагу на використання сторонами показів свідків при доказуванні недійсності правочину. У разі оспорювання стороною (сторонами) самого факту вчинення правочину або заперечення окремих його частин доказування і судове рішення не може ґрунтуватися на показаннях свідків. Ці вимоги встановлені ч. 1 ст. 218 ЦК.

За правовими наслідками до нікчемних правочинів, як і раніше, віднесені правочини, вчинені малолітніми і недієздатними за межами їх цивільної дієздатності. Обсяг цивільної дієздатності малолітніх встановлено ст. 31 ЦК. Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною передбачені ст. 41 ЦК.

Недійсність нікчемного правочину, вчиненого малолітньою особою, яка не досягла чотирнадцяти років, вважається встановленим лише в разі відсутності його схвалення батьками (усиновлювачами) або одного з них, з ким він проживає, а також його опікуном. Схвалення не виключається згодом, після вчинення правочину. Правочин вважається схваленим, якщо, дізнавшись про його вчинення, зазначені вище особи протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні (ст. 221 ЦК).

Водночас у разі встановлення судом вчинення правочину на користь малолітньої особи він може бути визнаний дійсним.

Повнолітня дієздатна особа, яка вчинила правочин із малолітньою, зобов'язана повернути все, що одержала від останньої, а також відшкодувати збитки, якщо вона не знала або могла знати про вік другої сторони.

При укладені правочину, коли з обох сторін були малолітні, все одержане однією з них повертається в натурі. У разі неможливості — відшкодування вартості майна проводиться батьками, усиновлювачами чи опікунами з врахуванням їхньої вини, що сприяли вчинення недійсного правочину.

Правочин, вчинений недієздатною особою, також визнається нікчемним, якщо він не схвалений опікунами, в порядку, передбаченому ст. 221 ЦК, що і для малолітніх (ст. 226 ЦК). Таким же чином вирішується питання відшкодування матеріальної шкоди. Крім цього, у випадку якщо опікуну недієздатної особи або членам його сім'ї завдано моральну шкоду, дієздатна сторона зобов'язана її відшкодувати. Моральна шкода не відшкодовується у випадку коли буде встановлено, що така особа не знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або не могла про це припускати.

Нікчемним є правочин, який вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК). Перелік правочинів, які вчиняються з дозволу цього органу, визначений ст. 71 ЦК України.

За позовом заінтересованої особи, коли правочин відповідає інтересам особи, щодо якої встановлено опіку або піклування, він може бути судом визнаний дійсним.

З метою попередження укладанню правочинів, які порушують публічний порядок, ЦК передбачені правові наслідки їх вчинення. Диспозиція ст. 228 ЦК до правочинів, що вважаються такими, що порушують публічний порядок, відносить правочини, які спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, а також незаконне заволодіння майном (ст. 228 ЦК).

Отже, характерною особливістю вчинення правочину, який порушує публічний порядок, є зловмисний умисел,

180