Глава 8

Спори, що виникають із правочинів

177

..- Важливо звернути увагу на новини щодо вчинення підпису на письмовому нравочиш. Нині правочин може бути посвідчений не лише особистим підписом, а також за допомогою факсимільного відтворення підпису засобами механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису чи іншого аналога. Однак використання зазначених засобів для відтворення власноручного підпису допускається лише за письмовою згодою сторін, за наявності зразків відповідного аналога їх підписів або якщо це передбачено актами цивільного законодавства.

Текст правочину може бути підписаний іншою особою, якщо одна зі сторін не може його підписати у зв'язку з хворобою або фізичною вадою і доручила це зробити добровільно. Підпис іншої особи має бути засвідчений нотаріально, якщо правочин повинен посвідчуватись в нотаріальному порядку, або іншою посадовою особою, яка має право на вчинення нотаріальної дії. У випадку коли текст правочину не вимагає нотаріального посвідчення, підпис іншої особи засвідчується відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчинила.

Дискусійним в юридичній літературі тривалий час було питання про право сторони на відмову від правочину і порядок оформлення такої відмови. Колишнім Кодексом УРСР ця проблема не була врегульована. Новий ЦК України усунув зазначені прогалини.

За змістом ст. 214 ЦК України відмовитись від правочину мають право як особи, які вчинили односторонній правочин, так і особи, які здійснили укладання дво- або багатостороннього правочину.

При вчиненні одностороннього правочину право на відмову від нього може бути обмежене лише у випадку, встановленому законом. Відмова від правочину може бути оспорена в судовому порядку особою, щодо якою порушено такими діями П права.

В разі вчинення дво- або багатостороннього правочину право на відмову може бути реалізовано лише за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом. Відмова сторін допускається навіть у випадку повного виконання правочину. Наслідки відмови від правочину встановлюються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлене

законом. Оформлення відмови від правочину вчиняється у такій самій формі, за якою було вчинено правочин.

ЦК також встановив право сторін (сторони) на тлумачення змісту правочину, а також право судового тлумачення змісту на вимогу однієї зі сторін (ст. 213 ЦК).

§ 2. Нікчемні та оспорюванні правочини Загальні засади недійсності правочину

Новий ЦК України, на відміну від Кодексу УРСР, вперше визначив на рівні закону поняття нікчемного та оспорюваного правочину (ст. 215 ЦК). Раніше терміни «нікчемний», «заперечуваний» правочин вживались лише у юридичній літературі, у працях цивілістів. Поділ угод на нікчемні і недійсні (заперечувані) здійснювався науковцями за змістом чинних норм, які визначали недійсність угоди. Якщо в тексті відповідної статті зазначалось: «недійсною є угода», вона визнавалась нікчемною. У разі наявності в нормі вимог: угода «може бути визнана недійсною», така угода відносилась до заперечуваних угод.

Згідно з такою класифікацією до нікчемних угод відносили угоди, передбачені статтями 50—52 ЦК УРСР, а до тих, які вважалися заперечуваними, угоди, які визнавали недійсними на підставах, встановлених статтями 53—57 ЦК України.

За змістом ст. 215 ЦК України підставами недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених частинами 1—3, 5, 6 ст. 2003 ЦК.

За правовими наслідками правочини поділяються на три види (групи):

а) правочини, які «є нікчемними»;

б) правочини, які «можуть бути визнані» судом недійсними;

в) правочини, які «визнаються» судом недійсними.

Нікчемні правочини

Нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність встановлено нормою ЦК. В цьому разі визнання судом правочину недійсним не вимагається. На практиці, як правило, недійсність нікчемного правочину встановлюється в судовому порядку. Фактично суд підтверджує нікчемність правочину за позовом однієї зі сторін у зв'язку з небажан-

178