§ 7. Право спільної сумісної власності на майно жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі

Згідно зі ст. 74 СК України режим рівності часток подружжя поширено на осіб (чоловіка та жінку), які не перебувають у шлюбі, однак проживають однією сім'єю. До прийняття нового СК України надзвичайно складним було питання правового положення величезної кількості сімей — «жінки та чоловіка», які проживають разом однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою (фактичних шлюбів). Врегулювання СК майнових та інших прав щодо осіб, які перебувають у сімейних відносинах без реєстрації шлюбу, має неабияке правове та соціальне значення. Є серед окремих фахівців права і непримиренні противники законодавчої новели у сімейному законодавстві, які вбачають у нормах, запроваджених СК (статті 74, 91), посягнення на віковічні устої подружжя, узаконення полігамії. їх закиди безпідставні. Залишати поза законом фактичні шлюби суперечить суспільній моралі і справедливості. Сім'ї, які з різних причин не змогли зареєструвати шлюб, мають бути захищені законом. Між тим норми статей 74, 91 СК України не посягають на права тих, хто перебуває у «законному шлюбі».

Відповідно до вимог ст. 74 СК України майно, набуте жінкою та чоловіком за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Застосування цієї норми може мати місце лише з умови наявності таких юридичних критеріїв:

а) проживання жінки та чоловіка однією сім'єю;

б) набуття ними майна за час спільного проживання;

в) відсутності письмового договору між ними, який по-іншому врегульовує підстави і володіння майном.

Застосування окремих положень Сімейного кодексу 51

Слід також підкреслити, що при поділі (виділі) майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі, діють норми гл. 8 СК, яка регулює майнові правовідносини подружжя.

Рекомендована література

Конституція України // Відомості ВРУ. — 1996. — № ЗО. — С. НІ-

Сімейний кодекс України. — Офіційне видання. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

Цивільний кодекс України. — К. : Парламентське видавництво, 2003.

Загальна декларація прав людини. Документ ООН, схвалено 10 грудня 1948 року.

Конвенція про права дитини. Схвалено ООН, Резолюція № 44/25, 20 листопада 1989 року. Ратифіковано Україною 27 лютого 1991 p. № 789-XIL

Конвенція про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах. Міжнародна угода від 22 січня 1993 р. Ратифіковано Україною 10 листопада 1994 року № 240/94 ВР.

Положення про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України. Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 16 лютого 1993 р. № 146.

Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновленими, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1377.

Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні. Затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52, 5 (у редакції згідно наказу Міністерства Юстиції України від 18 листопада 2003 р. № 140 (5).

Про державну допомогу сім'ям з дітьми: Закон України від 22 березня 2001 р. № 2334-ІП.

Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 року.

Про порядок здійснення добровільного медичного обстеження

осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Затверджено по-

52