§ 3. Встановлення режиму окремого проживання

Помітною новелою у СК України поряд із узаконенням фактичних шлюбів є запровадження права подружжя на встановлення режиму окремого проживання (ст. 119 СК). Ідея сепарацій у сімейному праві виникла при розробці проекту Кодексу з Ініціативи професора Зорислави Ромовської. репарація («відлучення від стола і ложа») є певним випро-уванням, перед тим як наважитись розвести остаточно міст шлюбних відносин і розірвати шлюб.

42

Глава 2

І нститут сепарацій, стверджує 3. В. Ромовська, є юридичним закріпленням одного із проявів права кожного з подружжя на особисту свободу¹.

Режим окремого проживання встановлюється в судовому порядку, якщо подружжя подало до суду спільну заяву. Справа розглядається за правилами окремого провадження (ч. З ст. 234 ЦПК), а в разі відсутності їх взаємної згоди — за позовом одного з них. Підставами для заявления такого позову згідно із законом є неможливість проживати спільно або небажання одного з подружжя (дружини чи чоловіка) проживати спільно із припиненням сімейних відносин. Приводом для встановлення режиму окремого проживання можуть бути тривалі сімейні конфлікти, бажання проживати певний час роздільно, виїзд на роботу за межі місця проживання, виїзд за кордон тощо.

Оскільки ст. 119 СК України не встановлює конкретні строки тривалого режиму окремого проживання, право вибору терміну дії такого режиму належить позивачу із врахуванням думки відповідача. Суд може встановити режим окремого проживання без обмеження строку або обмежити його певним строком.

Не виключено, що на пред'явлення позову про встановлення режиму окремого проживання може бути подано зустрічний позов про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини або одного з подружжя або інших вимог, пов'язаних з наслідками встановлення режиму окремого проживання.

Для припинення встановленого судом зазначеного режиму потрібна взаємна згода подружжя, що підтверджується поновленням сімейних відносин або їх припиненням за заявою подружжя рішенням суду.

Правові наслідки режиму окремого проживання передбачені ст. 120 СК України.

Зокрема, майно, набуте за час встановленого режиму, є особистою власністю кожного з подружжя, а дитина, народжена після спливу десяти місяців, не вважається народженою від чоловіка. У разі набуття майна за спільні кошти право на частку спірного майна підлягає доказуванню на загальних підставах за позовом одного з подружжя.

¹ Сімейний кодекс України: Наук.-практ. коментар. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — С. 245.

Застосування окремих положень Сімейного кодексу 43

§ 4. Підстави визнання шлюбу недійсним

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним закріплено у ст. 42 СК України. До числа осіб, які мають таке право, включені:

1. дружина або чоловік;

2. батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи;

3. орган опіки та піклування;

4. інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією шлюбу;

5. прокурор.

Крім зазначених осіб право на позов до суду мають також спадкоємці, які прийняли спадщину, якщо неправомірно зареєстрований шлюб порушує їхнє право на спадкування в повному обсязі.

Вперше на законодавчому рівні знайшов застосування науковий термін недійсності шлюбу, що поділяють шлюби на нікчемні (абсолютно недійсні) та оспорювані (відносно недійсні).

До нікчемних шлюбів Кодекс відносить шлюби, що «є недійсними» на момент їх укладення без звернення до суду.

Підставами для недійсності нікчемних шлюбів є істотні, незаперечні порушення умов реєстрації шлюбу, якщо: шлюб укладено з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; шлюб зареєстровано між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, або між рідними братом і сестрою; шлюб зареєстровано з особою, яка визнана судом недієздатною.

При встановленні зазначених порушень орган державної реєстрації актів цивільного стану за заявою заінтересованої особи анулює актовий запис про шлюб. Доказами для анулювання актового запису про шлюб мають бути: свідоцтво про шлюб (перебування у попередньому шлюбі та реєстрація нового шлюбу), свідоцтво про народження та інші документи, що свідчать про близьке споріднення дружини та чоловіка, рішення суду про визнання особи недієздатною або встановлення близьких родинних відносин, з якими за спорідненням не допускається реєстрація шлюбу.