§ 3. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою

З прийняттям нових ЦК та ЩІК інститут безвісної відсутності не зазнав істотних змін.

Тенденційно, в повному обсязі відтворені в новому ЦК 2003 року положення норм ЦК 1963 року, що передбачають

324

Глава 18

Особливості справ окремого провадження

325

правові підстави визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, а ЩІК 2004 року встановив той самий порядок розгляду справ, який діяв за ЦПК 1963 року (статті 43, 46 ЦК, гл. 4 ЦПК).

Водночас ЦК 2003 року доповнено новими положеннями щодо наслідків оголошення фізичної особи померлою. Нині спадкоємці фізичної особи, яка була оголошена судом померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них в порядку спадкування. В цьому разі нотаріус, який видає свідоцтво про право на спадщину, зобов'язаний накласти на нерухоме майно заборону відчуження (ст. 47 ЦК).

Представляється, що така норма є не зовсім вдалою. Практика свідчить, що оголошення померлим за обставин, що загрожували смертю або давали підстави припускати загибель фізичної особи від певного нещасного випадку, не дають підстав для заборони відчуження спадкового майна на такий тривалий термін.

Чи доцільно протягом п'яти років блокувати право спадкоємця на відчуження нерухомого майна, якщо судом встановлено реальне припущення загибелі фізичної особи внаслідок обвалу, землетрусу, паводку, катастрофи літака, затоплення корабля тощо.

Інститут безвісної відсутності в сучасних умовах набуває важливого значення. Тривала відсутність громадян, неможливість одержання відомостей про місце їх перебування, невизначеність у зв'язку з цим правового положення другої сторони унеможливлює чи обмежує здійснення одним із них своїх прав і обов'язків. Визнання в судовому порядку громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим є унікальним засобом усунення такої невизначеності щодо учасників цивільно-правових відносин.

Так, у разі визнання одного з подружжя безвісно відсутнім його дружина (чоловік), сім'я (неповнолітні діти, утриманці) набувають права на державну допомогу, що призначається в разі втрати годувальника, шлюб розривається в органах реєстрації актів цивільного стану (ст. 107 СК України), допускається усиновлення дитини без згоди батьків (ст. 219 СК), не вимагається згода для оформлення виїзду неповнолітньої дитини за кордон тощо. При оголошенні громадянина померлим згідно з рішенням суду смерть реєструється в органах РАЦС з наслідками, передбаченими законом (виникає право на спадщину, пенсійне забезпечення, іншу державну допомогу).

Заяву про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою може подати будь-яка особа, заінтересована у зміні правового статусу громадянина, якщо його тривала відсутність перешкоджає здійсненню особистих і майнових прав, охоронюваних законом.

При підготовці і оформленні заяви слід з'ясувати: предмет заявлених вимог, обставини безвісної відсутності громадянина, наявність юридичного інтересу заявника, визначитись з правовою оцінкою і кваліфікацією вимог та послатись на норму закону, що регулює відповідні відносини (факти).

Форми і зміст заяви мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 119 та 247 ЦПК України. У заяві обов'язково зазначається: для якої мети необхідно заявникові визнати особу безвісно відсутньою або оголосити ЇЇ померлою; обставини, що стверджують її безвісну відсутність або обставини, що загрожували громадянинові чи дають підставу припустити його загибель від певного нещасного випадку (ст. 247 ЦПК України), а також відомості про відсутню особу, ЇЇ дату народження (день, місяць, рік), місце народження, коли одержані останні відомості про місце перебування (проживання) відсутнього. До заяви додаються письмові докази відповідно до вимог статей 57 і 58 ЦПК України, копія заяви для заінтересованої у справі особи, квитанція про сплату державного мита.

Слід враховувати, що подання заяви до суду не обмежується строком давності.

Заява про визнання громадянина безвісно відсутнім розглядається судом за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем перебування чи за місцезнаходженням майна.

Цивільно-правові підстави визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим регулюються ЦК України.

Згідно зі ст. 43 ЦК України фізична особа може бути в судовому порядку визнана безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за днем одержання останніх відомостей. За неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей

326