Рекомендована література

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО.

Цивільний процесуальний кодекс України. — К.: Атіка, 2004. — С. 7.

Цивільний кодекс України. — К.: Парламентське видавництво, 2003.

Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції. Постанова Пленуму Верховного Суду від 21 грудня 1990 року № 9 (з наступними змінами) // Постанови Пленуму Верховного Суду України у цивільних справах (1972—2003). — К., 2004.

Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 року № 3018-Ш. — С. 10.

Буркацький Л. К. Складання процесуальних документів на захист прав інтересів громадян: Навч. посібник. — 2-е вид. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

Гурвич М. А. Право на иск. — М., 1978.

Добровольский А. А., Иванова С. А. Основные проблемы исковой формы защиты права. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979.

Огієнко І. І. Історія української літературної мови. — 2-е вид. — К.: Наша культура і наука, 2004.

Права, ло которымъ судится малороссійскій народъ. Изъ трех книгъ / За ред. проф. А, О. Кистяковскаго. — Шевъ: Въ университетской типографіи (I. I. Завадзкаго). — 1879. — Глава 8, артикул 1—6.

Цивільне процесуальне законодавство України. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

Штефав М. Й. Цивільний процес. — К.: Ін Юре, 2001.

Глава 2

Застосування окремих положень Сімейного кодексу

§ 1. Загальні положення. § 2. Право на шлюб та його розірвання. § 3. Встановлення режиму окремого проживання. § 4. Підстави визнання шлюбу недійсним. § 5. Право на утримання (аліменти). § 6. Спори про спільне майно подружжя. § 7. Право спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у шлюбі.

§ 1. Загальні положення

Новий довгоочікуваний Сімейний кодекс України (далі — СК), прийнятий Верховною Радою України 10 січня 2002 року, набув чинності одночасно із Цивільним кодексом України — 1 січня 2004 року.

Прийняття СК України — це одна з найважливіших подій у реформуванні надто консервативного, відсталого від сучасних європейських систем радянського законодавства.

Нарешті українське суспільство одержало новітній основний акт, що регулює сімейні відносини відповідно до засад Конституції України.

Новий СК істотно відрізняється від двох попередніх, прийнятих в Україні з часів панування однобокої радянської законодавчої системи, обов'язкової для всіх без виключення союзних республік СРСР (Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану 1926 року; Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР 1969 року)¹.

СК України у багатьох випадках по-новому і більш повно та зрозуміло регулює сімейні особисті немайнові та майнові

' ЗУ УРСР. — 1926. — № 67—69 // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1969. — № 26.

2*

відносини між подружжям, батьками та дітьми, усиновлю-вачами та усиновленими, між бабою, дідом, прабабою, прадідом, внуками, правнуками, між рідними братами й сестрами, мачухою, вітчимом, падчеркою, пасинком, а також регулює немайнові та майнові відносини між чоловіком і жінкою, які є іншими членами сім'ї, визначеними цим Кодексом.

Слід підкреслити, що СК України не поширюється на сімейні відносини, що виникають між братами та сестрами, тіткою та дядьком, племінником, племінницею та між іншими родичами (ст. 2 СК).

Проте їхні сімейні відносини можуть регулюватися СК, якщо між ними буде укладено письмовий договір, що не суперечить засадам справедливості, моралі та нормам СК.

Чинний Кодекс по-новому визначає поняття сім'ї, яка є первинним та основним осередком суспільства. «Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки» (ч. 2 ст. З СК). Припинення спільного проживання чоловіка та дружини ще не є підставою припинення шлюбу, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Як бачимо зі змісту ст. З СК, поняття сім'ї порівняно з Кодексом 1969 року набуло іншого трактування. Замість терміна «ведення спільного господарства» вживається термін «пов'язані спільним побутом».

На думку автора нового СК України, відомого вченого, знавця сімейного права професора Зорислави Ромовської, вживаний у КпШС УРСР термін «ведення спільного господарства» як ознака належності члена сім'ї не міг беззастережно стосуватися всіх життєвих ситуацій, оскільки з немовлям чи паралізованим батьком спільно господарювати неможливо. Тому в Кодексі було вжито саме «сімейний побут як категорію універсальну»¹.

СК України вперше встановив право фізичної особи, поряд з усталеною формою шлюбних відносин, на гарантію перебування у фактичних сімейних відносинах без реєстрації шлюбу, одержання жінкою або чоловіком допомоги (аліментів), якщо вони тривалий час проживали однією

¹ Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України: Наук.-практ. коментар. — К.: Видавничий Дім «їв Юре», 2003. — С. 20.

Застосування окремих положень Сімейного кодексу 37

сім'єю, право на встановлення режиму окремого проживання тощо. Кодексом також врегулював способи захисту сімейних прав та інтересів (ст. 18 СК). Такими способами, зокрема, є встановлення, у передбаченому законом порядку, примусового виконання обов'язку, анулювання чи припинення відповідних сімейних правовідносин (дій), право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Як відомо юристам, Кодекс УРСР (КпШС) не передбачав права у сімейних відносинах на відшкодування шкоди. Тому норми нового СК про відшкодування шкоди (матеріальної й моральної) застосовуються лише до випадків порушення певних сімейних правовідносин, які вчинені після набуття чинності Кодексом, тобто з 1 січня 2004 року.

Підстави для пред'явлення позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди можуть застосовуватися за умови порушення сімейних прав, якщо це встановлено нормами СК або договором учасників сімейних правовідносин.

Характерною рисою нового СК є також те, що він надає право на безпосереднє звернення до суду кожному учаснику сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років.

Таким чином, дитина з чотирнадцяти років набуває цивільної процесуальної дієздатності: може брати участь у справі; подавати позови про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, про надання права зареєструвати шлюб та інші вимоги, що випливають із сімейних відносин.

Дитина, яка досягла чотирнадцяти років, може бути відповідачем у справі, що стосується її інтересів, з усіма процесуальними правами сторони.

Не слід змішувати права дитини на захист своїх прав у сімейних відносинах із набуттям повної цивільної дієздатності в цивільно-правових відносинах, передбачених статтями 34, 35 ЦК, а також випадками обмежень щодо фізичної особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 32 ЦК «Неповна цивільна дієздатність»).

Захист прав та інтересів, що виникають із сімейних відносин, здійснюється в судовому порядку. Такі справи розглядають у позовному провадженні, за винятком випадків, коли, відповідно до вимог ЦПК України і за відсутності спору, справи розглядають у порядку окремого провадження (встановлення факту батьківства, материнства, надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності тощо).

38

Глава 2

С К надає широкі повноваження органам опіки та піклування щодо захисту прав та інтересів учасників сімейних відносин (ст. 19 СК).

За загальним правилом рішення цього органу носить рекомендаційний характер. Разом із цим його рішення є обов'язковим для виконання, якщо протягом десяти днів від часу винесення рішення заінтересована особа не звернулася до суду. Цей порядок не поширюється на позови про відібрання дитини та позбавлення батьківських прав. У разі звернення заінтересованої особи до суду він може не погодитись із рішенням органу опіки та піклування.

СК також встановив обов'язкову участь у суді органу опіки та піклування в разі окремих спорів, пов'язаних із вихованням та місцем проживання дитини.

До таких спорів належать позови: про місце проживання дитини або відібрання її від особи, яка тримає її в себе не на законних підставах; позбавлення та поновлення батьківських прав; право на побачення з дитиною матері чи батька, які позбавлені батьківських прав; скасування усиновлення та визнання його недійсним; управління батьків майном дитини (ч. 4 ст. 19 СК).

Загальні вимоги щодо позовної давності встановлені ЦК України (гл. 19). У сімейних правовідносинах, як правило, позовна давність не застосовується, крім випадків, прямо зазначених у законі. До них згідно із ч. 1 ст. 20 СК належать позови про:

1. поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними розірвано (ст. 72 СК);

2. визнання батьківства між чоловіком матері дитини таособою, яка вважає себе батьком дитини (ч. 2 ст. 129 СК);

3. оспорювання батьківства чоловіка жінкою, яка народила дитину у шлюбі (ст. 138);

4. визнання материнства жінкою, яка вважає себе матір'ю дитини (ст. 139 СК).

У першому разі щодо поділу майна строк давності складає три роки відповідно до вимог ст. 257 ЦК (ст. 72 СК).

У трьох інших випадках діють скорочені строки (спеціальна позовна давність) — один рік.

До позовів про розірвання шлюбу, визнання їх недійсними, відібрання дитини, стягнення неустойки за просрочешія сплати аліментів тощо позовна давність не застосовується.

Застосування окремих положень Сімейного кодексу 39 § 2. Право на шлюб та його розірвання

Кожна фізична особа при досягненні певного віку має право на шлюб. Шлюбний вік для жінки становить 17 років, для чоловіка — 18 років. В окремих випадках за рішенням суду особі, яка досягла чотирнадцяти років, може бути надано право на шлюб, якщо це відповідає інтересам дитини. Підстави та умови, за якими шлюб можуть реєструвати органи реєстрації актів цивільного стану, передбачено статтями 22 , 24, 28—ЗО СК України. Новий Кодекс також визнав коло осіб, які не можуть перебувати між собою у шлюбі (ст. 26 СК).

У сімейному праві з'явилося поняття заручин. Згідно зі ст, 31 СК України особи, які подали заяву до органу реєстрації актів цивільного стану, вважаються зарученими (нареченою та нареченим). Перебування у стані заручин не створює для нареченої та нареченого обов'язку одружитися, з'явитись на реєстрацію шлюбу, але особа, яка відмовилась від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні витрати, пов'язані із приготуванням до шлюбу, та повернути подаровані речі або їх вартість.

Витрати не відшкодовуються, якщо відмова від шлюбу була вимушеною внаслідок противоправно! аморальної поведінки нареченої чи нареченого або інших обставин — тяжкої хвороби, приховування наявності дитини тощо.

Відшкодування моральної шкоди законом не передбачено. Проте, якщо один із заручених під час заручин був доведений до самогубства чи мали місце інші тяжкі наслідки вчинення злочину, моральна шкода підлягає відшкодуванню.

Право на позов про відшкодування витрат, пов'язаних із відмовою від шлюбу, мають наречена або наречений, батьки, а також інші родичі, які понесли витрати на приготування до шлюбу (весілля, подарунки тощо). Наявність реальних витрат позивач повинен підтвердити документами (чеками, квитанціями, банківськими видатковими ордерами тощо), а також показами свідків.

Слід звернути увагу на те, що неповнолітні особи, які Досягли чотирнадцяти років, мають право на сім'ю, а також за певних обставин право на шлюб, якщо судом буде встановлено відповідність такого рішення їхнім інтересам (ст. 23 СК).

Заява про право на шлюб розглядається в порядку окремого провадження (ст. 234 ЦПК 2004 року). До участі у справі як заінтересовані притягуються особа, яка має намір одружитися із заявником, а також батьки неповнолітньої особи. Кожен із подружжя має право на розірвання шлюбу (ст. 110 СК). Позов про розірвання шлюбу не може бути заявлений протягом вагітності дружини та впродовж одного року із дня народження дитини (крім випадків протиправної злочинної поведінки щодо дитини або до другого з подружжя). Не позбавлені права на розірвання шлюбу також чоловік, дружина, якщо батьківство щодо дитини визнане іншою особою або за рішенням суду батьківство виключено з актового запису про народження.

Відповідно до ст. 105 СК України шлюб припиняється: за спільною заявою в органах державної реєстрації актів цивільного стану; за спільною заявою на підставі судового рішення; за позовом (у разі спору) одного з подружжя відповідно до рішення суду.

Підстави для розірвання шлюбу в органах РАЦС за спільною заявою подружжя передбачені статтями 106, 107 СК України.

Умови розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, згідно із судовим рішенням встановлені ст. 109 СК України. У цьому разі заява подружжя розглядається в порядку окремого провадження.

При виникненні спору шлюб розривається судом на підставі вимог ст. 110 СК України в позовному провадженні. Водночас із позовом про розірвання шлюбу можуть бути пред'явлені також вимоги про присудження коштів на утримання дитини чи одного з подружжя, визначення місця проживання чи відібрання дитини, про поділ спільного майна тощо. Вимоги, пов'язані з інтересами третіх осіб, не можуть об'єднуватись із позовом про розірвання шлюбу.

Підставами для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя мають бути встановлені дійсні причини пред'явлення позову, із врахуванням обставин, які унеможливлюють подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу та суперечать інтересам дітей чи одного з подружжя, що мають істотне значення (ст. 112 СК).

Новий СК України передбачає право заінтересованої особи звернутись до суду з позовом про визнання розірвання

Застосування окремих положень Сімейного кодексу 41

шлюбу фіктивним. Згідно зі ст. 108 цього Кодексу суд може визнати розірвання шлюбу фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік не мали наміру припинити шлюбні відносини, продовжували проживати однією сім'єю.

У цьому разі позов про визнання розірвання шлюбу фіктивним може бути пред'явлений, якщо шлюб був розірваний органами РАЦС відповідно до вимог ст. 106 та п. З ч. 1 ст. 107 СК України.

Право на такий позов може мати як один із подружжя (схилив до шлюбу шляхом обману), так і інші заінтересовані особи (житлове підприємство, організація), що надало житло подружжю тощо.

Пред'явлення позову про визнання розірвання шлюбу фіктивним щодо вже розірваних шлюбів за судовими рішеннями ст. 108 СК не передбачено.

Слід звернути увагу на зміни, встановлені новим СК щодо моменту припинення шлюбу в разі його розірвання (ст. 114 СК).

Якщо шлюб розірвано РАЦС він припиняється в день винесення постанови про розірвання. При розірванні шлюбу за судовим ріпіенням моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду. За Кодексом УРСР (КпШС) часом припинення шлюбу був момент реєстрації розлучення органом РАГС, незалежно від того, яким орга-, ном розірвано шлюб (судом чи РАГС).

На практиці рішення суду не мало юридичних наслідків, якщо воно не було пред'явлено для реєстрації розірвання шлюбу до органів РАГС.