Опорний конспект лекцій Тема 1. Предмет, функції та методи історії вчень про державу і право

1. Завдання і значення курсу історії політичних та правових вчень.

2. Предмет історії політичних та правових вчень.

3. Методи вивчення історії політичних та правових вчень.

4. Періодизація історії політичних та правових вчень.

Серед юридичних наук важливе місце займає історія вчень про державу і право. Завданням цієї науки є не тільки вивчення історії становлення і розвитку ідеї права, закону, держави, головних державно-правових інститутів у процесі формування людської цивілізації, але й формування світогляду юриста. Це не галузева наука, як кримінальне чи цивільне право, не теоретична, як теорія держави і права, не історична, як історія держави і права України чи зарубіжних країн. Це світоглядна наука. Курс повинен не тільки показати формування розуміння засадничої цінності права і держави на різних історичних етапах розвитку людського суспільства, ознайомити з історичними коріннями таких визначальних у сучасному державно-правовому житті інститутів та ідей, як верховенство права, права і свободи людини, суверенітет тощо, але й виконувати, до певної міри, ідеологічну функцію.

Історія вчень про державу і право дає можливість зрозуміти важливість і значення держави і права в духовних надбаннях людства на різних етапах його розвитку, побачити постійну роботу людської думки над пошуками кращих, оптимальних форм організації державно-правового буття людства.

При вивченні поглядів того чи іншого мислителя необхідно звернути увагу на історичні умови, за яких з’являється те чи інше вчення, на постать самого вченого, на співвідношення між новим та попередніми вченнями.

Предметом історії вчень про державу і право є історія виникнення і розвитку поглядів, вчень і теорій щодо походження, ролі і значення та ідеальної форми держави і політичної системи суспільства, а також вчень і теорій про право, його суть і призначення, окремі державно-правові інститути та теорій і концепцій про ідеальні або бажані форми державно-правового буття.

Виходячи зі сказаного, можна зробити висновок, що історія вчень про державу і право є самостійною науковою і навчальною дисципліною одночасно теоретичного та історичного профілю. Ця її особливість обумовлена тим, що в її межах вивчається і висвітлюється специфічний предмет — історія виникнення і розвитку теоретичних знань про державу, право, політику і законодавство, історія політичних та правових теорій.

При вивченні історії вчень про державу і право використовується увесь спектр загальнонаукових та спеціально наукових методів. Особливо важливе значення для даної науки і дисципліни мають два методи: історичний та проблемно-концептуальний. Суть першого полягає у вивченні, осмисленні тієї чи іншої теорії, концепції в історичному контексті, який обумовив їхню появу. Тільки застосовуючи цей метод, можна правильно зрозуміти суть тих чи інших ідей, які можуть бути, з позицій сьогодення, або неприйнятними, або гостроактуальними. В той же час, засадниче розуміння справедливості, права, законності має дуже багато спільного на різних історичних етапах. Тому дуже важливим є проблемно-концептуальний метод, який дозволяє прослідкувати зародження і розвиток тієї чи іншої ідеї від найдавніших часів до сьогодення.

З точки зору історичної перспективи, можна встановити три різко відособлених суспільно-історичних світогляди, а отже і три періоди в історії політичних та правових вчень: античний, середньовічний і сучасний.

Для античного світогляду є характерним те, що він не розрізняє державу і суспільство, право і мораль. Для середньовіччя характерним є прагнення до звільнення від земних пут, перенесення ідеалів у загробне життя. В той же час, держава і церква зливаються в одне, норми права співпадають з релігійними канонами. Новий період, який охоплює і сучасність, характеризується боротьбою людини за свою свободу, за свої права: починаючи від боротьби за свободу совісті, через політичні права до соціально-економічних прав і, врешті, до комплексу прав і свобод людини, який знаходить своє закріплення в Міжнародній Хартії прав людини.